Принц і злидар

Страница 50 из 50

Марк Твен

Сповнений щастя й гордості, Том Кенті поцілував руку короля, і йому дозволено було піти. Не гаючи часу, він побіг до своєї матері, щоб розповісти їй і сестрам усе, що трапилося, й поділитися з ними своєю великою радістю.

ПРАВОСУДДЯ І ВІДПЛАТА

Коли всі таємниці, нарешті, роз՚яснилися, Г՚ю Гендон признався, що дружина його зреклася Майлза з його наказу. Спочатку він загрожував їй, що коли вона його не послухає, їй доведеться вмерти. Вона відповіла, що життям своїм не дорожить і нізащо не зрадить друга. Тоді її чоловік заявив, що її він пощадить, але Майлза вб՚є. Тут вона дала слово й додержала його.

Г՚ю не переслідували за цей злочин і за привласнення собі майна й титулу брата, бо ні Майлз, ні леді Едіт не схотіли свідчити проти нього; та за тих часів дружині взагалі заборонялося виказувати на чоловіка. Г՚ю утік на континент, де незабаром помер, і тоді Майлз, граф Кентський, одружився з його вдовою. Ото була велика радість у гендонських маєтках, коли молоде подружжя прибуло до рідного замка.

Батько Тома Кенті так і загинув безвісти.

Король розшукав фермера, якого колись затаврували й продали в неволю, велів кинути злочинну зграю "Буяна" і дав йому можливість жити в достатках.

Він випустив з тюрми старого законника і зняв накладений на нього штраф. Подбав про дочок нещасних баптисток, яких спалили на вогнищі, і суворо покарав поліцая, який незаслужено відшмагав канчуками сера Майлза Гендона.

Він визволив від шибениці хлопця, який піймав заблудлого сокола, і жінку, яка вкрала у ткача шматок полотна, але вже не встиг врятувати чоловіка, засудженого на смерть за те, що він убив оленя в королівському лісі.

Він дарував велику ласку судді, що зглянувся на нього, коли його обвинуватили в крадіжці, і з щирим задоволенням стежив за тим, як цей суддя здобув загальну пошану і ставав відомою й статечною людиною.

До кінця днів своїх король любив розповідати про свої лихі пригоди, починаючи з тої хвилини, як вартовий прогнав його від палацової брами, і аж до тої ночі, коли він замішався в юрбі робітників, що оздоблювали абатство, прослизнув у собор і, сховавшись у сповідальні, заснув так міцно, що мало не проспав коронацію. Він казав, що часто згадує цей дорогоцінний урок і що проймається все глибшим бажанням використати його на благо своєму народові.

Майлз Гендон і Том Кенті лишилися улюбленцями короля на все його недовге царювання і щиро сумували за ним, коли він умер. Славний граф Кентський був надто делікатний, щоб зловживати своїм привілеєм. Але все ж він скористався з нього двічі після того випадку, про який ми вже знаємо: один раз при вступі на престол королеви Марії, а вдруге під час вступу на трон королеви Елізабет. Один з його нащадків скористався з цього права під час вінчання на царство Джемса І. Перш ніж здумав використати своє право його син, минуло щось із чверть століття, і "привілей Кентів" був забутий більшістю придворних. Тож коли тодішній граф Кент дозволив собі сісти в присутності Карла І, зчинився страшенний переполох; але справу швидко роз՚яснили і право ствердили. Останній з графів Кентських поліг у бою під час війни, б՚ючись за короля, і з ним кінчився цей дивний привілей.

Том Кенті дожив до глибокої старості. Це був вродливий срібноволосий старик, з величним і лагідним виразом обличчя. Всі його щиро поважали і віддавали шану його надзвичайному вбранню, яке нагадувало про те, що він колись правив державою. Люди розступалися перед ним і шепотіли один одному: "Скинь шапку, це королівський вихованець".

Усі низенько вклонялися йому й високо цінували його привітну усмішку, бо життя його було чесне й гідне подиву.

Так, король Едуард VI жив недовго, бідний хлопчик, але цілком достойно. Не раз, коли який-небудь гоноровитий сановник, який-небудь роззолочений королівський васал докоряв йому надмірною поблажливістю й доводив, що той чи інший закон, який король хотів пом՚якшити, і без того занадто м՚який, і без того не завдає нікому страждань і утисків, юний король звертав на нього свої великі сумні й лагідні очі і казав:

— Що знаєш ти про утиски й страждання? Це знаю тільки я та мій народ.

Як на ті жорстокі часи царювання Едуарда VI було напрочуд милосердне. І тепер, розлучаючись з ним, збережімо й ми про нього добру пам՚ять.

_________________

1 — Принц Уельський — наступник англійського престолу, пізніше король Едуард VI.

2 — Чіпсайд — вулиця в Лондоні. Колись, до великої пожежі 1666 року, це був відкритий майдан, на якому влаштовували базари, ярмарки тощо.

3 — Тауер — фортеця на північному березі Темзи, куди колись садовили державних злочинців.

4 — Темпл Бар — давні міські ворота Лондона.

5 — Панч і Джуді — персонажі англійського народного лялькового театру.

6 — Фартінг — найдрібніша англійська монета (чверть пенні).

7 — Уолбрук — канал, засипаний триста років тому.

8 — Статуї Гога і Магога, що знаходилися в Лондонській ратуші, зображали двох легендарних велетнів, які були нібито поставлені як охоронці при вході в королівський палац.

9 — Лорди Кінгсейл, нащадки де-Курсі, досі користуються цим надзвичайним привілеєм. (Автор).

10 — Джема I і Чарльз II у дитинстві мали при собі таких хлопців, яких карали замість них, коли вони погано вчили уроки. Тим-то я й насмілився, в особистих інтересах, приставити такого хлопця й до свого маленького принца. (Автор).

11 — Злодійські наймення для різних категорій злодіїв, старців та бродяг.

12 — Тут Гендон, щоб налякати поліцая, говорить по-латині нісенітницю.

13 — В середні віки в Англії був звичай святкувати в лісі "маївку". Повернувшися з гуляння, городяни встановляли на майдані "травневу жердину", обвішану гірляндами й стрічками.

14 — Баптистами називаються послідовники певного релігійного вчення.

15 — Альдермани — члени міського управління в Англії.

16 — Переса — дружина пера.