— Ви — неперевершений,— м'яко промовила дівчина,— але ненормальний.
Вона підвелася і взяла свою сумочку.
— Підете до неї? — спитала вона.
— Думаю, Ренделл не зможе нічого вдіяти, якщо місіс Грейл мене запросить.
— Добре. А я зустрінуся, ще з одним редактором світської хроніки і спробую витягти інформацію про це подружжя. Може, пощастить дізнатися про її коханців. Напевно ж, вони в неї є, й не один. Чи не так?
Обличчя дівчини в ореолі золотаво-рудого волосся здавалося замріяним.
— А в кого їх нема? — поцікавився я.
— У мене. Й ніколи не було.
З несподіванки я затулив рота долонею. Вона сердито блимнула на мене і рушила до дверей.
— Ви дещо забули,— сказав я навздогін.
Дівчина зупинилась і повернулася до мене.
— Що саме? — спитала, втупивши погляд у скло на столі.
— Самі добре знаєте.
Вона повернулася до столу і нахилилась до мене.
— Навіщо вони знищили людину, яка вбила Маріотта? — стиха спитала вона.— Вони ж цього не роблять.
— Тому що такі типи, як той вбивця, рано чи пізно потрапляють до поліції, де починають базікати. Бо поліція наркотики дарма не дає. Я мав на оці не вбивства взагалі, а те, що покупців вони ніколи не вбивають.
— Чому ви певні, що вбивця вживав наркотиків?
— Зовсім не певний. Але більшість гоміків охочі до них.
— О,— сказала вона, випробовуючись. Потім повільно усміхнулася: — Гадаю, ви казали про це.
Дівчина сягнула до сумки, дістала невеликий пакуночок, загорнутий у цупкий папір, і поклала на стіл.
Я узяв пакунок, зняв гумове кільце і обережно розгорнув папір. Там були три товсті цигарки. Мовчки глянув на дівчину.
— Розумію, мені не треба було їх брати,— промовила вона ледь чутно. — Але я знала, що там марихуана. Раніш їх виготовляли як самокрутки, а останнім часом у Бей-Сіті стали робити такі. Я вже не раз їх бачила. Тому й подумала, що буде негарно, коли у кишені бідолахи знайдуть марихуану.
— Ви мали забрати їх разом із портсигаром,— відказав я.— У ньому лишився пил. А те, що портсигар порожній, викликало тільки підозру.
— Я не змогла, через вас. Певно, слід було, але мужності не вистачило. Це вам не зашкодило?
— Ні,— збрехав я.— Чого б то?
— Дуже рада,— проникливо відповіла вона.
— А чому ви їх не викинули?
Дівчина стояла переді мною: сумка затиснута під пахвою, крислатий, химерний капелюшок торкався її плеча, затуляючи одне око і половину лиця,— і обмірковувала моє запитання.
— Мабуть, тому, що я дочка поліцейського,— нарешті відповіла вона.— Ми просто так не викидаємо доказів.
Вона винувато всміхнулася і зашарілась.
— Ну що ж,— сказав я. Додати було нічого. Я тільки знизав плечима.
Останні слова зависли у повітрі, мов тютюновий дим у кімнаті.
Дівчина теж мовчала, ще більше знітилась і почервоніла. Нарешті зробила відчайдушний крок і промовила:
— Мені дуже соромно! Вибачте мені, я не повинна була цього робити.
Я вдав, ніби не чую її.
Дівчина прожогом вибігла з кабінету.
Розділ 14
Я погойдався на стільці, потім торкнувся пальцем однієї з цигарок і поклав їх рівнесенько у ряд. "Докази просто так не викидають..." Що ж, отже, це — доказ. Але чого? Що Маріотт час од часу смоктав цю отруту? Людина, яку приваблювало все, що виходило за межі дозволеного. Але ж гангстери та музиканти з нічних ресторанів смалять марихуану, багато студентів університетів та дівчат, що втомилися від життя, роблять те саме. Марихуана — американський гашиш. Трава, що росте скрізь і росла завжди. А зараз вирощувати її — означає порушувати закон. Це дуже серйозно для такої великої країни, як США.
Я курив і прислухався до друкарської машинки за стіною, спостерігав за світлофором на розі бульвару Голлівуд. З мого вікна було видно, як спалахують різноколірні вогні. Долинало шарудіння шин, наче вітер гнав паперові пакети по асфальту.
Цигарки були дуже грубі. Нічого дивного, російські цигарки теж такі.. Тим паче що в марихуани велике листя. Індійські коноплі, американський гашиш. Докази... Боже! І що за капелюшки носять жінки! Голова в мене розламувалася. Божевільний, що візьмеш.
Я дістав складаний ніж, відкрив найменше, дуже гостре лезо, єдине, яким я не чистив люльки, і взяв одну з цигарок. Те саме зробив би і поліцейський експерт. Він би розрізав цигарку навпіл і вивчив її вміст під мікроскопом. Це для початку. Іноді знайдеш щось несподіване. Але не часто. Втім, навіщо мені здався той експерт! Відробляє свою зарплату, й годі.
Я почав робити надріз посередині. Мундштук був дуже твердий, тож різати було важко. Нічого, власник теж був твердий горішок, але це його не врятувало. Подивимось, чи стане він мені на перешкоді.
З мундштука випали маленькі клаптики лискучого твердого паперу: шматочки якоїсь картки із залишками тексту. Я нахилився, намагаючись розправити І розташувати їх по порядку, але вони роз'їжджалися по склу. Тоді я схопив другу цигарку і заходився біля неї. Спочатку встромив лезо у мундштук, намагаючись витягти картку. Це не вдалося. Тоді поклав її на стіл й почав обережно відрізати мундштук від частини з марихуаною. Тоненький папір різався легко. І ось нарешті я дістався до картки, згорнутої у трубочку, але неушкодженої.
Обережно розгладив її. Це була візитка кольору слонової кістки, майже біла. Напис зроблений витончено та елегантно. У нижньому лівому кутку номер телефону у Стілвуд-Хейтсі, у нижньому правому напис: "Тільки згідно з записом". Посередині трохи більшими літерами — прізвище: "Жюль Амтор". А під ним значно меншим шрифтом: "Психіатр-консультант".
Я взявся за останню цигарку. На превелику силу мені вдалося витягти картку, не пошкодивши цигарки. Вона нічим не відрізнялася від інших, і я засунув її назад.
Подивився на годинника, поклав люльку у попільничку, посидів, тоді ще раз глянув на годинника. Загорнув дві розрізані цигарки та шматочки візитки у папір, цілу цигарку — окремо і обидва пакунки замкнув у письмовому столі.
Візитна картка лежала переді мною. На ній значилося: "Жюль Амтор. Психіатр-консультант. Тільки згідно з записом. Стілвуд-Хейтс, номер телефону". Адреси нема. Три однакові картки, загорнуті у трьох порціях марихуани, що були у китайському чи японському шовковому портсигарі, з покришкою із штучним черепаховим панциром. Така гаптована дрібничка коштує тридцять п'ять — сімдесят п'ять центів. Її можна придбати у будь-якій східній крамничці: Хоу Фоу Сінг чи Лонг Сінг Танг5. Крамнички, де япошка чи китайоза з вишуканими манерами тоненько сміється разом з вами, коли ви кажете, що пахощі "Місяця Аравії" нагадують вам запах дівчат у задніх кімнатах ресторану Сааді у Фріско. При тому вони удавано лякаються.