Пригоди Цибуліно

Страница 34 из 41

Джанни Родари

Край площини стояла низька будівля. З неї долітали чиїсь пронизливі тривожні голоси.

— Я не дуже допитливий, — сказав Півосьмак, — але віддав би рештку моєї восьмої лапки, тільки б довідатись, що це за місцина і хто живе в тій будівлі.

Але Павук Кривоніг, не озираючись навколо, швидко йшов уперед. Він страшенно втомився, бо вночі не зміг склепити очей, а тепер у нього ще й голова розболілася від спеки. Його серце передчувало, що він ніколи не дістанеться до замку. Йому здавалося, що вони не наближаються, а все більш віддаляються від замку. Хтозна, може, вони збилися з дороги. Адже тепер повинна була замаячити вдалині найвища замкова башта… І справді, обоє вони були старі, та ще й без окулярів (бо ще ніхто не бачив павуків в окулярах). Можливо, вона непомітно для самих себе вже минали замок стороною?

Павук Кривоніг віддався цим невеселим думкам, коли раптом повз них проповзла зелена гусінь. Вона кричала на все горло:

— Тікайте хто куди! Кури йдуть!

— Ми пропали! — вжахнувся Півосьмак, бо він уже не раз чув про цих страшних птахів. І кинувся навтіки зо всіх своїх семи з половиною ніг.

Павук Кривоніг не був такий меткий, по-перше, тому, що замислився, по-друге, тому, що ніколи в житті не чув про курей. Та коли одна з цих жахливих потвор занесла над ним свій страхітливий дзьоб, він не розгубився. Скинув з шиї свою поштарську сумку з листами, кинув її супутникові і ще встиг крикнути:

— Віднеси до…

Але він уже не встиг сказати, кому треба віддати листи, бо в цю мить курка його проковтнула.

Бідолашний кривоногий листоноша!.. Уже не доведеться йому носити з камери в камеру листи. Уже не зможе він втішати в'язнів своїми розмовами. Уже більш ніхто ніколи не побачить, як мандрує він, шкутильгаючи, по вогких тюремних мурах.

Загибель Кривонога врятувала життя Півосьмакові. Він устиг проскочити крізь сітчасту огорожу курника. (Он що то була за площина). Вискочив раніш, ніж курка до нього обернулася. Від таких переживань він аж знепритомнів.

Коли опам'ятався, то ніяк не міг пригадати, де він. Сонце вже хилилося до заходу. Отже, він пролежав непритомний кілька годин.

За кілька кроків від нього виднівся загрозливий курячий дзьоб. Увесь цей час пожадлива курка чигала на нього, увесь час намагалася просунути голову крізь дротяну огорожу.

Цей жахливий дзьоб миттю нагадав йому про трагічну загибель Павука Кривонога. Півосьмак пролив сльозу за померлим другом, спробував піднятися і не зміг. Тільки тепер відчув він, що його півнога придавлена якоюсь вагою. То була поштарська сумка, яку перед самісінькою смертю кинув йому Кривоніг. А він і не помітив! Тут в його пам'яті спливли останні слова мужнього листоноші: "Віднеси до…"

"Але до кого ж треба віднести листи? — розмірковував Півосьмак. — І що то за листи? Чи не ліпше мені буде викинути цю сумку в перший рів при дорозі, а самому повернутися до мого водостоку? Там немає ні горобців, ні курей. Правда, там такий сморід, але зате немає ніяких небезпек… А втім, зазирну я в цю сумку, просто так — із цікавості…"

Почав читати листи і чим далі читав, тим більш сльози туманили його зір. Змахнув їх ногою і читав далі й далі.

— І він не сказав мені й півслова! А я своєю балаканиною весь час затримував його, коли він мусив поспішати виконувати таке важливе доручення! Ні, ні, тепер я все зрозумів, це з моєї вини загинув нещасний Кривоніг, і тепер я повинен виконати його останню передсмертну волю. Хай і я загину, зате зроблю хоч що-небудь, аби вшанувати пам'ять мого вірного загиблого друга. Адже колись на кухні в палаці правителя я знався з його покійним батьком… Який то був добрий чоловік! Пам'ятаю, як гірко ридав я над плямою, що залишилася від нього на стіні, саме посередині між підлогою і стелею.

Півосьмак, забувши навіть про сон, рушив уперед і на світанку прибув до замку. Там він легко знайшов дорогу на горище, де його радо зустрів двоюрідний брат Кривонога. Півосьмак розповів йому про всі свої пригоди. Разом віддали вони листи Вишеньці, який до цього часу перебував у комірчині на горищі. Родич запросив Півосьмака відпочити протягом літа в замку, і старий балакун охоче прийняв це запрошення. Він страшенно боявся вертатися назад.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ШОСТИЙ

Про Лимончика, що не знав арифметики

Одного ранку Лимончик-тюремник, який приносив до камери юшку і воду, поставив долі миску, трохи помовчав, а потім суворо зиркнув на Цибуліно і сказав:

— Твоєму батькові погано. Він був дуже хворий. Цибуліно хотів узнати більше, почав розпитувати. Але Лимончик додав тільки, що Цибулоне навіть не може вийти з камери.

— Та гляди, нікому нічичирк, — додав Лимончик, — бо за цю звістку мене проженуть зі служби, а в мене ж жінка, діти…

Цибуліно пообіцяв мовчати. Хлопчик зрозумів, що Лимончик служив тюремником, бо не міг знайти іншої служби, щоб прогодувати своїх дітей.

Того дня в'язнів мали вести на прогулянку.

Вони повиходили в двір і почали крокувати по колу один за одним, а той самий Лимончик відбивав такт на барабані:

— Раз-два… раз-два… раз-два…

"Раз-два… — повторював про себе Цибуліно. — Павук-листоноша безслідно щез, як у воду впав. Уже десять днів минуло, як він пішов, і тепер немає ніякої надії, що він повернеться назад. Моїх листів він не віддав кому слід, а то Кріт уже був би тут… Раз-два… раз-два… Тато хворий, і тепер нічого й думати про втечу. Хіба ж можна винести з тюрми хворого? Де його потім лікувати? Хтозна, скільки часу після втечі довелося б ховатися в лісі, далеко від лікарів і лікарень?.. Раз-два… Ех, друже Цибуліно, облиш всякі надії, вік тобі вікувати в цій в'язниці… І помреш, то звідси не вийдеш", — додав він, коли кинув погляд на тюремне кладовище у віконце в мурі, який оточував подвір'я.

Цього дня прогулянка здавалася іще сумнішою, ніж звичайно. В'язні в смугастих куртках і штанях, понуро згорбившись, чвалали двором. Ніхто з них навіть не пробував перекинутися словом з товаришем. Усі вони мріяли про волю. Але цього дня воля здавалася такою далекою, як сонце, що ховається за хмари дощового дня. До того ж, немов у відповідь на сумовиті думки в'язнів, почав накрапати дощ. В'язні тремтіли від холоду і мовчки крокували й далі. За тюремними правилами прогулянки відбувалися за будь-якої погоди.