КРАЇНА, ЯКУ НЕ ЗНАЙТИ НА КАРТІ
Так історично склалося, що багато дитячих письменників, які писали, пишуть і писатимуть казки та казкові повісті, часто— густо у своїх творчих фантазіях і вигадках виходять за межі своєї країни, навіть — усіх інших країн світу. От вони, ці казкарі— вигадники, подорожувальники-невсидюхи напридумували для своїх непересічних казкових героїв — та і для себе, і для читачів, звичайно! — нові казково-фантастичні країни, або, як тепер модно висловлюватися, країни віртуальні, яких не те що ніхто й ніколи не бачив на власні очі в реальній дійсності, а не зустрічав на жодній географічній карті, та й навіть на жодній карті зоряного неба! Хіба що карту тієї чи іншої країни, вигаданої письменником-казкарем, можна побачити в його книзі про неї, як, приміром, у Дж. Р.Р.Толкіна або Л.Кассіля…
У циклі нарисів, які пропонуються, і піде мова саме про такі країни. Йтиметься про історію створення тієї чи іншої літературної казки, яка стала надбанням і здобутком дитячої літератури двадцятого століття и улюбленим читанням мільйонів дітей у багатьох країнах світу. Маю на думці, скажімо, такі казкові країни, як Країна Чудес Льюїса Керролла, Країну Брехунів Джанні Родарі, Країну Сонячних Зайчиків Всеволода Нестайка, цілу низку вигаданих або нафантазованих країн, якими подорожував славнозвісний Гуллівер Джонатана Свіфта тощо…
Розповімо про популярні казки, створені американським письменником Френком Баумом та його, так би мовити, заочним літературним учнем і послідовником — російським письменником і вченим Олександром Волковим…
Казкові країни, створені згаданими письменниками, можна розглядати як своєрідне взаємовіддзеркалення, яким, по суті, для казки Олександра Волкова "Чарівник Смарагдового міста" першоосновою і є казкова повість Френка Баума "Чарівник країни Оз".
Може виникнути запитання: а чому, мовляв, ці дві казки розглядаються разом? Відповідь дуже проста: річ у тім, що повість— казка Френка Баума стала свого часу першопричиною з’яви книги Олександра Волкова. Власне, ми маємо один із яскравих прикладів традиції своєрідного "перетікання" здобутків однієї культури в іншу, їх "адаптацію" та "вростання" у власне інший культурологічний ґрунт-контекст, як це було, приміром, хоча б і з такими казками, як "Пригоди Піноккіо" Карла Коллоді та "Золотий ключик, або Пригоди Буратіно" Олексія Толстого, з казкою Льюїса Керролла "Аліса в країні Чудес", яка "народила", "регенерувала" цілу низку самостійних і самодостатніх казкових повістей, знаних і шанованих у всьому світі, як, скажімо, той же Вінні-Пух А.Мілна.
Але про ці книги — згодом, а зараз звернімося безпосередньо до заявленої теми.
Зрозуміло, що знання бодай головних відомостей, пам’ятних моментів із біографії автора та обставин народження його твору дають ключик для більш глибокого прочитання самого твору.
Ось цим шляхом ми й підемо у наших розповідях.
Автор
ТЕПЛИЙ ВОГНИК НА ДОБРУ ДОРОГУ
ДОБРА Й ЧИСТА ВИГАДКА ВАСИЛЯ КОРОЛІВА
Споконвіку у світі, а, відповідно, у фольклорі і згодом у письмовій літературі, активно функціонували такі морально-етичні категорії, як добро і зло, світло й темрява, правда і кривда, злиденність і щастя…
Людина спершу не здатна була достатньо осягнути цю двоїстість, одвічну боротьбу протиріч не лише у природі й суспільстві, а й у своїй власній свідомості, от і втілювала вона своє світорозуміння та світобачення у дивовижних, химерних, фантастичних і казкових образах мавок, русалок, лісовиків, відьом, водяників та всілякої іншої так званої нечисті.
І ці непересічні створіння, породжені уявою та фантазією наших пращурів, живуть і, так би мовити, активно функціонують, діють і в наші дні, хоча б у тих же невмирущих народних казках і легендах.
Яскравим свідченням живучості згаданих образів є твори багатьох письменників і нашого, двадцятого століття, в яких "оселилися" згадані персонажі, в тім числі — і письменників, що творять для дітей.
В українській дитячій літературі одним із таких яскравих письменників можна назвати прізвище Василя Костьовича Короліва-Старого та його непересічну, по-своєму унікальну книгу казок для дітей молодшого шкільного віку під промовистою назвою "Нечиста сила", яка лише в останні роки вже витримала два наклади у видавництві дитячої книги "Веселка"…
Народився Василь Костьович Королів 4 лютого 1879 року в селі Ладан Прилуцького повіту на Полтавщині. Мабуть, і цей факт спричинився до того, що Василь уже з юнацьких літ визначився із вибором життєвого шляху — стати письменником. Адже Полтавщина уславилася багатьма іменами в літературі, що сягали світового масштабу, починаючи, скажімо, з таких могутніх постатей, як Іван Котляревський або Микола Гоголь, цей неперевершений химерник усіх часів і народів. От і виходить, що в особі Василя Короліва-Старого щедра на літературні таланти полтавська земля подарувала Україні, та й світові в цілому, ще одного непересічного письменника.
Освіту Василь здобував у Полтавській духовній семінарії, проте юнака весь час, так би мовити, вело кудись убік: він захоплювався фольклором, досконало знав творчість Тараса Шевченка та Миколи Гоголя, взагалі тягнувся до всіх видів мистецтва.
Але попри неабиякий потяг до різноманітних мистецьких студій по закінченні семінарії Василь приймає несподіване рішення: він мусить служити своєму народові практично! Це рішення привело юнака до Харківського ветеринарного інституту.
Після успішного закінчення інституту Василь Костьович працює ветеринаром, навіть пише та видає кілька книжечок із практичними порадами, як слід доглядати свійських тварин. Водночас він укладає та видає народні календарі, які, на його глибоке переконання, були дуже потрібні та корисні для найширших верств селянства.
Та нестримний потяг до літератури, до мистецтва таки зрештою перемагає! Василь Королів переїздить до Києва, де починає активно займатися журналістикою та видавничою справою. Зокрема, він працює у київському видавництві "Час", паралельно редагує журнал "Книгар", який сам і заснував, співпрацює у видавництвах "Сміх", "День", "Відродження"…
Можна тільки подивуватись і позаздрити невичерпній енергії юнака! На жаль, уже на початку 1919 року, коли було підступно ліквідовано першу Українську Народну Республіку, Василь Королів змушений був емігрувати до Чехословаччини.