401
Римська варта виконувала поліційну службу.
402
Рома — богиня міста Рима, Немезида — богиня помсти.
403
Римляни вірили в безсмертність душі.
404
Підземна країна, де перебувають душі померлих.
405
Cedere patria, "покинути батьківщину". Була це формула, якою засуджували на вигнання. Такий вигнанець не смів: 1) мешкати в місцевості, де народився і де мешкала його родина; 2) перебувати в Римі; 3) бути на державній службі.
406
Історичний факт.
407
Вієнна на Родані, сьогодні департамент Ізер (Isere).
408
Історичний факт.
409
Факт історичний, задокументований.
410
Варрон, римський поет, народився в Нарбоні (коло 116-27 перед Р. X.). Великий учений свого часу. Найважніший його твір: "De re rustica" ("Про сільські справи").
411
"Село справжнє, варварське" (тобто дике).
412
Villicus — управитель.
413
Civis romanus — римський громадянин.
414
Eques — лицар, титул шляхетного римлянина.
415
Кай Валерій Катул — славний римський поет (помер 87 р. до Р. X.).
416
Лесбія, справжнє ім’я — Клодія, оспівана Катулом і невірна йому коханка, що покинула його.
417
Галли носили звислі довгі вуса, як у запорожців.
418
Зайця можна дуже легко приручити, коли взяти маленьким. Авторка мала такого зайця. Зібрала його манюсінького в дощ, на полі. Він звик, як кіт або песик. Спав на руках, жив у хаті, ішов на своє ім’я Вуханчик. Із псами, а також і кріликами бився й кусав їх до крові. Жив аж 7 років і 8 місяців. Загинув дуже легкою смертю: заснув увечері. Люди казали, що крілики не живуть довше як 6–7 років.
419
Історичний факт: у Єрусалимі було тільки пів-Германської легії.
420
Фатум — доля.
421
Тараніс, ґаллійський бог Сонця, Беліссена, ґаллійська богиня Місяця.
422
Звичайно, римляни залишали підбитим народам їхній культ та їхніх богів, але до друїдів ставилися підозріло, бо друїди осуджували війну, не хотіли носити зброї та… не брали заплати.
423
Так навчали друїди, бо ґаллійські племена мали ще й своїх різних богів, як Тараніс, Беліссена та ін.
424
Галли носили не тільки довгі вуса, як запорожці, але й чуби на виголеній голові, як запорожці — "оселедці".
425
Дольмени й меніри — мегалітичні пам’ятники. Назва дольмен — від кельтського слова "доль" (dol) — стіл, вівтар та "мен" (men) — камінь. Менір — від кельтських слів "мен" (men) — камінь та "ір" (ir) — "стоячий". Бо меніри завжди поставлені сторч. Багато вчених приписують ці кам’яні пам’ятники друїдам. Інші знов, а їх також немало, приписують їх давнішим за друїдизм часам: три тисячі, а може, й більше років до нашої доби. Під цими кам’яними пам’ятниками або в них часами знаходили каллаїс, подібний до туркусу (бірюзи) камінь, що нині його ніде більш не знаходять. Назва "туркус" пішла звідти, що то турки перші ввели у продаж цей камінь. "Бірюза" — перекручене перське слово "ферузе". Але каллаїс і бірюза — цілком різні речі. Бо бірюзи на світі дуже багато.
426
Ще за молодих літ авторки можна було зустрінути такі повір’я у глухих, загублених у горах французьких селах.
427
Друїди вибирали для свого осідку ліси, де не було хижаків, а це не було тоді так тяжко, бо ведмедів та вовків на півдні Франції майже ніколи не було, а рисів легко можна було вигубити. Зрештою, рисі не трималися там, де не було овець або сарн для їхньої їжі.
428
У провансальській легенді ці велетні звуться "Duz". Я дозволила собі заукраїнізувати це слово на "Дужі", бо то мають бути велетні, сильні, "дужі".
429
Ці "могили" — то дольмени й меніри, що про них вже була мова.
430
За молодих літ авторка чула часто цю легенду, в яку на півдні Франції дуже вірили.
431
Є й такий переказ. Але історично лише відомо, що Понтій Пилат, колишній прокуратор Юдеї, помер у своїх маєтках біля Вієнни. Його могили досі не знайдено. А чому, це з’ясовує дуже популярна в Провансі легенда, використана авторкою у XIV розділі.
432
З листів Корнелії, матері Ґракхів.
433
Procul a terra, "далеко від землі". Procula означає "далека".
434
Римляни вірили, що кожна людина має свого "Генія-покровителя", щось, як є християнський "Ангел-охоронець", який охороняє людину від небезпек, грішних та лихих вчинків і веде людину на дорогу правди.
435
Квінтус Гораціус Флаккус, славний римський поет (приблизно 68 р. перед P. X.). Характером своїм був дуже незалежний і не мав ніякого бажання слави.
436
Gloria Romanorum — слава римлян, Риму.
437
Unctrix — масажистка.
438
Унктуарій — приміщення, призначене на виконання масажів та намащень.
439
Псалтрія — співачка.
440
Аполлон-Сотер — Аполлон-Спаситель, що рятує і зціляє. Слово "сотер" — грецьке.
441
Так вірили жерці та жриці Аполлона, а також їхні адепти-вірники, що зверталися до цього бога.
442
Toga ferialis — святкова одежа.
443
Пісціна — басейн. У термах робили його настільки великим, щоб можна було в ньому плавати. Домашні терми мали басейн лише на одну людину, терми громадські — на кількоро, навіть на кілька десятків людей.
444
Хворобами духа називали жерці Аполлона нервові хвороби.
445
Із староєгипетських, так званих "медичних папірусів". Дещо з них згадували ще дельфійські жерці, дещо мали записане самі. Єгипетські "медичні папіруси" дуже численні, багато їх знайдено. І на диво сьогоднішнім лікарям, з них видно, як тоді вже багато дечого знали. Напр., Єгипет уже знав штучні зуби (з слонової кістки) й штучне око.
446
Ітака — батьківщина Одіссея.
447
Елізіум — рай, місце, де перебувають "душі блаженні". Крім того, римляни знали ще пекло, "Тартар", а греки — "Гадес", де каралися душі злих. Душі, що не були ні добрі, ні злі й не чинили ні добра, ні зла, йшли "на поля асфоделів" (або у "лімби"), де не було ні світла, ні пітьми, лише "присмерк". І там вони не знали ні радості, ні болісті, втрачали пам’ять і не могли згадувати. Не знали також ні надії, ні мрії, ні снів. Тому греки й римляни казали про людину до всього байдужу, що вона "за життя вже блукає полями асфоделів".
448
Парсійські вірування. Парси — поклонники "Святого Світла", найстаршої в Персії віри.
449
З дельфійських містерій.
450
З дельфійських містерій.
451
Римляни дуже любили й дорого цінили гарні, темні й чисті аметисти за їхню барву: "найдорожчий пурпур".