— Та мені ж робити, мов п’яному з гори котитись! — вигукнув Хома на всю тваринницьку ферму, зовсім забувши про те, що порається коло худоби, може, в найкращому своєму святковому одязі.— Для мене робота — наче дівка на порі, а я коло неї — наче жених у дворі. Робота мені ще ніколи не піднесла печеного гарбуза. Я та робота — завжди рівня, спаруємось швидше, ніж спарують голубку та півня. Нема такої роботи, щоб не по нашому пір’ю.
Так сам себе вихваляв Хома перед худобою, давши раду й навівши лад на тваринницькій фермі. Слід було й гній вичистити, отже, грибок маслючок увімкнув механічну гноє— чистку, себто взяв до своїх трудових рук вила-згрелі, порався коло діла, приспівував:
— Ой чук, поберемось та будемо панувати: ти будеш свині пасти, а я буду заганяти!.. Я робити добре вмію, піч топлю, руки грію, руки грію, плечі парю, не йди, Грицю, бо ударю!..
Очевидно, те ритуальне вітальне ревисько худоби, яким вона зустріла повернення Хоми з-за океану, розбудило, нарешті, в Будинку культури всіх яблунівців, загіпнотизованих заїжджим магом. Попросинавшись хто де, вони про— чумувались, позіхали, чухали намуляні вві сні боки, кректали, здивовано приглядаючись одне до одного й намагаючись пригадати події вчорашнього дня. Де гіпнотизер із палахкими очима пекельної сили, якої, мабуть, позичено з чортів, що розігрівають смолу під казанами? Гіпнотизера й слід прохолов, на сцені не зосталась і найдрібніша дещиця з реквізиту, що нагадувала б про вчорашній колективний сеанс. Голова колгоспу Михайло Григорович Дим отямився першим і геть вискочив, наче його смуток узяв! Досі був чистий у колгоспних ділах, як риб’яче око, чуткий до потреб трудящих, мов утка, густий у морально-виховній діяльності, як патока, а тепер уже собак навішають на нього, доведеться розплачуватись авторитетом!
Слідом за головою колгоспу дременув геть, наче його лють турнула, листоноша Федір Горбатюк, бо ж кореспонденція на пошті не ждала, та й не любив чоловік правити за посміховисько для інших. Рідна жінка старшого куди пошлють Мартоха зраділа, що прокинулась у третьому ряду на третьому кріслі не з кимось, а з білим лебедем на колінах. Авжеж, прийшла на сеанс колективного гіпнозу разом із лебедем, і птиця, загіпнотизована, спала з усіма колгоспниками. Схопивши лебедя, Мартоха також гайнула геть, наче за лихою годиною погналась. І зоотехнік Невечеря полетів так, наче його взяло та понесло поверх дерев, а за ним і доярка Христя Борозенна з малим Хомком, наче їх горою підняло!.. І так у содомському поспіху, уникаючи дивитись в очі одне одному, розбігався весь яблунівський люд — наче хотів круг світа піти, наче хотів туди не дійти, а назад не вернутись! Бо ждала робота, бо день надворі ждав, бо ждало життя, а щоб скис отой гіпнотизер, де він тільки взявся на їхню голову, а щоб його злидні побили, а хай би його мир не знав, не тільки мисляча Європа!
