— Нема іншої ради, як іти до ленсмана, ох-ох-ох! І сказати йому, що, на нашу думку, це ті два панове з заїзду пограбували пані Гедберг. Та як примусити ленсмана, щоб він мені повірив? Ось іще одна п'ятірка, сказала стара, написавши сімку.
Він вибив попіл з люльки й надяг на плечі рюкзака.
— Коли треба йти до ленсмана, ноги стають ледачі. Але якось уже доплуганимося.
— Так, і хай нас береже Господь, — мовив Расмус, бо так завжди казала тітка Ольга, коли до притулку приїздила інспекція, а ленсман іще гірший за інспекцію. Така Ніневія… краще триматися сіл, там немає злодіїв.
Містечко, яке Оскар гучно назвав Ніневією, дивно змінилося за час їхньої відсутності. На розі вуличок купками стояли люди й жваво розмовляли. Оскар з Расмусом здалеку помітили, що люди балакали про щось незвичайне, і зразу здогадалися, про що саме.
— Хотів би я послухати, що вони кажуть, перше ніж з'явитися до ленсмана, — мовив Оскар.
Він засунув у кулак Расмусові п'ять ере і звелів:
— На, купи собі торбинку карамельок і добре нашорош вуха.
— Я так слухатиму, що аж ворушитиму вухами, — запевнив його Расмус.
Він мчав вулицею, поки натрапив на бакалійну крамничку. Крізь засклені двері він побачив, що всередині було чимало людей. Ну й добре. Доведеться трохи почекати, поки дійде його черга, і тим часом він почує, про що вони балакають. Тоді купить карамельок. І, сповнений надій, він відчинив двері крамнички.
А через кілька хвилин, уже сповнений жаху, прибіг до Оскара. Обличчя в нього було бліде, як крейда.
— Оскаре, біжімо! Негайно!
— Чому? Хіба в нас під хвостом запалена губка? Расмус розпачливо схопив його за руку.
— Оскаре, Анна-Стіна сказала ленсманові, що це ви напали на них!
Оскар витріщив очі і аж почервонів, так розсердився.
— Я? Вона ж зі мною незнайома, не знає навіть, як мене звати.
— Вона сказала, що в них був волоцюга, який грає на гармонії і водить із собою хлопця. А як почав грати, то зайшов у будинок, пригрозив їй та пані Гедберг пістолетом і взяв смарагдове намисто…
Оскар стукнув себе по лобі кулаком.
— Ото проява! Якби я спіймав її, то видушив би з її проклятого горла всю брехню, хай би знала. А пані Гедберг? Що вона каже?
— Люди в крамниці гадають, що вона помре. Вона не може сказати ані слова, просто лежить ні жива, ні мертва, і серце в неї ледь б'ється. Там тепер лікар.
Видно було, як на скронях в Оскара пульсували жили. Він був червоний з люті й ще раз стукнув себе кулаком по лобі.
— Гарна пригода, нічого не скажеш! Та дівка бреше, без сорому казка, а ленсман, звичайно, вірить кожному її слову.
Расмус нетерпляче смикнув його за рукав.
— Швидше тікаймо!
— Тікають тільки злодії, — сердито відповів Оскар. — Треба перестріти ту дівку на розі ленсманового будинку, і нехай вона мені у вічі скаже, коли зважиться, що грабіжник я.
У Расмуса на очах виступили сльози.
— Оскаре, ленсман забере вас. Ви самі казали, що він не вірить волоцюгам. А ще як ви зчините бучу, то…
Він замовк. Він не міг собі уявити, що буде, коли Оскар зчинить бучу.
Оскар теж не міг собі цього уявити. Його лють раптом ущухла. Він стояв з опущеними руками і вже здавався тільки засмученим і стурбованим.
— Ні, ти правду кажеш: якщо я піду до ленсмана, то мені клямка. Якщо я почну переконувати його, що то Лів і Ліандер пограбували стару, він тільки зарегоче так, Що аж дістане гикавку.
— А та проява брехатиме далі, — сказав Расмус. Оскар кивнув головою.
— Авжеж, бо пані Гедберг така хвора, що не зможе й слова сказати на мою оборону. Ні, якщо я піду до ленсмана, мені буде клямка.
Він схопив Расмуса за руку.
— Швидше тікаймо звідси, поки ще не пізно! Він квапливо потяг хлопця за собою вулицями.
— Аби тільки справді не було вже пізно, — мурмотів він.
Бо, мабуть, не так легко буде вибратися з містечка, де тепер кожен зверне увагу на волоцюгу з гармонією.
Та їм пощастило. Вони йшли бічними, безлюдними вуличками, обережно й швидко обминули всі рогатки, і ось уже перед ними простягся гостинець зі своїм пустельним привіллям.
— Ми тікаємо, наче пара подвійних убивць, — сказав Оскар, коли нарешті розтулив рота.
Расмус сповільнив ходу. Він був такий засапаний, що насилу спромігся сказати:
— А ви ж якраз зовсім невинні, Оскаре!
— Невинний, як наречена!
— І я також, — додав Расмус.
— Ти також, — погодився Оскар.
Він обернувся й сердито глянув на лихе містечко, червоні дахи якого тонули в літній зелені.
— Ніневія! Добре, що ми знов на дорозі.
Расмус від щирого серця погодився з ним. На дорозі не було ні грабіжників, ні бандитів, тут панував спокій, над канавами обабіч неї цвіли буркун і бутень, а з лук котився гарний солодкий запах конюшини. Сонце зникло, повітря було непорушне, ніби перед дощем. По небу статечно, мов кораблі на морі, пливли сірі купчасті хмари, а під ними в'юнилася дорога, порожня й самітна, скільки око сягало. Ген на обрії, де земля зустрічалася з хмарами, вона напевне вела просто в небо.
— Куди ми тепер ідемо? — спитав Расмус.
— У таке місце, де зможемо сховатися, — відповів Оскар. — Я певен, що такого ти ніколи не бачив.
Розділ дев'ятий
Едебю лежало біля моря. П'ять невеличких садиб, затиснутих у видолинку між пагорбами, таких самих сірих, як краєвид навколо. В них поєдналася сірість убогості й сірість старості. Тепер, коли літній день хилився до вечора й над виселком, де ніхто не жив, зависли дощові хмари, навіть море було сіре.
Сюди й прийшли наші волоцюги. Бо для того, хто хотів сховатися, кращого місця годі було й шукати. Тут не було людей, тут жили тільки пустка, тиша і сірість занедбаності.
— Куди звідси ділися люди, Оскаре? — спитав Расмус. — Ті, що мешкали в цих садибах?
Оскар сидів на пагорку. Він скинув черевики та шкарпетки й задоволено розминав пальці у вечірній прохолоді.
— Не інакше як цілою громадою подалися до Америки. Колись дуже давно.
— Вони не захотіли тут більше жити?
— Не захотіли, мабуть, надто сіро, убого й важко було їм у цих хатах. І, мабуть, надто мало риби було в морі. І надто мізерний урожай вони збирали на тих клаптиках поля, що мали.
Расмус кивнув головою. Він це добре розумів.
— Так, тяжко бути вбогому! Але яке в них було гарне місце! — мовив Расмус і схвально глянув униз на прозору воду, що хлюпала об кам'янистий берег. — Такого гарного місця для купання вони в Америці не матимуть.