Пригоди Електроника

Страница 5 из 115

Евгений Велтистов

Внизу, за річкою, видно чашу стадіону. Сергійко дивиться на неї, але бачить не стадіон, а кам'яні мури римського Колізею. Зараз він не семикласник школи кібернетиків, він — відважний гладіатор; на ньому не штани й куртка, а залізні лати. Гарчать у підземеллі дикі звірі. Він має змагатися з тиграми й левами і вразити їх своїм мечем, щоб лишитися живим. І він почуває тугу, як той гладіатор, який щодня виходив на арену ризикувати життям…

Ні, хай краще буде стадіон не Колізеєм, а синхрофазотроном! Так, так, такий він і є, синхрофазотрон, найбільша у світі машина — кругла, мов цирк, громада. Всередині неї носяться частинки, з яких складається атомне ядро. Звичайно, ці частинки нізащо не побачиш простим оком. Якби атом був такий завбільшки, як футбольне поле, то його ядро стало б лише м'ячем. Тільки вчора Сергій чув про це на уроці фізики. Але зараз він не просто Сергій, він — фізик! Ось він бере фотопластинки, прострелені частинками, і під мікроскопом бачить сліди, схожі на яскраві, пухнасті зірки. І починає розмірковувати: "Чиї ж це сліди?.. Яка частинка пролетіла? Гм, гм, загадково…" Раптом йому в вічі б'є сонячний промінь, і він забуває, що хвилину тому був фізиком. Темніють удалині стіни Кремля, і їх охороняє на високому березі стрілець Сироїжкін. Іде високий дід з палицею. Та це ж сам Іван Грозний! Який наказ віддасть він своєму воїнові?

Грозний зупинився і спокійно запитав:

— Скажи-но, друже, як пройти до магазину "Мільйон дрібниць"?

— Н-не знаю, — розгублено пробелькотів Сергійко. — Тобто що це я… Знаю! Прямо, прямо і ліворуч.

— Спасибі, — сказав, анітрохи не здивувавшись, дідусь.

І пішов. Повільно. Спокійно. Але вже зовсім не як Іван Грозний.

Дві булки були куплені в кінці Липової алеї. Дорогою назад, щоб згаяти час, Сергій грався у вивіски. Здавалося, що тут такого: прочитай вивіску навпаки — от і вся премудрість. Але при цьому виходять такі дивні слова, немов ти опинився в іншому світі. Такий мали вигляд вивіски, відбиті в широких вітринах. А вимовлялося так:

Тьху ти, язика можна зламати!

Сергійко став згадувати фільм, який він бачив зовсім недавно. Дуже цікавий фільм. "Зустріч світів". Про антисвіт. Починається з того, що ракета із Землі підлітає до таємничої планети й пускає В розвідку літаючого робота. Той починає спускатись і несподівано вибухає, немов атомна бомба. Виявляються, Антисвіт влаштований зовсім не так, як Земля, Сонце й взагалі Галактика: і планета, і її мешканці, і все інше складаються там з античастинок — частинок протилежними зарядами. Тому дивний світ і назиназивається "анти", тобто "проти". Це відкрили космонавти, які прилетіли із Землі. "У нас електрон негативний, — каже командир ракети, — а в них позитивний. Досить тільки нашим і їхнім частинкам зіткнутися, як відбувається вибух…" Справді, цікавий цей антисвіт: кинь туди звичайний камінь — вибух, кинь палицю — вибух, впусти щось випадково з ракети — знову вибух. Але поки космонавти, що в кіно, догадалися, куди вони прилетіли, розгорілася справжня війна. Всі в залі застигли. Нерви у всіх напружені — так здорово закручено в картині.

І ось що ще цікаво, чому він і згадав про цей фільм. В антисвіті навпаки, навіть праворуч і ліворуч: там, де в нас ліворуч, — у них праворуч. Шкода, що місто антисвітян показували тільки з висоти. Не розбереш, чи є в них вивіски. А взагалі будинки цілком сучасні, схожі на пластмасові кулі. І якщо у них все-таки є вивіски, то вони читаються справа наліво…

Сергій зупинився, вражений своїм відкриттям. Він глянув на вивіски й урочисто промовив, ніби читав заклинання:

РОФРАФ МОНОРТСАГ

Усе навколо нього вмить змінилося. Він стояв на антиземлі, читав антививіски й дивився в холодну шибку антивітрини. А з шибки на Сергійка дивилася антилюдинка. Волосся зачесане справа наліво, кишеня з ґудзиком — ліворуч, а годинник — на правій руці.

— Привіт! — сказав Сироїжкін. — Я знаю, хто ти такий. Ти не просто моє відображення, а ти — Ажьорес. Зараз я запізнююсь на зарядку, але іншим разом ми з тобою обов'язково поговоримо. Будь здоров, Ажьоресе!

Сергій, махнувши рукою на прощання й побачивши такий жест у відповідь, побіг додому.

— Звичайно, це я переборщив, що обіцяв з ним поговорити бурмотів він, повернувшись із антисвіту на Липову алею. — І все-таки здорово, що я зустрів антилюдину. Майже антилюдину, — додав він, подумавши. — Принаймні, даю свою голову відрубати, що серце в неї з правого боку…

У дворі на футбольному полі грали малята. Все ясно: зарядку він проґавив. Зовсім непогано було 6 побігати з м'ячем, але що вдієш, його затримав не хто-небудь, а антилюдина! І Сергійко, як тільки завернув за ріг, зрозумів, що це відкриття принесе йому славу. Біля останнього під'їзду він помітив хлопців. Раз зібралися, значить, щось обговорюють або обмінюються цінностями.

Так і є: слухають Вітьку Смирнова. Той стоїть гордий — ніс догори, волосся скуйовджене.

— Хлопці! — сказав Сергійко. — Я щойно бачив антилюдину!

Вмить Смирнов лишився зовсім самотнім, хлопці оточили Сироїжкіна. Йому довелося кілька разів повторювати, як він читав вивіски навпаки, як згадав про антисвіт з фільму й помітив у вітрині Ажьореса. Виявилося, всі бачили "Зустріч світів", усі помітили, що в антисвіті навпаки ліворуч і праворуч, але ніхто навіть не здогадувався, що зовсім поряд, буквально за два кроки, можна, знайти щось схоже на антилюдину.

Відкриття вимагало негайної перевірки, й тому компанія помчала на вулицю читати вивіски за методом Сироїжкіна й кривлятись у вітринах. А Сергійко поплентався додому: саме в ту мить, коли він пестився у променях слави, його гукнули з балкона.

Він покірливо вислухав материні докори, проковтнув свій сніданок, відмовився кататися по річці на крилатому теплоході й повеселішав тільки тоді, коли вирішив, що неодмінно стане фізиком і вивчатиме антисвіт.

Але де цей антисвіт? Де його вивчати — на Землі чи обов'язково летіти в космос? І як далеко туди летіти, і яка потрібна ракета, як уникнути вибуху?.. Десятки питань закружляли в Сергійковій голові. Всі вони потребували негайного обговорення. І Сергій побіг до Вовки Королькова, який усе знав.