Вовчанський. Хотів вернути! Присягаюсь, хотів!
Настасія. Вірю. Ну, я й терпіла. Все одно, думаю, хай що хоче робить зі мною, а без Ладі не піду. І коли ти крикнув мені: "На коліна! Чобіт цілуй!" — хіба я не впала, не цілувала твій чобіт? Ні? Ні? А після того хіба ти не сказав вивести мене й виштовхати з хати? Ні?
Вовчанський. П'яний я був, Насте! Хотів оддать, жаль стало, з одчаю зробив! Віриш?
Настасія. Добре. А тепер моя умова: ставай на коліна, повзи до мене й цілуй мій черевик. Візьмеш Ладю.
Серед усіх рух.
Родіон (гнівно). Насте! Лиши! Ти ж не п'яна! Настасія. Ні, я не п'яна. От через те й хочу. Вовчанський. А оддаси? Оддаси? Настасія. Сказала: оддам. Я — не ти. Але повзи! Повзи й цілуй.
Ольга. Так, повзи!
Шелудько. Євгене! Іди собі звідси. Іди! Тьфу, дурень, ідіот, ганчірка.
Настасія. Борисе, не твоє діло!
Вовчанський. Присягнись Ладьою, що віддаси...
Настасія (хвилину вагається). Присягаюсь! Віддам.
Родіон (швидко підходить до Вовчанського, хапає його за плече). Євгене, іди собі. Не смій цього робити.
Настасія. Родіоне, не втручайся! Геть!
Родіон. Євгене, ти не будеш достойний своєї дитини. Чуєш? Я перший бу'дупроти тебе. Іди. Вона не оддасть, кажу тобі!
Ольга. Родіоне, не твоє діло!
Настасія. Євгене, я присяглась. Повзи! (Погрозливо). Не хочеш?
Родіон (тягне його вбік). Ходім.
Вовчанський (раптом одпихає Родіона, до Наста-сії). Присягаєшся? Присягаєшся? Дивись! Родіон. О, підлий дурень! Настасія. Присягаюсь!
Лобкович (що стоїть, весь час мугикаючи). Євгене! Не треба! (Іде до нього, хоче взяти за руку).
Вовчанський. Все одно! Нехай! (Кидається на коліна й плазує до Настасії).
Входить Устина Марківна.
Р о д і о н. Фу, гидота яка!
Шелудько. От йолоп! От бовдура
Устина Марківна. Насте, а ти що ж... (Побачивши Вовчанського, що повзе, зупиняється).
Н а с т а с і я. Мамо! Дивись! Дивись! (Випростується, виставивши ногу наперед).
Устина Марківна (задоволено, торжествуюче). А-а, повзеш? Так його! Цілуй, цілуй!
Вовчанський (цілує й деякий час лишається в зігнутій позі, притулившись чолом до підлоги. Потім помалу встає. Тихо). Виконав.
Н а с т а с і я. Виконав? Тепер нагороди ждеш? Так? Геть! Геть звідси!
Ольга. Геть! Антипович! Танка! Біжіть за двірником! Шелудько. Ні, вибачайте, добродійки! Дитину сюди давайте! Так не можна! Це паскудство! О л ь г а. А ти мовчи, мовчи!
Р о д і о н (бере Вовчанського за плечі й eede до дверей). Іди. Годі.
Вовчанський (тихо, з стражданням). А я ж так і знав! (Покірно йде).
Н а с т а с і я. Геть звідси! Геть!
Вовчанський (раптом виривається з рук Родіона, швидко повертається, люто кричить). Але ж пам'ятай це! Пам'ятай! Пригадаєш ти це!
Н а с т а с і я. Геть! Геть! (Регоче).
Вовчанський швидко вибігає. Завіса
ДІЯ ДРУГА
Праворуч — тераса. Стіл, солом'яні фотелі. На задньому плані — кущі бузку, що роблять алейку на вулицю. Ліворуч — сад, посередині сцени — велике дерево, під яким круглий стіл і лави. Велосипеди чоловічий і жіночий, сперті на дерева. На гіллях цвіт. Доріжки посилані піском. Далеко місто. Ледве чутний звук дзвонів. З саду долітають крики й сміх,
там грають у теніс. На терасу з будинку виходять Лобкович і Голубець. Лобкович убраний в широкий парусиновий костюм. Він напідпитку і в піднятому настрої. Голубець одягнений парадно, в форменому сюртуку, в руці формений
картуз.
