12
Старість не вживеться з юністю ніколи:
Юність — буйна втіха, старість — жаль німий;
Юність — ранок свіжий, старість — вечір кволий;
Юність — зелень літа, старість — сніг зими.
Юність — рух неситий, старість — дух забитий;
Юність — брава, старість — млява;
Юність все долає, старість все приймає;
Юність — слава, старість — ґава.
Старість, не люблю тебе! Юність, як люблю тебе!
Юна, молода моя любов!
Старосте, ось виклик мій!
Гей, пастушко, йди хутчій!
Десь ти баришся — вернися знов.
13
Що є краса? Майно сумнівне і сумне;
Лише лискучий глянс, що все-таки тьмяніє;
Це — квітка, що вмира, як час її мине;
Крихкий легкий кришталь, що б'ється, не вціліє.
За мить якусь майно, глянс, квітка і кришталь —
Все гине, і вмира, і тратиться, на жаль.
Як змарнував майно — не матимеш і далі,
Як світлий глянс померх — його не відновить,
А квіти одцвітуть — лежатимуть зів'ялі,
Розтрощено кришталь — докупи не стулить.
Сплямуєш раз красу — і пропаде навіки:
Не допоможуть вже грим, гроші, розпач, ліки.
14
"Спи, спочивай!" Це що за спочивання?
"Добраніч!" Ах, який без неї сон?
Караюсь я в нічнім кутку до рання,
Та від ганьби не маю охорон.
"Здоровий будь! І знов ти не забудь з'явиться".
Здоровим буть? Мене ж наповнив сум по вінця.
Всміхнулася, прощаючись, мені —
Зневажливо чи дружньо, — я не знаю.
Втішалася, що я у вигнанні?
Раділа, що вернусь я з того краю?
"Іди", — промовила. І, наче тінь, іду:
Збираю болі, в тім скарбів не віднайду.
15
О боже, як на Схід зорить мій зір,
О, як душа схід сонця визира!
Як почуття, очам наперекір,
Всього мене пробуджують: пора.
Я Філомелу ще послухаю співочу,
Втім, чути не її, а жайворонка хочу.
Вітає він щасливим співом день
І геть нічні жене похмурі сни.
Болить мені любов моя лишень,
Викликую цей образ лиш ясний.
Став смуток втіхою, і смуток втіху патра;
Вона, зітхаючи, промовила: "До завтра".
А з нею ніч майнула б, наче мить, —
Без неї — мовби тиждень — кожний мент.
Хай сонечко хоч квіти веселить,
Як не мене, розтрощеного вщент.
Пріч, ноче! Дню, позич у неї — не назавше —
Годину, хвильку, все наступній ночі давши.
Примітки
Цикл віршів "Пристрасний пілігрим" (21 вірш) був виданий 1599 р. Вільямом Джаггардом. Автором віршів, що ввійшли до збірника, було названо Шекспіра. Цикл розпадався на дві частини. Після п'ятнадцятого сонета стояв підзаголовок: "Сонети на різну музику". Цього поділу дотримуються і досі в усіх авторитетних виданнях Шекспіра. Під назвою "Пісні для музики" вірші виділено і в радянських публікаціях творчої спадщини поета.
Друге видання "Пристрасного пілігрима" збереглося не повністю. Утретє вірші були перевидані В. Джаггардом 1612 р. під назвою "Пристрасний пілігрим, або Кілька любовних сонетів, якими обмінялись Венера і Адоніс, заново виправлене й доповнене Вільямом Шекспіром. Третє видання, до якого заново додано два любовних послання, перше від Паріса Єлені та відповідь Єлени Парісу. Надруковано Вільямом Джаггардом. 1612". Послання Паріса і Єлени, безперечно, не належать Шекспірові. У 1609 p., тобто до видання Джаггарда, послання були надруковані у книзі Т. Хейвуда "Британська Троя" (№№ 197 і 215).
На основі текстологічного аналізу віршів було прийнято таку схему авторства у "Пристрасному пілігримі":
1. Шекспір (у "Сонетах" вірш 138).
2. Шекспір (у "Сонетах" вірш 144).
3. Шекспір. Сонет Лонгвіля з "Марних зусиль кохання" (IV, 3).
4. Автор не встановлений.
5. Шекспір. Сонет Бірона з "Марних зусиль кохання" (IV, 3).
6 . Автор не встановлений.
7. Автор не встановлений.
8 . Річард Барнфілд (1574—1627).
9. Автор не встановлений.
10. Автор не встановлений.
11. Бартолом'ю Гріффін. Сонет із віршового циклу Гріффіна "Фідесса", 1596.
12. Можливо, Томас Делоні (1540—1600?).
13. Автор не встановлений.
14. Автор не встановлений.
Вірш 1 – це 138-й сонет Шекспіра в перекладі Дмитра Паламарчука.
Вірш 2 – це 144 сонет Шекспіра в перекладі Дмитра Паламарчука.
Вірш 3 – це речення Лонгвіля з комедії "Марні зусилля кохання" (IV, 2); у перекладі Михайла Литвинця.
Вірш 5 – це пісня Натаніеля з комедії "Марні зусилля кохання" (IV, 2); у перекладі Михайла Литвинця.
У вірші 8 згадуються Давленд і Спенсер. Давленд Джон (1563—1626) — англійський композитор і музикант, відомий своєю грою на лютні. Спенсер Едмунд (бл. 1552—1599) — видатний англійський поет, до поетичної спадщини якого входять пасторальна поема "Календар пастуха" (1579), ліричні поеми й сонети. Найбільшим його досягненням є поема "Королева фей" (1590—1596).
Тексти представлено за виданням "Шекспір В. Твори у шести томах. Том 6", Київ, "Дніпро", 1986.