Полковник Казанвар кивнув одному з піхотинців. Той прочинив двері, завів Гнійка, за яким ступав робот-посудомийник.
Механічного слугу зразу прорвало:
— О пане! Я сказав полковникові Казанвару всю правду про те, що привело нас на цю пустельну планету. Цим я занапастив вас навіки! Аби хоч трохи відшкодувати свою невірність, дозвольте, я негайно себе знищу.
Нетрижер мовчав, у голові йому шумувала лють. Капітан Максіют нахиливсь уперед і спитав:
— Гнійку чому ви зрадили свого пана?
— Капітане, в мене не було вибору! — закричало жалюгідне механічне створіння.— Перед тим як далекодовзький уряд дозволив мені супроводити мого пана, звелено вкарбувати в моєму мозкові кілька наказів. Аби вони не стиралися, мені вставили кілька мудрованих електричних схем.
— Що то за накази?
— Влада накинула мені потаємну роль поліціянта й тюремника. І коли б якимось дивом Нетрижерові трапилась нагода урвати своє довічне заслання, я. мав би переходити до дій.
Тут прорвало й робота-посудомийника:
— Капітане, це все він розповів мені вчора. Я благав його не коритися цим наказам. Мені вони видались просто жахіттям,— якщо тільки ви розумієте, що я хочу сказати.
— І справді, я опирався так довго, як міг,— виправдовувався Гнійко.— Та коли мій господар мав уже от-от утекти, спонуки перешкодити йому стали значно потужніші. Мене б ще можна було спинити, якби хто негайно вирізав кілька електричних схем.
Знову втрутився робот-посудомийник:
— Пане, я пропонував йому зважитись на операцію, хоча моїми єдиними інструментами були б ложки, ножі та виделки.
— Я б з радістю пішов на операцію,— додав Гнійко,— бо й справді хотів знищити себе, аби з моєї несамохіть зрадливої горлянки не вирвалось жодного слова. Але далекодовзький уряд передбачав таку можливість, і я, поки виконував державне доручення, не міг із власної волі скалічити або занапастити себе. Все-таки я опинався аж до сьогоднішнього ранку і, знесилившись від протиборства двох велінь, прийшов до полковника Казанвара й усе розповів.
— Оце й уся ця гидка історія,— обернувся Казанвар до капітана.
— Ні, ще не вся,— спокійно заперечив капітан Максіют.— Нетрижере, в чому саме полягають ваші злочини?
Нетрижерів голос не тремтів і не сіпавсь. Він розповів про Акти Неймовірної Непоштивості, про разючий Затятий Непослух і свій останній Акт Одвертого Злостивого Насильства. Потверджуючи, Гнійко понуро кивав головою.
— Гадаю, ми вже знаємо досить,— підсумував Казанвар.— Зараз я оголошу вирок у цій справі.
— Стривайте, полковнику,— втрутився капітан Максіют. Він повернувся до Нетрижера: — Чи ви зараз на військовій службі або чи служили коли-небудь у далекодовзькому війську?
— Ні,— відмовив Нетрижер, і Гнійко потвердив його відповідь.
— Значить, ця істота — цивільна особа,— проказав капітан Максіют,— а судити її та оголошувати вирок має радше цивільна, а не військова влада.
— Ні, я й знати нічого не хочу,— затявся Казанвар.
— Та тут усе дуже просто,— став тлумачити капітан Максіют.— Перед нами цивільна особа, яку має судити цивільний суд. Війни між нашими народами немає. Отже, його справу повинні вирішувати аж ніяк не військові.
— І все-таки гадаю, що судити повинен я,— не вгавав Казанвар.— Хоч я й поважаю вас, але мушу сказати, що тут я тямлю більше.
— Ні, суддею буду я,— наполіг Максіют.— Хіба що ви, може, прагнете захопити владу над кораблем оружною рукою.
Казанвар похитав головою:
— Я не хочу плямувати свого послужного списку. Давайте судіть його.
Капітан Максіют повернувся до Нетрижера.
— Добродію,— почав він,— ви повинні зрозуміти, що, розглядаючи цю справу, я аж ніяк не зважатиму на свої вподобання. Вас засудила ваша держава, і було б немудро, зухвало й неполітично, якби я скасував той вирок.
— Хай йому біс, як слушно! — зрадів Казанвар.
— Тому я й потверджую вашу кару довічним вигнанням. Але вона має стати ще невблаганніша, ніж досі.
Полковник засміявся з утіхи. Гнійко розпачливо зойкнув. "Бідолаха!" — пробурмотів робот-посудомийник. Нетрижер навіть не ворухнувся й невідступно дививсь на капітана.
— Суд ухвалює,— знову заговорив Максіют,— що злочинець і надалі буде покараний вигнанням. До того ж суд уважає, що перебування злочинця на цій вигідній планеті — розкіш, якої нітрохи не передбачала далекодовзька влада. Отож, Нетрижере, ви повинні негайно покинути цей притулок і повернутись у безмірну космічну порожнечу.
— Так йому й треба,— тішився полковник Казанвар.— Знаєте, капітане, я навіть ніколи не сподівався, що ви на таке здатні.
— Радий, що ви схвалюєте,— кивнув капітан Максіют.— І тому я доручаю вам простежити за виконанням вироку.
— З великою втіхою.
— Я підрахував,— вів далі Максіют,— що, залучивши всіх ваших людей, злочинцеві баки можна заповнити десь за дві години. Після цього злочинець має негайно покинути планету.
— Він полетить у мене ще до вечора,— погрозив Казанвар. І тут йому сяйнуло: — Гей! Пальне в його баки? Таж Нетрижер саме цього й прагнув.
— Суд не цікавить те, чого хоче чи не хоче злочинець,— проголосив Максіют.— Його бажання аж ніяк не впливали на ухвалений вирок.
— Але ж хай йому біс, невже ви не бачите, що даєте йому забратися?
— Я примушую його забратися,— поправив Максіют.— Тут, як бачите, є різниця.
— Ще побачимо, що про це скажуть на Землі,— з ненавистю буркнув Казанвар.
Нетрижер вклонився, засвідчуючи згоду. І, намагаючись не всміхнутися, покинув земний корабель.
Нетрижер злетів, коли споночіло. Разом із ним — відданий Гнійко: позбувшись принуки, він тепер був вірніший, ніж будь-коли. Невдовзі вони були вже в космічних глибинах, і Гнійко спитав:
— Пане, куди ми мчимо?
— До якогось нового й дивовижного світу,— відповів Нетрижер.
— Або, може, до смерті?
— Може,— погодився Нетрижер.— Але, маючи повні баки пального, я про таке й думати не хочу.
Трохи помовчавши, Гнійко проказав:
— Сподіваюсь, у капітана Максіюта не буде через це ніякого клопоту.
— Гадаю, він і сам здатний подбати про себе,— відповів Нетрижер.
На Землі вчинок капітана Максіюта породив чимало дискусій. Щоб оголосити хоч якусь офіційну ухвалу, довелось удруге — вже офіційно — законтактувати з Далекодовгією. Проминути Нетрижерове питання не можна було ніяк, і воно виявилось надто складним для будь-яких поспішних постанов. Про ті події засперечалися юристи обох цивілізацій.