Земля повільно котилася по орбіті.
Сонце висушувало калюжу, в якій лежав Артур.
— Привіт, Артуре,— чиясь тінь затулила сонце.
Артур звів очі і, мружачись, упізнав Форда Префекта, що схилився над ним.
— Привіт, Форде! Як життя?
— Чудово,— відповів Форд. — Слухай, ти зараз зайнятий?
— Зайнятий? — перепитав Артур. — Ще й як! Я лежу, перепиняючи ті бульдозери, бо варто мені зрушити з цього місця, і будинку — гаплик. Взагалі... ні, нічим серйозним не зайнятий.
Феномен сарказму повністю був невідомий на Бетельгейзе, тому Форд так і не навчився розпізнавати його.
— Чудово,— сказав він,— а де тут можна поговорити один на один?
— Що? — не збагнув Артур Дент.
Форд не відповів. Він не розчув питання, бо в цю мить прискіпливо подивився на небо. Йому здалося...
— Нам треба поговорити,— сказав він рішуче.
— Будь ласка,— погодився Артур,— поговори.
— І випити,— додав Форд. — Нам треба поговорити й випити. Чим швидше, тим краще. Пішли до пивної.
Він ще раз очікуючи поглянув на небо.
— Ти що, не розумієш? — Артур почав сердитися. — Цей чолов'яга,— він показав на Просера,— хоче знести мій дім. Форд подивився у вказаному напрямку.
— Невже він не може зробити цього, коли тебе не буде?
— Саме цього я й не бажаю.
— А-а.
— Форде, ти що? — вигукнув Артур. — Щось трапилось?
— Ні, нічого. Слухай, Артур, я повинен сказати тобі дещо дуже важливе. Може, найважливіше в твоєму житті. Будь ласка, пішли в "Кобилу і грум".
— Чому туди?
— Тобі треба випити.
Форд так подивився на Артура, що той, дивуючись собі, відчув, що поступається. Нічого дивного, якщо взяти до уваги, що Форд — відмінний гравець у одну давню алкогольну гру, якої він навчився у космопортах системи зірки Бети Оріона, що обслуговують мадранітові копальні.
Ця гра дещо нагадує земну "індійську боротьбу". Вона полягає ось у чому. Обидва гравці сідають за стіл. Перед кожним виставляється по склянці. У центрі столу ставиться пляшка "Джанкс спіріт", напою, який обезсмертився завдяки стародавній пісні оріонських шахтарів:
О, не наливай мені більше "Джанкс спіріт"! Бо ж коли ти наллєш "Джанкс спіріт",
То голова закрутиться, язик заплететься, очі вибалушаться, і я помру. Тож наливай швидше келих старого "Джанкс спіріт".
Кожен з учасників гри за командою зосереджується на пляшці, аби примусити її наповнити склянку суперника, яку він по тому повинен випити. Потім пляшку доливають. Гра триває. І так далі.
Програвши перший раунд, ви, швидше за все, програєте й усю партію, бо одним із наслідків "Джанкс спіріт" є втрата телекінетичних здібностей.
Коли учасники гри вип'ють обумовлену кількість пляшок, тому, хто програв, пропонується виконати бажання. Найчастіше — біологічно протиприроде.
Форд Префект, як правило, намагався програти.
форд знову уважно поглянув на Артура, для якого бажання потрапити до бару "Кобила і грум" почало втрачати привабливість.
— Але що буде із моїм будинком? — запитав Артур жалібно. Форд подивився на містера Просера, і раптом його осяйнула ідея.
— Це він хоче знести твій будинок?
— Так, вони збираються прокласти...
— А ти їм заважаєш?
— Так...
— Здається, ми зможемо домовитись. Перепрошую,— гукнув Форд. Містер Просер озирнувся. Він сперечався з бригадиром бульдозеристів, чи можна вважати Артура Дента божевільним і якщо так, то скільки їм слід доплатити за шкідливість. Те, що до Артура надійшла підмога, стривожило Просера.
— Слухаю вас. Містер Дент погодився? — з надією запитав він.
— Припустимо, що не погодився,— сказав Форд.
— Розумію,— зітхнув містер Просер.
— Припустимо також, що він сьогодні взагалі не погодиться.
— Припустимо. Ну то й що?
— А те, що вашим людям доведеться бити байдики цілий день.
— Можливо, можливо...
— Тож, якщо ви згодні, чи так уже важливо, буде Артур лежати тут цілий день, чи піде?
— Не зрозумів.
— Що ж тут незрозумілого? — здивувався Форд. — Якщо ви згодні простояти тут цілий день, то ви, мабуть, зможете обійтися і без містера Дента.
— Мабуть, зможемо,— містер Просер замислився спантеличено. Йому здавалося, що один із них верзе нісенітницю.
— От і добре,— зрадів Форд. — Будемо вважати, що домовились. Тоді ми, з вашого дозволу, відлучимося ненадовго до пивної. Як ви ставитесь до такої пропозиції?
Пропозиція здалася містеру Просеру верхом безглуздя.
— Цілком прийнятна пропозиція,-переконливо сказав він, розмірковуючи одночасно, кого це він намагається переконати.
— А коли вам захочеться вихилити склянку-другу, — сказав Форд,— можете розраховувати на нас.
— Дякую, хлопці,-містер Просер остаточно заплутався,-дуже люб'язно з вашого боку.
Він спохмурнів, усміхнувся, по тому спробував сумістити обидві дії. Кінець кінцем він махнув рукою і став крутити на голові хутрову шапку. Лишалось сподіватися, що цей раунд зостався за ним.
— Тоді,— продовжував Форд Префект,— вам доведеться підійти сюди й лягти...
— Що, що? — спантеличено вигукнув містер Просер.
— Вибачте, сер,— сказав Форд,— можливо я не досить точно висловився. Але ж комусь треба лежати на шляху бульдозерів, чи не так? Інакше їм ніщо не завадить знести будинок містера Дента.
— Що, що? — знову вигукнув містер Просер.
— Справа дуже проста,— пояснив Форд — Мій клієнт — містер Дент — погодився звільнити місце в калюжі лише за однієї умови, якщо ви підміните його.
— Що ти верзеш? — озвався Артур. Форд штовхнув його носаком черевика.
— Ви пропонуєте мені,— сказав Просер, силкуючись збагнути, що, власне, від нього хочуть,— підійти й лягти в калюжу...
— Саме так.
— Перед бульдозерами?
— Еге ж.
— Замість містера Дента?
— Еге ж.
— У грязюку?
— Можна висловитись і таким чином.
Тільки-но містер Просер збагнув, що саме він, а не хтось інший, є потерпілою стороною, гора впала йому з плечей. Від цього жорстокого світу марно було б чекати чогось іншого.
— А ви тим часом збігаєте з містером Дентом до пивної? — зітхнув він.
— Так,— підтвердив Форд. — Саме так,
Містер Просер зробив кілька непевних кроків, тоді зупинився.
— Швиденько? — уточнив він.
— Туди й назад,— запевнив його Форд. — Устань,— звернувся він до Артура,— поступись чоловіку місцем.
Артур слухняно підвівся. Він ще не вірив своїм очам.