Славетний слідчий і його пес страшенно здивувалися, бо на їхні голови несподівано ринув холодний дощ. Вони завмерли на місці і боялися поворухнутися, щоб не викликати якогось нового лиха, а холодні краплі стікали їм на голови, за комір, по спині, по боках.
— Я гадаю, що це — звичайнісінький таз для вмивання, — пробурмотів містер Морквоу.
— Я теж гадаю, що це таз, абсолютно! — згодився Шукай. — А в ньому було багато-багато холодної води для вранішнього вмивання.
Містер Морквоу і його вірний помічник встали. Тепер слідчий уже легко знайшов ліжко, до якого було всього півтора метра, і поважно вклався спати. При цьому він промовив такі глибокодумні слова:
— У нашому ділі ніколи не треба боятися небезпеки. Хоча сьогодні нас добре облило водою, зате ми знайшли ліжко.
— Добре облило водою, точно! — згодився Шукай. Сьогодні псові не щастило. Довелося йому сяк-так вмоститися на килимі, поклавши голову на пантофлі господаря. Містер Морквоу хропів цілу ніч і прокинувся, коли зійшло сонце.
— Ану, Шукай! Мерщій до роботи! — жваво скрикнув він.
— Я готовий, господарю! — відгукнувся пес і сів на обрубок хвоста, який залишився після вчорашньої сутички з дзеркалом.
їм нічим було вмитися, бо таз із водою вони ввечері перекинули на себе. Тож пес тільки облизав собі вуса, потім лизнув обличчя свого господаря. І от вони вийшли до парку і нарешті взялися розшукувати наших втікачів.
Найперше слідчий дістав мішечок, в якому було дев'яносто номерів для гри в лото.
Наказав собаці витягти один номер. Шукай засунув лапу в мішечок і витяг звідти номер сьомий.
Слідчий кілька хвилин подумав і вирішив:
— Це означає, що нам слід ступити сім кроків праворуч.
Відійшли сім кроків праворуч і потрапили просто в кропиву.
Псові немов вогнем обпекло жалюгідний обрубок його хвоста.
А ніс містера Морквоу так нажалився, що став червоний, мов перчина.
— Мабуть, ми помилилися, — здогадався слідчий.
— Помилилися, точно! — сумно погодився Шукай.
— Спробуємо інший номер.
— Спробуємо, абсолютно!
Цього разу випав номер двадцять восьмий, і містер Морквоу вирішив відійти на двадцять вісім кроків ліворуч.
Відміряли двадцять вісім кроків і звалилися обоє в басейн із золотими рибками.
— Рятуйте! Тону!!! — заверещав Морквоу.
— Я тут, господарю! — відгукнувся Шукай. Ухопив слідчого зубами за комір і витяг з води.
Вони сіли край басейну і почали сушитись.
— А я зробив важливе відкриття, — поважно промовив містер Морквоу.
— Важливе, абсолютно! — підбрехнув пес. — Ви, мабуть, відкрили, що вода — мокра?
— Та ні! Знай, що в'язні втекли через оцей басейн з золотими рибками!
— Еге ж. Вони, мабуть, вирили попід дном підземний хід.
Слідчий покликав синьйора Помідора і сказав йому, хай звелить випустити з басейну всю воду і перекопати дно, бо виникла підозра, що в'язні втекли саме через басейн. Але Помідор навідріз відмовився псувати басейн. Він сказав, що в'язні, мабуть, обрали простішу дорогу, а в басейні їх шукати — тільки час марнувати.
Містер Морквоу мовчки зітхнув і сумно похитав головою.
— От вона — людська невдячність! — сказав він. — Я в поті чола працюю, приймаю одну холодну купіль за другою, а місцеві начальники ще й заважають, замість того щоб допомогти.
На щастя, поблизу з'явився Вишенька. Слідчий спитав у нього, чи є з парку інший вихід, крім ходу, виритого попід дном басейну.
— А звісно є! — відповів Вишенька. — Он, прошу, через ту хвіртку.
Слідчий подумав, і вихід через хвіртку здався йому цілком придатним. Він палко подякував Вишеньці і в супроводі свого вірного Шукая рушив до хвіртки.
Вишенька пішов за ним, ніби з простої цікавості. Та коли слідчий вийшов за огорожу і пішов дорогою до лісу, Вишенька вставив два пальці в рот і свиснув.
Містер Морквоу враз спинився.
— Ви мене кличете? — спитав він.
— Ні, ні, містере Морквоу. Це я сповістив одного горобця, мого приятеля, що на підвіконні для нього є крихти хліба.
— У вас добра душа, синьйоре Вишенько! — сказав слідчий, вклонився і пішов собі далі.
Як ви, мабуть, самі чекали, на свист Вишеньки з лісу відгукнувся інший свист, правда, не такий сильний, а тихенький. На узліссі, праворуч від Морквоу, заворушилися кущі. Вишенька посміхнувся. Тепер він знав, що його друзі на сторожі. Ще вчора попередив їх про приїзд містера Морквоу, і вони умовилися, як пошити слідчого в дурні.
Але слідчий також помітив, що на узліссі заворушилися кущі. Він і його пес разом упали на землю і причаїлися.
— Нас оточили, — пробелькотав слідчий, випльовуючи пилюку, що набилася йому в рот і ніс.
— Оточили, абсолютно! — прошепотів пес.
— Небезпека щохвилини зростає,— шепотів містер Морквоу. — Але ми мусимо будь-що зловити втікачів.
— Зловимо, точно!
Містер Морквоу почав оглядати узлісся у величезний бінокль.
— Там нікого немає,— нарешті сказав він. — Розбійники втекли.
— Розбійники? — спитав Шукай. — А до чого тут розбійники?
— От тобі й на! — гримнув на нього Морквоу. — А ті, що ховалися за отими кущами і шелестіли гіллям, хіба то не розбійники?! Так, це зграя страхітливих розбійників! Тепер ми повинні йти їхніми слідами і, напевне, знайдемо схованку втікачів.
Шукай знов і знов дивувався з проникливості свого господаря.
Розбійники відступали, бо видно було, як ворушилися кущі.
Тобто самих розбійників слідчий із псом не побачили, але ж кущі хиталися, і тому Морквоу був певен, що за ними ховаються саме розбійники. Він твердо повірив у свою вигадку, що то розбійники, які боялися неминучого арешту і втікали від нього.
А насправді ніяких розбійників там не було й близько. А хто там був, я скажу вам пізніше.
Через якусь сотню метрів стежка привела до лісу. Морквоу і Шукай хоробро увійшли в ліс, ступили ще кілька кроків, спинилися і сіли під розлогим дубом відпочити і роздивитися навколо.
Слідчий дістав із сумки мікроскоп і почав пильно роздивлятися пилюку на стежці.
— Видно якісь сліди, хазяїне? — нетерпляче спитав Шукай.
— Ніяких.
У цю мить знов почувся довгий посвист, а потім приглушений крик:
— Ого-го-го!
Морквоу і Шукай припали до землі і завмерли.
Крик повторився двічі або й тричі. Тепер уже не могло бути ніяких сумнівів. Це перегукувалися розбійники.