Вона сміялася так невимушено, що Адам і собі заусміхався. Потім вийшов з печери, назбирав камінців, і вони вдвох заходилися викладати їх на приступці рядочком: шість менших, сьомий більший. "Подай мені неділю", — вигукувала Єва, і це означало, що Адам мав подати більший камінець. Так, зрештою, відновили на приступці всі прожиті ними дні.
— Отже, Єво, минуло дев’яносто вісім днів, а сьогодні пішов дев’яносто дев’ятий, як ми з тобою обживаємо Леонію. Дев’яносто дев’ятий день Нульового року. Можна сказати, подія!
— Виходить, що ми з тобою почали літочислення на цій планеті?
— А ти гадала, що ми просто так тут живемо? Ха! Я думаю, що майбутні колоністи, які з’являться на цій планеті, будуть вести літочислення від нас із тобою. Від Адама і Єви. Від того дня, коли ми залишилися удвох на Леонії і почали боротьбу за виживання. Отже, підсумовую: сьогодні має початися Епоха Бронзи. Або бронзовий вік Лебнії — глава перша майбутньої "Історії Леонії".
Єва тільки руками сплеснула.
— Ах, який знаменний, історичний день! Шкода тільки, що, крім мене і^тебе, більш ніхто не дізнається, що на цій планеті сьогодні почнеться бронзовий вік!
— Тут будуть колись жити люди.
— Невже ти віриш у цю, даруй, казку?
— Якби не вірив, дорогий мій товаришу по нещастю, не жив би тут і дня. А я живу і сьогодні поклав на приступку дев’яносто дев’ятий камінець. І цей день стане поворотним днем в історії Леонії!
Сказано було трохи велемовно, але й справді (і це автор підтверджує з усією відповідальністю) 99-й день від Адама і Єви стане поворотним днем, коли почалася на планеті зірки А в сузір’ї Центавра епоха бронзи.
Але день цей, історичний і визначний, почався вельми прозаїчно. Вранці на традиційне запитання Адама "Що чувати?" Єва відповіла, що їй цієї ночі снилася Пріся — її домашній робот, механічна квартирна прислуга, у технічному паспорті якої було записано: "Робот біомеханічний, антропоморфний (себто людиноподібний, навіть покритий штучною шкірою, яка з вигляду нічим не відрізнялася од людської), для виконання побутових робіт у квартирі, серія МЛТ-148/25". Хоча робот і був антропоморфний, все ж статі у нього не було, та й не потрібна вона йому була. Просто робот біомеханічний, серійний. Але Єва назвала його Прісею, таким чином самовільно зарахувавши робота до прекрасної половини роду людського, й одягала новоявлену Прісю у жіноче вбрання — рясне бабусине плаття, кофточку, а на голову натягла бабусин очіпок. І вийшла Пріся копією бабусі. Добродушної, неквапливої, але невтомної і працьовитої, як невтомними та працьовитими бувають бабусі.
Пріся робила в квартирі все, що належало було робити зразковій, майже ідеальній прислузі: прибирала, мила підлогу, прала, варила, натирала пастою меблі, мила посуд, відчиняла двері гостям і господарям, одне слово, була прачкою, кухаркою, швейцаром і т. д. і т. п. І всюди вона встигала, все робила бездоганно, тому в квартирі сяяла ідеальна чистота. Оскільки Пріся була біомеханічною, то втоми не знала і могла вертітися у квартирі хоч і двадцять чотири години на добу. Досить тільки погукати: "Прісю!" — як вона в будь-який час дня і ночі — вже тут, покірно блимає лампочками, чекаючи наказу. А яка вона була педантична, точна, акуратна і як любила у всьому порядок! Органічно не переносила, коли речі лежали не на своїх, відведених їм місцях.
— У квартирі мусить бути ідеальний порядок! — запевняла вона своїх господарів механічним голосом і так же механічно бурчала, коли Єва, збираючись уранці на роботу і, як завжди спізнюючись, розкидала речі по квартирі.
Коли у них були гості, то Єва розважала їх тим, що запитувала у Прісі:
— Прісю, а скажи-но нам, що таке людина?
Пріся складала руки поперед себе і добродушно одказувала:
— З позицій біомеханіки тіло людини являє собою шарнірно-стержневу систему величезної, безприкладної складності. Кожна із десятків кісток — самостійна кінематична ланка, стержень. Сустави в людини — це шарніри, які об’єднують усі ланки в єдиний ланцюг. Загальна кількість ступенів свободи рухомості величезна, близько двохсот!..
Єва сплескувала руками й вигукувала:
— Чули? Це я, наприклад, — вона демонструвала свою струнку постать, — по Прісі всього лише… шарнірно-стержнева система.
І Єва, і гості весело сміялися, а Пріся, подаючи їм до столу то те, то інше, добродушно блимала лампочками й зітхала:
— Коли б мені таку шарнірно-стержневу систему, як у вас, людей! — І додавала: — Кінематично людина влаштована в десятки і сотні разів складніше найскладнішої машини!..
— Прийду з роботи, а в квартирі ідеальний порядок, — розповідала Єва. — На кухні готова вечеря, ванна повна гарячої води, постіль заслана, всюди прибрано, все, що мені потрібно, лежить на своїх місцях, — мрійливо говорила Єва, потягуючись на морській траві. — Тільки що подумаю, а Прісенька вже тут як тут: лампочками блимає і чекає моєї нової забаганки. А коли в мене немає настрою і захочеться на кому-небудь зігнати злість чи роздратування — будь ласка, Пріся і тут готова до послуг. Скільки не каверзуй, вона все одно залишається спокійною. Правда, Пріся була дещо застарілого випуску і зовні не така елегантна, як біомеханічні роботи найновіших випусків, але я любила її і звикла до неї, як до живої істоти. О-ох!.. — потяглася Єва солодко. — Як мені зараз бракує Прісі. Бідолаха, її давно вже, напевне, здали на переплавку або ж викинули на звалище зіпсованих та застарілих механізмів.
— Розбалувало вас третє тисячоліття механічною прислугою так, що ви без неї і кроку не могли ступити. Навіть умиватися вранці розучилися. Усе вам роботи, все вам Прісі робили, — буркнув Адам, котрий скептично ставився до механічної прислуги, вважаючи, що людина на те й людина, аби вміла все сама робити і себе обслуговувала сама.
Та Єва сприйняла ту репліку не в історичному аспекті, а винятково, як шпильку проти себе особисто. Тому й спалахнула:
— Ах, це натяк, що я!..
— Ніякий це не натяк, — позадкував Адам, та було вже пізно.
— Я знаю… знаю!.. — не на жарт образилася Єва. — Знаю, що я тобі вже набридла! Ти… знайшов собі іншу! — вигукнула вона в запалі, не вдумуючись у зміст своїх слів.