— Ця місцевість не підходить ні вам, ні мені. їдьмо звідси негайно. Я приготую валізу, пару днів вам краще не користуватися лівою рукою. Не думаю, щоб ви тут добре спали. Так само і я.
к >м Давши такі розпорядження, він знайшов прегарну м'яку валізу, звичайно, темно-синю, поклав туди все необхідне. Відтак туалетним папером ретельно повитирав криваві плями, які вели з кімнати до ванної. Щоб підтримувати сестру Лоренцу й небогу, треба було робити й це, й багато чого іншого. А коли все було готове, він сказав:
— Вставайте. Оскільки я міг не помітити якоїсь плями крові, то, перш ніж ми поїдемо, розбудіть покоївку, служника, будь-кого, й попередьте, що ми їдемо. Якщо вони потім виявлять якусь непомічену криваву пляму, то не подумають, що тут стався злочин, а злочинці позникали.
Давіде підкорився зі скрушною готовністю, розбудив служника, який учора ввечері з'явився був у нічній сорочці, звелів йому віднести валізу в машину, а сам спокійно сів поряд з кермом, знаючи, що вести доведеться лікареві.
З лагідних бріанцольських пагорбів вони спустилися до міланської рівнини і десь під Монцою зупинились біля відкритого шинку. Природно, віскі там не подавали, та й сам шинок скидався радше на стайню, проте мікеланджелівський Давід почав бліднути і потребував підкріплення. Дука замовив дві чарки виноградної. Юний Аузері вихилив душком, тоді Дука простягнув йому й свою чарку.
— Курс лікування починається від цієГмиті,— сказав він.— Щоразу, коли я вважатиму за потрібне вас почастувати, я це зроблю. Поза цим — ні краплі, і я доможусь цього правдою і неправдою.
Давіде випив і другу чарку; вони здавалися йому такими маленькими, просто мізерними. Дука сказав:
— і більше не вип'єте жодної: це наказ.
Він сів за кермо, а невдовзі глянув на хлопця: блідість минула, віддих став нормальним. Звичайно, йому дошкуляв не цей сміховинний відплив крові. Всередині нього сиділа і пожирала його якась гадюка.
— Якби ви розповіли мені, що з вами сталося, і якби попросили допомоги в мене, то це було б набагато краще,— сказав Дука.
Відповіді не було, та він її й не чекав.
4
Сонце час від часу вигулькувало і в Мілані, забарвлюючи червінню останні поверхи особняків, і вже від спеки стало важко дихати. Дука зупинив "джульєт-ту" на майдані Леонардо да Вінчі.
— Заскочимо до моєї сестри. Вона, мабуть, уже прокинулася, дитина
0 шостій їсть свою кашу.
Мастодонтський під'їзд був достоту з п'ятнадцятого століття, хоча особняк відзначався скромністю. Двері стояли замкнені, але Дука на під'їзд і не глянув, лише свиснув, і з вікна другого поверху висунулася Лоренца з дитиною на руках.
— Я думала — мені причулося, так рано я тебе не чекала,— сказала вона
1 кинула йому ключі.
— Це мій друг, звари нам кави.— Дука рушив слідом за Давіде сходами на другий поверх.— Квартира маленька, стара, з двома службовими ходами для тарганів, один з вулиці, а другий з двору. Ми тут недавно замешкали.
Лоренца стояла на сходовій площадці з дитиною на руках, стояла в піжамі, на щастя, темній, на плечі їй, перехоплений звичайною гумкою, спадав довгий кінський хвіст.
Дука взяв дитину на руки й відрекомендував сестрі гостя. Сара, як виявилося, була суха.
— Вона вже зробила піпі чи тільки збирається?— спитав він у Лоренци.
— Тільки що зробила, я її перевдягла.
Великі очі Лоренци сяяли; вона радо дивилась і на Давіде, інакше вона ніколи не дивилася; коли приходила до брата в тюрму, то теж так дивилася на нього і так само говорила радісним голосом: "Адвокат сказав, усе йде чудово".
— Я її потримаю і піду з тобою в кухню зварити каву.— Дука обернувся до гостя, який сидів нерухомо на хисткому стільчику.— Давіде, я ненадовго, пробачте.— В кухню він.пішов із Сарою: дівчинка була опокійноюи тільки в когось на руках, інакше здіймала крик.— У правій кишені піджака сигарети.—
Лоренца взяла пачку, припалила сигарету й стромила йому в рот.— У лівій кишені лежать чек і гроші. Всі гроші візьми собі, а чека залиш мені.
Добувши з кишені піджака таку грубу пачку, Лоренца задумалася. Поклала їх у шухляду кухонного столу і запалила під уже поставленою на плиту джезвою газ.
— Що це, Дуко?
— Аванс.— Він випустив дим убік від дитини.— Маю роботу, не хвилюйся, це те, що запропонував мені Карруа. Можливо, деякий час вона перешкоджатиме мені бачити тебе, от я й заскочив зараз.— А ще для того, щоб дати їй гроші: на високому дитячому столику лежала булочка, отже Лоренца не мала за що купувати печиво на плазмоні, як завжди.
— Але яка саме робота?— Ну от, і Лоренца стала трохи побоюватися, після того як він посидів за гратами, після того як помер їхній батько, після того як опинилася сама-самотою і лікар одного дня сповістив їй, що, на його думку, вона завагітніла. Від страху її пухкі гарні губки аж трохи запали.
Дука стисло пояснив їй характер його взаємин з хлопцем, який лишився в кімнаті, і вони, повернувшись туди з кавою, застали його там, де й залишили. Під час усього візиту дитина сиділа в Дуки на руках, це був ризик, оскільки візит затягувався, і часте "піпі" Сари могло занапастити його новий шикарний костюм, проте рученятко Сари, закинуте йому за шию, і друге, яке тяглося до його носа, її небесні усміхнені оченята, зворушливе белькотання щось та важили: це був виправданий ризик. Сам Дука тим часом придивлявся до Давіде, але його спостереження давало не багато поживи. Брак випивки ще більше відчужував хлопця від світу земного. На запитання він більше не відповідав, тільки усміхався чи кивав головою, і блідість його посилилася, треба було дати йому підкріпитися, перше ніж депресія перейде всі межі.
— Нам пора.— Дука віддав Сару сестрі, щасливо уникнувши патьоків.
— А коли повернешся?— спитала Лоренца.
— Важко сказати. Я зателефоную.— Уже в машині він сказав Давіде: — Зробіть ще одне зусилля. Зараз ми підемо до перукаря, а потім заглянемо до бару, є тут по сусідству непоганий бар.
Хлопець усміхнувся і кивнув головою. У перукарні захотів поголитися й він, вони сіли у крісла поруч, у дзеркало Дуці було видно, як Давіде раз у раз приплющував очі; якби задрімав, це було б непогано.
Ну от, він таки задрімав.