— Швидше лягайте. Іде Шуліка. Я чую, як вона гупає сходами.
Гуннар із Расмусом гайнули до своїх ліжок, тільки сорочки залопотіли їм по ногах. І коли Шуліка зайшла до спальні, там було тихо, як у вусі.
Завідувачка робила звичайний вечірній обхід. Вона ходила від ліжка до ліжка й перевіряла, чи всюди там лад. І часом, хоч дуже рідко, не вельми ласкаво, майже через силу, гладила котрогось із хлопців. Расмус не любив Шуліки. Та кожного вечора сподівався, що вона погладить його. Він і сам не знав чому, але дуже хотів, щоб вона його погладила.
"Якщо вона погладить мене сьогодні, — подумав він, — то це означатиме, що й завтра буде день дивовиж. Це означатиме, що ті, хто приїде, захочуть узяти мене, хоч я маю рівного чуба".
Панна Шуліка вже зупинилася біля Гуннарового ліжка. Расмус лежав, увесь напружений. Зараз… зараз вона підійде до нього.
— Расмусе, не скуби ковдри, — мовила панна Шуліка. Тоді рушила далі, а за хвилину зачинила за собою двері, спокійно, рішуче і впевнено. У спальні панувала тиша. Тільки з ліжка, де лежав Расмус, почулося глибоке зітхання.
Розділ другий
Другого ранку хлопці заходилися митись у своїй умивальні. Якщо вірити Шуліці, то вимиті вуха й вишарувані щіткою руки найбільше подобалися названим батькам, і сьогодні задля власної користі треба було зробити з ними все, що можна.
Расмус поклав у свій шаплик великий шматок мила й почав так шарувати себе, як востаннє шарував перед святвечором. Чуб у нього рівний, цього вже не зміниш, а щодо вух, міркував він собі, то в цілому Вестергазькому притулку ніхто не зможе похвалитися такими вимитими вухами, як у нього, та й ніхто не матиме таких вишаруваних до червоного рук. Хоч дівчата однаково мали перевагу: вони самі собою були неприродно чисті. Здавалося, ніби бруд не приставав до них так, як до хлопців. Зрештою, вони тільки те й робили, що мили посуд або підлогу, щось пекли й таке інше, від чого навіть стаєш чистішим.
Посеред умивальні стояв Великий Петер і не брав у руки ні мила, ні щітки. Восени йому минало тринадцять років, і він мав залишити притулок, хотів цього чи ні. Він знав, що йому доведеться йти в найми до котрогось із поближніх господарів, і знав також, що нічого не зміниться, хоч би як старанно він вимив вуха.
— Я сьогодні чхаю на миття, — голосно заявив він. Біля шапликів запала очікувальна мовчанка. Великий Петер був ватажок, і коли він не думав митися, то й перед кожним хлопцем поставало важке питання, що йому робити.
— І я сьогодні чхаю на миття!
Гуннар рішуче відклав щітку. Він також знав, що вода й мило не зможуть зробити з ним ніякого дива.
— Не будь дурний, — мовив Расмус, витираючи мокрого чуба, що ліз йому в очі. — Ти ж знаєш, хто має приїхати.
— Думаєш, приїде власною особою король Оскар? — відповів Гуннар. — Мені чхати, чи то буде сам король, чи якийсь дрібний крамар із Кіси, а митись я однаково не хочу.
Куховарка тітка Ольга була балакучіша за панну Шуліку й розповіла дітям, що має приїхати не дрібний крамар, а великий купець, та ще й разом з дружиною. У них не було власних дітей, що успадкували б колись їхню крамницю. Тому вони й приїдуть до Вестергазького притулку вибрати собі дитину, казала тітка Ольга. Успадкувати цілу крамницю! Оце діло, міркував Расмус. Крамницю, де повно карамельок, і колотого цукру, й солодцевих паличок. Ну, звичайно, борошно, кава, мило й оселедці теж там є.
— Ти як хочеш, а я таки вимиюся, — рішуче сказав Расмус і взявся терти лікті.
— Мийся, мийся, — мовив Гуннар, — я тобі допоможу. Він схопив Расмуса за шию і пригнув йому голову в шаплик з водою. Расмус випручався, сердито пирхаючи. Гуннар стояв поряд і лагідно сміявся, сяючи всім своїм кирпатим обличчям.
— Ти ж не гніваєшся на мене? — спитав він.
Тоді й Расмус засміявся. На Гуннара не можна було довго гніватись. Але намочити його як слід треба було. Він схопив шаплик і загрозливо рушив до Гуннара, що стояв навпроти дверей до спальні й чекав нападу. Расмус підняв шаплик: зараз Гуннар матиме добру купіль. Та коли Расмус замахнувся шапликом, Гуннар швидко відскочив убік. Тієї миті двері до спальні відчинились і вода з шаплика навальною тропічною зливою ринула на того, хто з'явився на порозі.
А з'явилася панна Шуліка. На жаль, у такому випадку тільки одна особа може втриматись від сміху — та, яку облито. Отже, панні Шуліці легко було не сміятись, але хлопці приглушено захихотіли. І серед того хихотіння почувся якийсь надривний, моторошний регіт. То реготав Расмус. Якусь мить, страхітливу мить, реготав, а тоді враз замовк, розпачливо чекаючи лиха. Адже він розумів, що мало статися лихо.
Панна Шуліка була дуже стримана людина, і тепер вона також стрималася. Тільки струснулася, наче мокрий пес, і сердито втупила очі в Расмуса.
— Тепер я не маю на тебе часу, — сказала вона. — Ми побалакаємо потім. — Тоді гучно заляскала в долоні й гукнула: — За півгодини всі збираються на подвір'ї! Ви встигнете помитись, прибрати спальню й попоїсти.
Після цих слів панна Шуліка вийшла, не глянувши на Расмуса. Коли вона зникла, зчинився радісний гомін.
— Ну й улаштував ти їй купіль, — сказав Великий Петер. — Цього разу ти, Расмусе, добре постарався.
Але Расмуса не тішило те, що він добре постарався. Погано почався в нього день. Так не починається день дивовиж, коли він міг би отримати собі батьків. А от кару отримає, і, мабуть, страшну кару, бо ж він зробив страшний вчинок. Він мерз від страху й тривоги, його худе тіло аж тіпалося.
— Одягнися, ти весь посинів з холоду, — сказав Гуннар і додав тихіше: — Це через мене ти облив Шуліку.
Расмус, цокаючи зубами, надяг на себе сорочку й штани. Байдуже, хто винен, адже ні він, ні Гуннар не сподівалися, що все скінчиться так погано. Проте він боявся, розпачливо боявся тієї кари, яку вигадає для нього Шуліка. Коли хтось робив щось справді погане, то панна Шуліка часом шмагала винного різками. Одного разу вона відшмагала Великого Петера за те, що він трусив яблука у священиковому садку, і Елува, який так розсердився на тітку Ольгу, що крикнув на неї: "Переварка!" Звичайно, його теж відшмагають у кімнаті панни Шуліки.