Яснісінько, як Божий день, відповів самим поглядом Давіде.
— Отже, нам треба супроводжувати Лівію, але непомітно. Тобто, ми вирушимо раніше, їхатимемо за сотню метрів поперед неї і приїдемо завчасно,— пояснював він далі. — Але це тільки з певного погляду. Уявіть собі розташування: спершу ми, у "джульєтті", потім Лівія в таксі, а потім, можливо, той, хто пантруватиме за нею. Поки ми їхатимемо містом, серед транспорту, то зможемо підтримувати такий порядок слідування, оскільки тому спостерігачеві буде незрозуміло, що ми з Лівією заодно: ми ж бо попереду неї. Зате коли прибудемо, то опинимося серед відкритого чи майже відкритого поля. — Дука показав масив зелені на топографічному плані. — І о цій порі наша єдина машина, вельми ймовірно, викличе підозру. Якщо ж прибудемо заздалегідь до того "Улісса", нам доведеться висісти з автомобіля, і якщо запаркуємося там дочасно, то станемо надто помітними перехожими. Ось чому спершу ви повинні поїхати туди велосипедом.
До хлопця почало доходити.
— Проведете огляд місця злочину,— повів далі Дука. — З'ясуєте, де саме розташовано кооператив "Улісс". Ви повинні підшукати там дві речі: місце, щоб сховати машину якомога ближче від фірми та дороги, але так, щоб із самої фірми нас не побачили. І другу, крім вулиці Фоллі, дорогу, яка б теж вела туди. Або принаймні з'ясувати, що нема ні зручної схованки для машини, ні другої дороги. %
Запала тиша, вже хвилин з десять не чути було шурхоту шин автомобілів за вікнами. Була вже десь друга година, чекати ще залишалося багато, і вони не спали, як не сплять вояки перед вирішальним боєм.
— Мій батько був відлюдьком,— промовив Дука до хлопця,— у нього тут лишилося кілька колод карт. Умієте фати в скопу?
Так. Скопа вдвох — не дуже весела розвага, але треба ж чимось зайнятися.
З
Лівія вийшла з дому й упіймала таксі. Наближалася друга година пополудні, вуличний рух починав ущухати — о цій порі люд воліє обідати.
— Вулиця Еджідіо Фоллі,— сказала вона водієві.
У дзеркальце вона бачила, як досадливо скривився таксист. Хоч яку адресу назви таксистові, йому ніколи не догодиш: чи багато радості — поїхати на вулицю Еджідіо Фоллі або на вулицю Боргонья? І, мабуть, у тому щось є.
Рушивши вулицею Плініо, таксист минув вулицю Ейстакі, проспект Абруцці, виїхав на вулицю Ное й дістався до вулиці Пачіні. Тут Лівія ще раз подивувалася спритності Давіде, зрештою вже відомій їй: "джульєтта" неухильно рухалася попереду, весь час була в полі її зору. Супроводжувати якусь машину, їдучи поперед неї,— це річ непроста за вуличного руху великого міста, а Давіде робив це блискуче.
Незважаючи на спеку й нервове напруження, якого вона не могла позбутися, Лівія завважила ще одну обставину: її супроводив ще один автомобіль. У цьому відкритті не було її великої заслуги: вона помітила цей автомобіль одразу ж на своїй вулиці Плініо, бо він рушив разом з їхнім таксі, до того ж це був гарний автомобіль, "мерседес-230", його барва дуже подобалась Лівії, бронзова з сіро-брунатним відливом, наче кава з молоком. Потім вона побачила ту машину на вулиці Ное, потім на площі Піола, і ось тепер на вулиці Пачіні. В люстерко, яке Лівія тримала в руці, раз у раз підфарбовуючи губи, було видно, як невідступно їде за таксі "мерседес", навіть не дуже турбуючись про те, що на це звернуть увагу.
Інструктаж, одержаний від Дуки Ламберті, передбачав такий випадок. "Якщо помітите за собою хвіст, зупиніть таксі біля газетного кіоска й купіть газету".
— Будь ласка, зупиніться перед отим кіоском,— сказала вона водієві, який, заспокоївшись, уже не гримасував, а просто зупинив машину на розі вулиці Теодозіо. Лівія вийшла й з утіхою відмітила, що недалеко Позаду зупинився й "мерседес". Але радість пригасла, коли Лівія побачила "Джульетту", яка швидко зникала в глибині вулиці Теодозіо. Вона знала, що синьйор Ламберті і Давіде не кинуть її напризволяще, і все-таки занервувала. Купивши журнал мод, Лівія знову сіла в машину.
На вулиці Порпора таксист спитав:
— А який номер на вулиці Фоллі?
— Це в кінці, за митницею. Таксист кивнув головою.
— Але дивіться, ви повинні оплатити мені зворотну дорогу.
— Звичайно, не турбуйтеся.
Так само позираючи в люстерко, Лівія так само добре бачила "мерседес", хоча тепер він тримався трохи далі.
— Тут вулиця Фоллі закінчується, ми вже в чистому полі,— сказав таксист. — Куди тепер?
Глупота пасажирів завжди його дивувала: ніколи не знають, куди їм їхати.
— Трохи далі, там великий будинок ліворуч.
Шлях ішов серед оброблених полів, і на його довгому відтинку не було ніяких споруд,— таке враження, ніби ти опинився в чистому полі.
— Отой он? — допитувався причепа водій.
Будинок уже було видно, синьйор Ламберті докладно описав дорогу й кооператив "Улісс", описав так, як йому розповів Давіде після поїздки туди велосипедом.
— Так, саме він.
Позаду, як підтверджувало люстерко, так само маячив "мерседес". Страх минув, Лівія знала, де зараз синьйор Ламберті і Давіде, вони десь близько, зовсім поряд. Недалеко від висотного будинку сіро-голубого кольору, зведеного самотою посеред оброблених полів завдяки якійсь будівельній афері, ледь видніла за гаєм стара сироварня. Туди від шляху була сотня метрів, десь там, серед зелених чагарів, у холодочку, причаїлася "джульєтта", десь там були її друзі з непоказним, але добрим біноклем, у який вони могли чудово бачити будинок "Улісса" з усіма його поверхами та обшир поля навкруг, такий зелений та сонячний і водночас сповнений тривоги.
— Оце тут? — спитав таксист, зупиняючись, хоча ніякого сумніву бути не могло: серед поля це була єдина споруда, сіро-голуба вежа на тринадцять поверхів, величезна й фантастична, зовсім самотня, чимось схожа на монументальні храми ацтеків, зведені в дикій сельві. Це був житловий будинок, у якому ніхто чи майже ніхто не жив, хоча всі квартири були розпродані, і був він завершений і напханий усім потрібним для життя. Довкола розстелявся великий заасфальтований майдан для паркування машин, біліли навіть лінії розмітки, бракувало тільки автомобілів.
— Так, тут. | Лівія вийшла, дала водієві банкноту в п'ять тисяч лір, узяла решту,