Стоячи в тумані, я нічого не бачив округ себе: ні стіни, ні вікон, ні дверей. Я стояв нерухомо, здивований. Почував, що на тварі у мене вогкість, що треба її втерти, але я боявся відвести руки з бильця. Нарешті, не тямлю з якої речі, я зробив ступінь назад, стиснув лице долонями, заплющив очі і силкувався міцніш притиснути свої підошви до підлоги аби впевнитися, що я дійсно стою і стою на твердому грунті. Я почував, наче в голові у мене гуде, наче виски мені щось стискає, чую, що кров по жилах тече швидше, серце б'ється скоріше; не бачу, а почуваю, що біля мене чиясь постать!
Хто се такий? Звідкіль він взявся? Двері з моєї світлиці на замку, кудою і коли він прийшов? Розплющую очі і бачу, виразно бачу: попліч мене чоловік середнього зросту, голова лиса, клинувата, чоло широке, думне, очі ясно-блакитні, добрі такі, ласкаві, як ласка нені; привітні, як привіт молодої люблениці; вуса густі, великі, сиві; з-під них знати теплу, сердешну усмішку; погляд оксамитово-ніжний, але, як і вся твар, скорботно-величавий... Хто він такий? Придивляюся пильно. Боже великий! Та се ж Шевченко, Тарас Шевченко той самий, як дві краплі води, якого я цілу ніч бачив у думці, пишучи нарис про перебування його в Новопетровському фортіб...
Радісно затремтіло моє серце. Глибока, побіжна радість всього мене пронизала, але разом з тим я, радіючи, почував себе якось ніяково. Ще більш зросли і мої радощі, і моє здивування, і моя нестяма, коли я вчув, що долоня його руки лежить на голові моїй лисій... Я вчув, що з-під долоні його ллється на мене тепло; нарешті чую його м'який голос. Я силкуюся почути, розібрати слова його, напружую уші, очі, серце... Ні! Не розберу... Я хочу нагнути голову ближче до вуст його, але. одним ментом все зникло... Стою серед ґанку самотою, як і стояв... Море чисте, спокійне; небо голубе, аж паше, сонячне проміння снопом сиплеться в воду, туману ані сліду; тільки по листві дерев проти сонця горить різнобарвними іскрами маса дрібних самоцвітів; то краплиночки, що туман лишив по листі...
А Шевченко?
То була галюцинація...
Я сидів на ґанку з важкою душею... Розумів, що то була галюцинація, тямив потроху і причину її, та не спроможен був відірватися від тієї галюцинації, визволитися з-під впливу її, забути про неї... И тямив і почував потребу швидше перейти до світлиці, упасти на ліжко і спочити, але ж я не чув в собі сили підвестися, відірвати очі від моря...
1896
1 Жемчужников Лев Михайлович ( 1828—1911) — український і російський художник, близький знайомий Т. Г.Шевченка.
2 Працював я ...над перебуванням Шевченка на другому засланні...— тобто над біографією Т. Г. Шевченка. Розділ, який тут згадується, піц заголовком "Тарас Шевченко на другому засланні (17/29 жовтня р. 1850—2/14 серпня р. 1857)" надруковано у 1896 р. в "Записках Наукового товариства імені Шевченка" (т. 13, с 1—76).
3 ...море суворе, непривітне, "невмитє"...— Ремінісценція з вірша Т. Шевченка "І небо невмите, і заспані хвилі..." (1848).
4 Айвазовський Іван Костянтинович ( 1817— 1909) — російський живописець, мариніст.
5 ...б ашточки Воронцовського палац у...— Йдеться про палац в Алупці, побудований у своєму маєтку російським генералом і державним діячем Михайлом Семеновичем Воронцовим (1782—1856) у період його перебування на посту новоросійського генерал-губернатора та намісника Бессарабії (1823—1844). Визначна пам'ятка архітектури.
б Новопетровський форт — фортеця в Оренбурзькій губернії на півострові Мангишлак (тепер місто Форт Шевченка в Казахській PCP), де Т. Шевченко перебував на засланні в 1850—1857 рр.