— А, вона ще була репетиторкою, я допомагала їй підшуковувати учнів. Альберта підтягувала дітей з математики, історії, географії.
— Скільки брала за урок?
— Шістсот лір.
Стільки, скільки нахожа покоївка. Якщо залишити поза увагою соціальну несправедливість і падіння культурник вартостей, Альберта Раделлі на ці уроки не могла багато розжитися. Дука різко повернув фотографію, ніби на те, щоб трохи потримати білим боком назовні, а потім показав її знову.
— Ви розумієте, що ваша сестра займалася темними справами? — Бачиш фото, ніби говорив він. — І щоб ви, живучи разом, не знали нічого, такого бути не може.
Вона ствердно кивнула головою, ніби кажучи цим, що так, дещо вона знала, і Маскаранті наготувавсь записувати, та Алессандра сказала лише одне: деякі підозри в неї виникали, а надто тоді, коли безробітна сестра давала їй двадцять чи тридцять тисяч лір, щоб дотягти до кінця місяця.
— А звідки вони в неї бралися, не казала?
— Одного разу вона сказала, що взялася перекласти книжку з французької і їй видали £ванс.
— Г ви повірили?
Вона сумно хитнула головою: ні.
— Ви казали їй, що не вірите?
Прямо казати вона не казала, тільки намагалася вивідати, чи є хтось у Альберти, сама вона вірила в це, якийсь чоловік, хай уже немолодий, досить щедрий, але далі своїх припущень вона не пішла, інакше цих грошей більше не дістала б. Алессандра була до непристойності щира.
— Як це ви не знали? — Дуці хотілося бути зовсім немилосердним. — Вона заробляла ці гроші, зупиняючи чи спонукаючи зупинятися чоловіків, щоразу інших.
Ні, вона цього не знала. Алессандра почала тремтіти дрібним дрожем, але без плачу, губи й щоки в неї посмикувались, але сліз не було.
— Чого ще ви домагаєтеся? Сестра загинула рік тому, ми стільки настраждалися, мій батько, я, чого вам ще треба?
Пояснити їй, чого домагаються, було нелегко, і Дука їй цього не пояснив, та й сам гаразд не знав, чого домагався, може, правди, але ж йому доводилося не раз сміятися на саму згадку про правду. Та й що таке правда? З чим її їдять? І чи існує вона взагалі?
— Гаразд, хай вам нічого не відомо, хай так. — Дука поклав знімок назад до теки. — Але, може, ви наведете нас на якийсь слід? Ваша сестра, мабуть, водила з кимось дружбу, знайомство. Чи не бачили з нею подруг? Невже ваша сестра не згадувала при вас нікого?
Дріж її вщух, не зразу, а поступово, бо з якої речі було їй тремтіти чи плакати?
— Альберта завжди казала, що йде до тої чи тої подруги, але я не пам'ятаю всіх, а потім вона називала їх тільки на ім'я.
Алессандру попросили назвати тих, кого пам'ятає, і Маскаранті позаписував усіх. З подруг найбільше їй у пам'яті залишилася докторка.
— Диплома ще не мала, але моя сестра називала її докторкою. Одного разу та докторка приходила сюди.
Допит вів Дука. Після того як його стільки разів допитував слідчий на суді й у в'язниці, тепер запитання ставив він,— досвід, що й казати, цікавий.
— А імені її не пам'ятаєте, еге ж? Вам відомо лише, що вона докторка? Навпаки, заперечила Алессандра, якраз її ім'я пам'ятає, Лівія Уссаро, вона
має бути записана навіть у телефонній книжечці.
— Дякую,— сказав Дука. — Покажіть мені цю книжечку. Алессандра пішла в передпокій, зняла книжечку з гачечка біля телефону
й принесла. Гортати Дука не став, а поклав у теку до фотокартки.
— За кілька днів поверну.
"Лівія Уссаро" звучало не дуже переконливо, це ім'я радше скидалося на псевдонім, і той, хто візьметься розшукувати особу на ймення Лівія Уссаро, десь найпевніш ухопить шилом патоки. І тому Дука тільки зітхнув, побачивши, як Маскаранті возиться зі своїм записником, намагаючись кульковою ручкою зафіксувати геть усе.
— Інших імен не пам'ятаєте?
— Сестра називала їх чимало. Казала, що йде до Маврілії, або до нас дзвонила якась і казала: "Це Луїза, Альберта вдома?"
Вона що — запобігає перед ним, чи така проста душа, душа в стані кристалізації, преципітат простодушності, досяжний лише в лабораторних умовах? , 1
— Я маю на увазі ще й чоловіків,— мовив Дука терпляче, але його терпіння вже вичерпувалось. — Я вже вам показував знімок, із якого ви зрозуміли, що ваша сестра підтримувала знайомство з багатьма чоловіками. Хай би що вона робила, тепер вона мертва, і даремно намагатися приховати щось, що так чи так відкриється. Вашій сестрі дзвонило багато чоловіків і, може, хтось з-поміж них називався. Ну-бо, признавайтеся по щирості.
Алессандра відповіла на це запитання негайно, здавалося, зажурена тим, що не може йому догодити:
— Жоден чоловік їй ніколи не дзвонив.
Вона вочевидь не брехала. Маскаранті висловився так:
— Цілком можливо. Застерігала чоловіків дзвонити сюди, щоб не викликати підозр у сестри.
А коли так, то Дука вчинить ще одне порушення прав громадянина і проведе невеличкий трус у квартирі.
— Ваша сестра могла залишити тут якусь особисту річ. Ми хотіли б подивитися.
Не обізнана з тим, що конституція дає їй право відмовити, вона повела їх у єдину особисту кімнату квартири, спальню. Там стояли два стильні ліжка й спала чотирирічна дитина в обіймах з ведмедиком, на дерев'яному світлому бильці ліжка були намальовані ведмеді, собаки, метелики і рогаті слимаки.
— Сестра спала тут зі мною, в цій шафі зберігається її одіж, а в валізці на шафі все інше її добро.
Маскаранті зняв валізу, відчинив її і наготувався переписати все, що там лежало, проте Дука зупинив його:
— Облиш, тут нічого нема.
Там лежала ціла купа ліфчиків і трусиків, підв'язок і шпильок для волосся, фен, роман Моравіа, авторучка й навіть почата пачка сигарет "Альфа", надто міцних як для синьйорини.
— Ми вже скінчили.
Ні, не все було так погано. Ця Алессандра, може, була затуркана й темна, але вона не знала нічого, не брала участі в нечистих справах. І все-таки в передпокої, перш ніж вийти, Дука запитав її:
— Ви так і не дізналися, чому ваша сестра наклала на себе руки?
У відповідь та тільки скривилась, і нарешті очі її заблищали сльозою.
— Цього я не знаю, був такий жах, коли мене викликали до моргу, я сподівалася, що то не Альберта, напередодні ввечері вона пропонувала провести відпустку разом, мовляв, хочеться поїхати далеко, за кордон, вона була така весела, я з нею сперечалася, переконувала, що не з нашими статками проводити відпустки за кордоном, хазяйка дому вимагала внести плату за квартиру, п'ятдесят тисяч лір, а їй хотілося поїхати у відпустку, та ще й кудись далеко, як казала вона сама.