Приказки

Страница 10 из 20

Руданский Степан

АБИ ДУША ЧИСТА

Два злодії опівночі
Костьол обкрадають;
Обшарили всі скарбони,
Святих обдирають.
І забрали, які були,
Гроші під замками.
Далі один на олтарик
Пнеться з постолами.
"Та що ж бо ти, брате, робиш? —
Став другий казати.-
Як-то можна святе місце
Постолом валяти?"
А той каже: "Мовчи, брате!
Ми тут перед богом —
Аби душа чиста була,
Постоли — нічого!"

ЛЯДСЬКА НАТУРА

Блудить ляшок серед лісу,
А мужик рубає…
"Та ти, ляше, либонь, блудиш?" —
Мужик промовляє.
А лях каже: "Chocaj bladzie,
Ale mam nature
Nie pytac sie tego nigdy
Kogo bije w skore!" [8]

СВИНЯ СВИНЕЮ

Несе мужик у ночовках
Додому свячене:
Яйця, паску, і ковбаси,
Й порося печене.
І порося, як підсвинок,
Та ще й з хроном в роті.
Несе, бідний, та й спіткнувся
У самім болоті.
І схибнулись нові ночви,
Затряслось свячене,
І в болото покотилось
Порося печене.
Глянув мужик на болото,
Посвистав до лиха,
Одвернувся, набік плюнув
Та й промовив стиха:
"Та свиня таки свинею!
Правду кажуть люди:
Святи її, хрести її —
Все свинею буде!"

ДОБРА НАТУРА

Грає скрипка, грає кобза
І бандура грає;
Чумак літом у кожусі
Гопки витинає.
Витинає чумак гопки,
Аж потом заллявся…
"Та скинь-бо ти кожух, брате!"
Якийсь обізвався.
"Ні, не скину! — чумак каже.-
Бо натуру маю,
Що йно тілько з себе скину,
То все пропиваю!"

ЧУПРИНА

Питалися козака:
"Що то за причина,
Що в вас гола голова,
А зверху чуприна?"
"А причина то така:
Як на війні згину —
Мене ангел понесе
В небо за чуприну".
Питаються мужика:
"Що то за причина,
Що в вас гола голова,
А зверху чуприна?"
"А причина то така:
Нас біда обсіла —
Голимося до крівлі,
Щоб кузка не їла!"

ЗГУБА ДУШІ

Раз пропала на степу
В чумаків сокира,
До одного всі взялись:
"Ти та й ти, псявіро!.."
Той їх годить, хаменить,
Той їм розважає,
Вже й клянеться на чім світ,
Богом присягає…
Ні! Не вірять! Аж чумак
Против неба глянув:
"Коли я сокиру взяв,
Най я ляхом стану!.."
"Стій, чумаче, не губи
Ні душі, ні віри!
Вірим-вірим! Ти не брав
Нашої сокири!"

НЕ МОЇ НОГИ

Серед лісу, серед гаю
У неділешній обід
Заснув мужик у чоботях,
Прокинувся без чобіт.
Прокинувся, протер очі,
Разів кілька позіхнув,
Разів кілька босі ноги
З подивлінням повернув.
"Не мої се,— каже,— ноги,
Присягаю на чім світ,
Бо мої в чоботях були,
А сі — босі, без чобіт!"

ЗАГАДКИ

Позбирались дукачі,
Добре підгуляли.
"Давай, Мошку, загадок!" —
До жидка пристали.
А жидок собі бім-бім,
Пейси підвиває:
"Як завдати, так завдам,
А хто не вгадає?"
А ті кажуть: "Не журись!
За то буде плата.
Хто не скаже, що то є,
Заплатить дуката".
"Угадайте ж,— каже жид,-
Що удень чорніє,
Що біліє уночі,
А ранком синіє?"
"Добре!" — кажуть.
От прийшли —
Гадали-гадали,
Далі бачать, що не сил,
По дукату дали.
"Що ж то, Мошку, таке є?" —
Жидюка питають.
А той: "Гирсти! Що то є?
А я почім знаю?"
"Ну ж бо, Мошку, не жартуй!"
"Та жарти до ката,
Я і сам собі даю
Цілого дуката!"

САМ ПОЇДУ!

Що заслабне, було, жид
І рабина просить,
Рабин тілько з-за дверей
Палицю виносить
Та й пахолка свого шле
З нею до слабого…
От пахолок курував
Жида не їдного.
Аж раз якось довелось
Слабу курувати;
От пахолок і прийшов,
Щоб палицю взяти.
А той каже: "Хто слабий?
Чи жид, чи жидівка?"
"Не жид,— каже,— а їдна
Молода жидівка".
Рабин живо із стільця,
Палиці й ні сліду.
"Живо коні! У, біда!
Сам,— каже,— поїду!"
26 февраля

ВОВКИ

"Чого, жидку, так збілів?
Що з тобою сталось?"
"Ах, за мною через став
Аж сто вовків гналось!"
"Бог з тобою!.. Сто вовків!..
Та б село почуло…"
"Та воно пак і не сто,
А п’ятдесят було".
"Та й п’ятдесят диво в нас…
Де б їх стільки взялось?"
"Ну Іванцю! Нехай так,
Але десять гналось".
"Та і десять не було!
Знать, один усього?"
"А як один? Аби вовк!
Страшно і одного…"
"А може, то і не вовк!"
"А що ж то ходило?
Таке сиве та мале,
А хвостик, як шило".

ГОЛОДНИЙ ЖИД

Небагато орендарі
В сабаш наварили
Та й, на лихо, убогого
Їсти запросили.
А убогий, ще й голодний,
На то не вважає:
Як припався гатилити —
Як у торбу пхає.
Та і ні вже як од миски
Біду одірвати,
Ото вони й задумали
Дечого питати.
"Чи маєш ти,— кажуть,— батька?"
А той каже: "Маю!"
Їсть і каже: "Батька маю,
І ще й маму маю…"

СТРАШНИЙ СУД

В страшносудную неділю
Ксьондз казання говорив,
Став за божий суд казати
Та й, на гріх, пересолив.
Слухав-слухав бідний мазур,
Далі тяженько здихнув,
Подивився на Jezusa
Й головою похитнув.
"Коли так,— промовив,— Jezu,
Ти судити нас будеш,
То, будь певний, сам, як палець,
Серед раю заживеш!"

ШЛЯХТИЧ

Мша кінчилась у костьолі,
Люд порозсипався,
У костьолі тілько шляхтич
Убогий зостався.
Та ще десь за образами
Захристиян лазить,
То святих там заслоняє,
То в них світло гасить.
Обдивився кругом шляхтич —
Не видно нікого,
Та живенько, де Антоній,
Припав до святого:
"Blagam cie, czlowieczku swiety!
Blagam cie, Antoni!
Podaj, serce, mnie pieniedzy,
Niech ja kupie koni!" [9]
А тут йому з-за святого
Грубий голос чути:
"Nie dam, nie dam dla galgana,
Nie dam i na buty!" [10]
І в минуті бідний шляхтич
На ноги схопився,
Подивився на святого,
Ближче підступився.
"Dales, nie, Antoni swiety,-
Каже до swietego.-
Tylko nie kpij — jestem szlachcic,
Nie pozwalam tego!" [11]