Дорога була, одначе, далека, тож іноді думав також про прірву, що її утворило між ним і Лігією це дивне вчення, яке вона сповідувала. Розумів тепер усе, що сталося в минулому. Був щодо цього доволі проникливим. Просто він до цього Лігію не знав. Бачив у ній найпрекраснішу дівчину, до якої спалахнули його почуття, тепер же усвідомив, що це вчення творило з неї якусь відмінну від інших жінок істоту, і сподівання, що її також захоплять пристрасть, бажання, багатство, розкіш, є ілюзією. Зрозумів нарешті те, чого вони обидва з Петронієм не розуміли, що ця нова релігія прищеплює душам щось незнане цьому світові, в якому жив, і що Лігія, коли б навіть його кохала, нічого не пожертвує для нього із своїх християнських істин; що, коли й існує для неї насолода, то цілковито відмінна від тієї, якої прагнуть він і Петроній, імператорський двір і весь Рим. Кожна інша з жінок, яких знав, могла стати його коханкою, ця християнка могла бути лише його жертвою.
І думки про це завдавали йому пекучого болю і викликали гнів, усвідомлював же водночас, що цей гнів є безсилим. Викрасти Лігію видавалося йому справою можливою, і в цьому був майже впевнений, але так само був упевнений, що проти вчення він сам, його відвага, його сила є нічим і що з цим він безпорадний. Цей римський військовий трибун, переконаний, що та сила меча й кулака, яка заволоділа світом, завжди ним володітиме, вперше в житті побачив, що, крім неї, може бути ще щось інше, тож із подивом задавав собі запитання: що ж це?
І не міг собі чітко відповісти, в голові проносилися йому тільки образи цвинтаря, велелюдний натовп і Лігія, що вслухалася всією душею в слова старого, який розповідав про муки, смерть і воскресіння Бога-чоловіка, що врятував світ і обіцяв йому щастя по той бік Стіксу.[221]
І коли про це думав, голова в нього йшла обертом.
Але з цього хаосу вивели його нарікання Хілона, який почав скаржитися на свою долю: був же згодний одшукати Лігію, з небезпекою для життя відшукав її, вказав. Але чого ж од нього ще хочуть? Чи він брався викрадати її, і хто міг чогось такого навіть вимагати від каліки, що позбувся двох пальців, од старого чоловіка, відданого роздумам, науці й доброчесності? Що буде, якщо пан такий достойний, як Вініцій, зазнає невдачі при викраденні дівчини? Певна річ, боги мусять турбуватися про обраних, але чи не трапляється часом так, наче боги грають у шашки, замість того щоб стежити, що діється на світі. Фортуна, як відомо, має зав'язані очі, отже, не бачить навіть удень, не тільки вночі. Нехай же щось станеться, нехай цей лігійський ведмідь кине на шляхетного Вініція жорно, бочку вина або, ще гірше, води, тоді хто ручиться, чи на бідолашного Хілона замість нагороди не впаде відповідальність? Він, убогий мудрець, виявив прихильність до Вініція, мов Арістотель до Александра Македонського[222], і коли б принаймні шляхетний Вініцій оддав йому той гаманець, який на його очах заткнув за пояс, виходячи з дому, було б за що, в разі нещастя, викликати негайно допомогу або задобрити самих християн. О! Чому не хочуть слухати порад старого, продиктованих йому обачністю й досвідом?
Вініцій, почувши це, видобув гаманець із-за пояса й кинув його на долоню Хілонові.
— Візьми й мовчи.
Грек відчув, що гаманець надзвичайно важкий, і зібрався з духом.
— Всі мої сподівання на те, — сказав, — що Геркулес або Тесей[223] іще важчі здійснювали подвиги, а ким же є мій особистий, найближчий друг Кротон, якщо не Геркулесом? Тебе ж, достойний пане, я не назву напівбогом, бо ти — бог, і надалі не забудеш про слугу вбогого й вірного, чиї потреби слід час від часу задовольняти, бо сам він, заглибившись у книги, не дбає про них зовсім… Якихось кілька десятин саду та будиночок, хоча б із найменшим портиком для прохолоди влітку, було б чимось гідним такого благодійника. Тим часом буду захоплюватися здалеку вашими богатирськими діями й благати Юпітера, щоб вам сприяв, у разі чого нароблю такого галасу, що пів-Рима прокинеться і прибіжить вам на допомогу. Що вже гидка й нерівна дорога! Олива вигоріла в моєму ліхтарі, і якби Кротон, що настільки ж шляхетний, як сильний, захотів узяти мене на руки й донести аж до брами, по-перше, заздалегідь дізнався б, чи легко йому буде нести дівчину, по-друге, вчинив би, як Еней[224], і в кінці залучив би на свій бік усіх порядних богів настільки, що за успіх нашої справи був би цілком спокійним.
— Волів би нести труп вівці, що здохла від корости місяць тому, — заперечив ланіста, — та якщо віддаси мені той гаманець, який кинув тобі достойний трибун, то понесу тебе аж до брами.
— Щоб ти відбив великий палець на нозі! — відповів грек. — Отак ти засвоїв уроки цього шанованого апостола, який повчав, що бідність і співчуття — дві найважливіші чесноти?.. Чи не наказав тобі без сумніву любити мене? Бачу, що ніколи не зробити з тебе навіть поганенького християнина і що легше сонцю проникати крізь мури Мамертинської в'язниці[225], ніж істині крізь твій череп гіпопотама.
Кротон же, наділений звірячою силою, та натомість обділений усіма людськими почуттями, сказав:
— Не бійся! Християнином я не буду! Не хочу позбуватися шматка хліба!
— Так, але якби мав хоч початкові знання з філософії, розумів би, що золото — тлін.
— Підійди до мене з філософією, а я тебе тільки раз ударю головою в живіт, і побачимо, хто виграє.
— Те ж саме сказати міг віл Арістотелю, — заперечив Хілон.
Розвиднялося. Світанок провів блідою барвою вздовж мурів. Придорожні дерева, будинки та розкидані тут і там пам'ятники почали проступати з темряви. Дорога не була вже безлюдною. Продавці городини поспішали до відкриття брам, ведучи віслюків і мулів, навантажених овочами; де-не-де скрипіли повози з дичиною. На дорозі та обабіч неї при самій землі стелилася легка імла, провіщаючи годину. Люди зоддалік у тій імлі нагадували привидів. Вініцій углядався в струнку постать Лігії, яка, в міру того як світало, ставала все більше сріблястою.
— Пане, — сказав Хілон, — образив би тебе, якби передбачав, що твоя щедрість закінчиться колись, але зараз, коли ти мені заплатив, не можеш мені дорікати, що говорю тільки для свого зиску. Отож раджу тобі ще раз, аби, довідавшись, у якім будинку мешкає божественна Лігія, повернувся до себе за рабами та ношами і не слухав цього слонячого хобота, Кротона, який тому тільки береться викрасти дівчину, аби вичавити твій гаманець, як верчик із сиром.