Лобкович. Мені все одно! Розумієте: все одно. Приданого тридцять тисяч! І на раді підтримаю вашу кандидатуру. Решта мене не обходить. Женитесь, не женитесь — мені наплювать. Чуєте? Наплювать. Але кажу: не раджу.
Голубець. Смію спитати, Тимофій Наумович, через що ж не радите?
Лобкович. Не раджу! Зрозуміли? А там ваше діло. Тридцять тисяч і кандидатура. (Шукає в боковій кишені). Кінець. Антипович!
Голубець. Мені трохи чудне таке відношення. А втім, не смію задержувать. (Уклоняється і з достоїнством іде в сад).
Антипович(з карафкою в руці). А, боже, боже! З самого ранку. Годі, Тимофій Наумович.
Лобкович. Сьогодні свято, Антипович. Чуєш? Люди он радіють, видзвонюють. От і я радію. У мене теж свято. (Б'є кулаком по столу, випростується). Годі! Чуєш, я тобі кажу: годі! Кінець. Знять догляд з Родіона. Знять. Нічого не треба. Годі. (Встає і ніби струшує щось з плечей, випростується). О! Годі! Вільний. Що хоч, будь ласка. Не торкається. (Майже кричить). Нема вини моєї! Чуєш ти?! Нема. Доки то буде? Давай сюди. Налий. Налий, кажу! Швидше! Я з вами тепер... Догляд знять, не підглядать, не підслухувать і мені ніяких донесень не робить. Знать нічого не знаю. (П'є). Ще... Ще, кажу!.. Я вільний. Хочеш женитись? Будь ласка. От тобі гроші на квартиру, на ідейне твоє видавництво, на що хоч! Прошу. Заміж? З охотою. Тридцять тисяч і кандидатура. Решта не обходить. Годі. Подумаєш, чорт забирай. Я вам, нарешті, покажу!
Антипович. А, боже, боже! (Подає чарку).
Лобкович (п'є). Постав на стіл. Лимон принеси. Порядок забув? (Хутко). Я з вами тепер...
Антипович. А, боже, боже... (Іде в хату).
Виходять Настасія й няня з дитиною.
Настасія. Дивися ж, няню, боже борони на вулицю. І до хвіртки близько не підходь.
Няня. Та будьте спокійні, бариня. Ми он там гуляємо. Де ж таки можна.
Настасія. А як що, зараз же двірника гукай. Скажи йому, щоб далеко не одходив.
Няня. Скажу, скажу. Він і так щодня гуляє з нами.
Настасія. Ото й добре. Гляди ж.
Няня. Та вже не клопочіться, панійко. Де ж таки...
Настасія (гаряче цілує дитину й одпускає). Ну, ідіть з богом. (Стоїть і дивиться, поки няня з дитиною не зникають в саду. Потім іде в дім).
Лобкович (ходить, заклавши руки за спину, му гиче). Все одно вкраде. (Посміхається).
Настасія (холодно, вороже). А ти радітимеш?
Лобкович. Укр-а-де.
Настасія. Поможеш йому?
Лобкович. Укр-а-де.
Настасія. "Укрр-а-де!" Як ворон! (Швидко, злісно виходить).
Назустріч Антипович з тарілкою, на якій нарізаний кільцями лимон
і цукор.
Лобкович (сміється). Ні, тепер кінець... Двадцять п'ять літ. Ха! Ні, годі.
Антипович. А Родя Тимофійович цеї ночі зовсім не лягав. У саду просидів. На травичці лежав.
Лобкович (раптом кричить). А мені яке діло? Яке діло, я тебе питаю? Га? Що сказано? Хоч головою хай б'ється об твою травичку. А коли ти мені ще хоч раз,— вон! Травичку... Знать не знаю! Чоловік я? Ні? Родя, Родя... Я сам Родя. Двадцять п'ять літ твій Родя мене... Та він же веселий сьогодні? Чого ж тобі?