Голландський секретар з тієї ж причини кинувся в ванну кімнату й, уявивши, що йому не минути лиха, заходився рубати водогінну трубу, в якій повинен ось-ось статися згубний вибух.
— Вона пішла писати свою книгу. Вона вам правду сказала... Як? Покажіть! Отут? Так? — Скотт в лютості кидався по кабінету.— Можете пакувати чемодани. Все! Нам тут більше немає чого робити!
Ні один дипломат з посольства Скотта не був присутній на параді. Всі писарі "правди про Росію", дезінформатори, все, що пило, базікало й смакувало майбутні вбивства всю ніч на балу в посольстві головного "боса",— все стояло, одягнуте у форму, коло трибун, усміхалося, хмурилося, задирало голови до неба, де, стрясаючи майдан гуркотом, пролітали нові радянські літаки.
Прекрасна Москва Першого травня!
Багато на світі є міст, багатих на пишні палаци, старовину, найміцніші сейфи, храми. Є неосяжні міста — столиці. Є міста, що вражають шаленою висотою будинків і людською метушнею. Є благородні міста — старики, є колишні владики, є гамірливі міста-вертопрахи, законодавці мод. Є заокеанські добрячі міста-злочинці. Десь на острові на старих морських шляхах є понурі міста-пірати й грабіжники, повні коштовностей. Є міста поетів і закоханих. Міста давно-давно вимерлих художників і великих зодчих, що викликають шанобливі захоплення туристів. Є гарні міста давно минулої слави.
Та немає на світі міста, кращого за Москву. Немає міста дорожчого і немає міста потрібнішого для людства. Це місто-надія. Не висотою хмарочосів і радіощогл підноситься воно над столицями старого світу. Воно само — висота. В ньому створені найвищі діла сучасності. В ньому сказані найдорожчі слова народам на тисячі років наперед. Воно все звернене в майбутнє.
На Красній площі гримить музика. Вже понад сто народів пройшло перед великим Мавзолеєм з квітами, дітьми й знаменами.
Проходять гості з країн нової демократії Заходу й Сходу із своїми прапорами. Яка розмаїтість облич і одягу і яка єдність почуттів! На прапорах: "Миру! Не просимо — вимагаємо!", "Геть паліїв війни!", "Очистимо землю од насильників!", "Хай живе дружба народів!" Хай живе Мир!
У величезному людському потокові, в сім'ї Громових, з Сергієм Васильовичем, Вірою, її чоловіком і Ярославом іде Анна, приголомшена й піднесена одночасно. Відчуття волі, життєствердження, приналежності до передового людства й надія — всі почуття, які ніколи вже ш зітруться з її пам'яті, все на її обличчі і в очах, звернених до трибуни Миру.
1949 р.