Серед яблунівського люду на сеансі колективного гіпнозу був і робот Вася, це електронне диво колгоспної дійсності. "Ну, гаразд,— міркувалось йому на сеансі,— живих людей, можливо, маг і ухоркає, навіє сни, а от мене?.. Хай спробує втовкмачити в мою чітку програму, що я не заміняю старшого куди пошлють на фермі, а граю на скрипці, що я Давид Ойстрах. А якщо не скрипаль Давид Ойстрах, то гілляста береза, що тріпоче срібним листям на весняному вітрі. А якщо не Давид Ойстрах і не гілляста білокора береза, то, скажімо, каса в колгоспній конторі. Каса, повнісінька грошей — і карбованцями, й троячками, й п’ятірками, а найбільше там сотенних купюр і півсотенних. Можливо, мені найдужче кортить уявити себе колгоспною касою, отаким вогнетривким сейфом, до якого не підходить жодна злодійська відмичка, бо замок — із електронними секретами, адже я електронне чудо!" Проте, на жаль, заїжджий гіпнотизер не почув внутрішнього голосу робота Васі, не обернув ні на скрипаля Давида Ойстраха, ні на гіллясту білокору березу, ні на вогнетривкий сейф, повний грошей, а своїм гіпнотичним мистецтвом приспав разом із усіма колгоспниками. І робот Вася піддався могутнім чарам навіяння, хоч, як ви знаєте, до живих людей не належав... А вранці, пробуджений ревом худоби на фермі, робот Вася згадав учорашні свої мрії, які так і зостались мріями. Ех, добре було б і справді хоч уві сні побути колгоспною касою, вже б робот Вася якось зумів одімкнути надсекретні електронні замки, бо ж сам наділений електронною кебетою, і вже — тільки вві сні, звісно! — мав би з чим гайнути до буфетниці Насті, щоб відвести електронну душу, щоб пригостити — звісно, тільки вві сні! — і друзяк усіх своїх, котрі й самі позбігалися б, нюхом відчувши, що робот Вася обернувся на повну колгоспну касу...
Отже, прокинувшись після сеансу колективного гіпнозу, порозходився яблунівський люд — хто по домівках, хто до роботи. Як пам’ятаєте, голова колгоспу Дим гайнув до контори, листоноша Горбатюк на пошту, Мартоха з лебедем побігла додому, інші — хто до телят, хто до поросят, хто до автомобілів чи комбайнів. І знаєте, спершу й робот Вася хотів летіти на ферму, та, видать, після вчорашнього сеансу колективного гіпнозу стались у його свідомості, себто в програмі, якісь химерні зміни. А чом би й не стались? Вплив гіпнозу на роботів узагалі не досліджений, такі експерименти не ставились ні в нас, ні за кордоном. Діло темне, як то мовиться, отже, змін у програмі можна чекати найнесподіваніших.
Значить, спершу летів робот Вася на тваринницьку ферму, як і було йому підказано програмою, та раптом, коли проходив повз автобусну зупинку, індикатори на лобі закліпали, заморгали то зеленим, то червоним, то оранжевим світлом. Либонь, лічильник випромінювання посилав йому, якісь дуже гострі й тривожні сигнали прямісінько в електронний мозок. Стоячи під явором, на якому виспівувало птаство, робот Вася то випускав шасі, то ховав. І щось відбувалося з його антеною. Коли антена вмикалась, тоді кепка-восьмиклинка з вузьким козирком підскакувала вгору, а коли антена вимикалась, тоді ця сама кепка-восьмиклинка різко падала на голову, наче білок із розбитого яйця на гарячу сковороду.
Очевидно, не слід критися з тим, які зміни відбулись у програмі робота Васі (до речі, в єдиного з тих, хто побував на сеансі колективного гіпнозу). Він надумав їхати в світи й ловити вчорашнього мага-віртуоза й просити, щоб той знову явив чари свого магічного мистецтва. Ні, не треба обертати робота Васю на скрипаля Давида Ойстраха, не треба перетворювати на гіллясту березу, що шелестить на вітрі срібним листям, не треба обертати й на вогнетривкий сейф у колгоспній касі, повнісінький грошви. Хай він оберне робота Васю на пляшку української горілки з перцем. На повну-повнісіньку пляшку, де на денці червоніє один чи навіть два вогнисті стручечки. І щоб цей стан для робота Васі був не минущий, не півгодинний чи годинний, а вічний, і кінця-краю не було цьому стану і нині, й прісно і вовіки-віків!