Так сказавши, районний стоматолог знову взяв автоматичну ручку з підвіконня, і знову в мені пробудився острах, хоч, може, й слабкіший, ніж перше. Так і не вистреливши в мої груди з цієї секретної зброї, стоматолог сховав її до шухляди в столі. Й сказав:
-— Еге ж, їдьте в Київ чи в Москву зі своїми хворими зубами, з підпільними коливальними контурами, діодами, анодами, тріодами, опорами. Лікуйтесь! Тепер ви, либонь, працюєте тільки на одному каналі? Згодом, коли замість нижньої чи верхньої щелепи вам поставлять протез, може, працюватимете й на двох чи трьох каналах. Ви — загадка фізіології й техніки, трудно вгадати, піде лікування на користь чи на зло.
Приголомшений почутим і пригноблений пережитим, я зусиллям волі відірвав руку від зубопротезного крісла. Востаннє глянув у бляклі, як осінній туман, очі районного стоматолога, в якого капловухість була найпримітнішою рисою. Коли йшов до дверей кабінету, зовсім не боявся, що раптом у спину мені прогримить постріл із Вогнепальної авторучки чи іншої зброї. Стало зрозуміло, що невиразний цей лікар не міг бути завербованим агентом ЦРУ, інакше б він не розкривав своїх карт, не розказував би про арген— тінського чередника й чудвинського комірника, не посилав би в Москву чи в Київ для комплексного обстеження спеціалістами в багатьох галузях знань.
Сівши у "Волгу", подався у Яблунівку. В голові — хоч би сигнал якоїсь радіостанції, хоч би шерех атмосферних розрядів. Тихо й пусто. І я щиро пошкодував, що вже не побачу Хоми за океаном.
РОЗДІЛ ШІСТДЕСЯТ ДРУГИЙ,
де мовиться про те, що до Яблунівки добився мандрівний гіпнотизер, про котрого колись довідається вся мисляча Європа, а також змальовано картину колективного сну в колгоспі "Барвінок"
Гастролюючи по району, навідався і до Яблунівки мандрівний гіпнотизер. Дозвіл на проведення своїх сеансів гіпнотизер мав не тільки від обласного та районного відділів культури, а й від районного управління сільського господарства, а й начебто від самого начальника районної міліції товариша Венеційського, хоч добре всім відомо, що ні управління сільського господарства, ні міліція досі ніякого відношення до гіпнозу не мали. Гнучкий, як очеретина на вітрі, і худий, наче він був серед в язнів Освенціма й по нинішній день не відгодувався, гіпнотизер усіх вражав своєю зовнішністю. Розпатлане волосся на голові нагадувало вороняче гніздо, з якого ось-ось має вирватись чорна захарчована птаха з пронизливим карканням. Темні очі нагадували вуглики, що не тліють, а палахкотять пекельної сили вогнем, який, либонь, зрідні тому вогню, що тримають чорти у пеклі під казанами зі смолою. Тонкогубий рот то стискувався до розмірів маленької дучки, у яку й бджола не влетить, а то розтягувався аж до вух, утворюючи отвір, у який могла б шаснути лисиця. Гіпнотизера можна порівняти з чорногузом, котрий начебто занепокоєний близькою небезпекою й чекає її звідусюди, ось-ось пострибає хутчіше, зірветься на біг і, гойднувши крильми, полетить. Коли гіпнотизер уперше пройшов по вулицях Яблунівки характерною своєю ходою чорногуза, стрічні жінки чомусь захвилювалися, стривожились, і всі відчули дражливий та млосний холодок у грудях. Колгоспникам здавалось, що пронизливим поглядом гіпнотизер проникає не тільки в їхні душі, бачачи там високе й дрібне, благородне й нице, а також читає, наче сторінки книги, їхнє минуле життя, а також читає майбутнє, й немає для нього ні загадок, ні таємниць, ні секретів.
Нанісши короткий візит ввічливості голові колгоспу "Барвінок" Михайлу Григоровичу Диму в конторі правління, гіпнотизер сказав:
— Зважте, я маю ексцентричну уяву, завжди екзальтований, за натурою — аскет. Сьогодні мене знають лише колгоспники кількох областей, та скоро про мене довідається вся мисляча Європа. Я геніальний фізіономіст. Придивившись до силуету чи профілю, до ротів та очей, до вух, носів та підборідь, я здатен прочитати людську вдачу. Не дивуйтесь, я маю містичний нюх, який здатний осягнути все. Я можу судити про особистий морально— етичний кодекс людини з того, якої довжини в неї руки — до колін чи за коліна. Чоловік хоробрий чи страхопуд — про ці риси я можу судити з того, яке саме в нього волосся на голові — щетинисте чи ні. Про довговічність і силу людську я можу довідатися з того, де в людини пуп на животі — посередині чи вище. Ваш широкий рот, Михайле Григоровичу, свідчить про те, що ви хоробра людина.
— Ай справді я був хоробрий на фронті! — зрадів почутому голова колгоспу.
— Я визначаю людську вдачу по скронях, лобах і щоках. Голоси також виказують мені таємниці людської душі. Той, хто весь час крутить головою, видає мені свою вдачу з головою. Ямка на підборідді говорить ой як багато! А також вена на лобі, а також низькі чи високі брови. Зовнішність зовсім не оманлива, зовнішність не перестає розказувати про людину.
— А де ви набрались так багато знань? — поцікавився Михайло Григорович.
— Я черпав свої знання в траві, в слові, в камені,— загадково мовив гіпнотизер.— Я зриваю маски і мімікрію, мені до снаги розуміння найтонших підтекстів.
— Ну, в Яблунівці маски та мімікрію зривати не треба, в селі такі не водяться,— задумливо мовив голова колгоспу.— Звісно, зустріньтеся з трудящими, погомоніть про своє ремесло, а вони перед вами позвітують за свої здобутки. Бо маємо чим похвалитись.
І голова колгоспу "Барвінок" усміхнувся вдоволено, йому, звичайно, хотілось, аби гіпнотизер прочитав, як відкриту книжку, не одного з яблунівців. Хоч сам і не гіпнотизер, проте, не хвастаючись, може кожному заявити, що вміє читати колгоспників не згірше, ніж мандрівний гіпнотизер. І не за довжиною рук (до колін чи за коліна ті руки), а за їхньою працьовитістю. Й не по тому, де в колгоспника міститься пуп (серед живота чи вище живота), а по тому, надриває чи не надриває він пупа в ім’я загальної справи. Проте хай виступить перед яблунівцями оцей перелітний маг, про якого згодом знатиме вся мисляча Європа, хай продемонструє своє мистецтво. То більше, що є дозвіл районного та обласного відділів культури, а районне управління сільського господарства і сам начальник районної міліції товариш Венеційський не заперечують. Та й коли ще в Яблунівку навідається якийсь гіпнотизер чи маг!