— Любий Піноккіо, нащасна Фея лежить у лікарні.
— В лікарні?
— Так, на превеликий жаль! Від багатьох злигоднів, що судилися їй, вона тяжко захворіла і не має за що навіть купити собі скибочки хліба.
— Справді? Якого болю завдав ти мені своїми словами! О бідна Фея! Бідна Фея! Бідна Фея! Коли б я мав мільйон, я б якнайшвидше відніс їй... Але в мене тільки сорок сольдо. Ось вони. Я саме йшов купити собі нову одежу. Візьми їх, Слимаче, і негайно віднеси моїй добрій Феї.
— А як же твій новий одяг?
— Що мені той одяг? Я б навіть продав оце дрантя, яке на мені, аби допомогти їй. Іди, Слимаче, і швидше! І за два дні повертайся сюди знову, я думаю, що дам тобі ще кілька сольдо. Досі я працював тільки на свого батька. Відсьогодні я працюватиму на п'ять годин більше, щоб підтримати І мою добру маму. До побачення, Слимаче, через два дні я чекаю тебе тут.
Слимак побіг на диво швидко, мов ящірка в жарку серпневу пору.
Коли Піноккіо повернувся додому, батько запитав його:
— А де ж твій новий одяг?
— Я не міг знайти для себе нічого. Хай так і буде! Куплю іншим'разом.
Цього вечора Піноккіо працював не до десятої години, а до півночі і замість восьми очеретяних кошиків зробив шістнадцять. Потім ліг у ліжко і заснув. У сні він побачив Прекрасну Фею. Поцілувавши його, вона з усмішкою промовила:
— Молодець, Піноккіо! За твоє добре серце я прощаю тобі всі капості, які ти вчинив до сьогоднішнього дня. Діти, які допомагають батькам, коли тих спіткають злидні чи хвороба, завжди заслуговують на велику похвалу і велику пошану, навіть коли вони не завжди слухняні і гарно поводяться. Будь завжди справедливий, матимеш щастя у житті.
На цьому сон закінчився, і Піноккіо, прокинувшись, широко розплющив очі.
Уявіть собі його здивування, коли він побачив, що він уже більше не дерев'яний чоловічок, а справжній хлопчик, як усі діти! Кинув оком навколо себе і, замість солом'яних стін хатини, побачив гарну кімнатку, нові меблі. Зіскочивши з ліжка, він знайшой чудовий новий костюм, новий беретик і шкіряні черевички. Швиденько одягнувшись, він за звичкою засунув руки в кишені і дістав невеличкий гаманець із слонової кості, на якому було написано: "Фея з блакитним волоссям повертає своєму любому Піноккіо сорок сольдо і щиро дякує за його добре серце". Розкривши гаманець, хлопчик знайшов у ньому, замість сорока мідних сольдо, сорок новеньких золотих монет.
Подивившись у дзеркало, Піноккіо себе не впізнав. Він побачив жвавого, гарного хлопчика з каштановим волоссям, з розумними блакитними очима і веселим рожевим личком.
Від усіх цих дововижних подій, які швидко змінювали одна одну, Піноккіо навіть розгубився і подумав, що спить з розплющеними очима.
— А де ж мій батько? — раптом вигукнув він і зайшов до сусідньої кімнати. Там він побачив старого Джеппетто, живого і здорового, в доброму гуморі. Старий знову взявся за своє ремесло і саме вирізав чудову раму з листям, квітами .та голівками всіляких звірів.
— Поясніть мені, любий таточку, що означає таке несподіване перетворення? — спитав Піноккіо, кидаючись йому на шию і гаряче цілуючи.
— Ця чудесна зміна в нашому житті — цілком твоя заслуга,— сказав Джеппетто.
— Чому моя?
— Тому що погані діти, коли стають хорошими, здобувають чудову властивість: робити все навколо себе новим і прекрасним для себе і для всієї своєї сім'ї.
— А куди ж подівся колишній дерев'яний Піноккіо?
— Він там,— відповів Джеппетто, показуючи на велику дерев'яну ляльку біля стільця. її голова схилилася набік, руки нерухомо повисли вздовж тулуба, ноги зігнулися в колінах. Навіть не вірилося, що вона могла колись стояти на ногах.
Піноккіо якийсь час дивився на дерев'яного хлопчика, а потім сказав, глибоко зітхнувши:
— Ой, смішний же я був дерев'яною лялькою! І який я зараз щасливий, що став справжнім хлопчиком!
КІНЕЦЬ
Карло КОЛЛОДІ