Пролунав дзенькіт розбитого скла. Уррі завмер. На підвіконні лежала якась кудлата істота. Довга шерсть закривала її морду, але Уррі виразно бачив палаючі, сповнені рішучості очі.
— Рессі! — Хлопчак вискочив на диван, затанцював від раптової радості. — Рессі, до мене!
Собака плигнув, не торкнувшись підлоги, до хлопчака, й той обхопив його, притиснув до грудей.
— Рессі, невже це ти, Рессі! Ти мене знайшов! — задихався хлопчак, а собака у відповідь тихенько скавчав.
Уррі задкував до дверей, шукаючи очима який-небудь предмет. Кудлатий тер'єр, що одним стрибком долав добрий десяток метрів, міг показати і свої зуби… Плечем Уррі зачепив металевий ящик. Вихопив з машини сталевий прут.
— Гей, ти, досить тут цирк влаштовувати! — хрипло сказав Уррі.
Хлопчик оглянувся. Очі його блиснули.
— Рессі, прожени його! — попросив хлопчик, показавши пальцем на квадратну постать.
Вони познайомилися зовсім недавно — Сергій Сироїжкін і Рессі.
Того дня Сироїжкін приїхав із піонерського табору. Зайшовши у двір, він кинув чемодан коло під'їзду й щодуху помчав до школи. Сергій зовсім не думав, що він, вчорашній семикласник, повертається після літа вже восьмикласником, — він біг у школу. Біг у кабінет математики. До свого друга — Електроника!
Ось кабінет. На дверях — аркуш із зошита: "Без запитання не заходити! Електроник".
Сергій усміхнувся й відчинив двері.
Хлопчак, дуже схожий на нього, на Сергія, сидів за столом і читав товстеньку книжку. Сироїжкін навіть здивувався, ніби вперше побачив свого електронного двійника: такий самий кирпатий ніс, відстовбурчені вуха, веснянки. Й посміхнувся: як статечно розсівся Електроник. Нічого не скажеш — помічник самого Таратара, вчителя математики!
— Здоров, Електронику! — крикнув Сироїжкін, від душі ляснувши його по плечу.
Електроник відсунув книжку, спокійно підвів голову.
І — схопився.
— Здоров, Ссргійку! — Електроник стиснув руку друга з такою силою, що в того ніс зморщився і почервонів. — Що, канікули скінчилися?
— Все! Я приїхав назавжди! — Сироїжкін сяяв. — Чудово тиснеш, Електрошо! Так і треба зустрічати друзів!
Вони уважно подивились один на одного й усміхнулись, наче змовники: кожен пізнав самого себе — мов у дзеркалі.
— Я — це ти, — сказав Сироїжкін.
— А ти — це я, — підтвердив Електроник.
Можна зрозуміти радість Сироїжкіна, який застав свого ретельного двійника в школі. Він точно передбачив: Електроник не марнує жодної хвилини. Для інших канікули — суцільний волейбол, футбол, купання, загоряння і неробство. А Електроник — майбутній вчений, чемпіон світу з математики. Все літо день і ніч двійник Сироїжкіна студіював книжку за книжкою. Мабуть, обігнав і самого Таратара, — адже літо довге.
Роздивляючись Електроника, Сергій спочатку не помітив під столом чорного кудлатого пса. А коли помітив — здивувався. Навіть навпочіпки присів.
Пес дивився на Сироїжкіна з під навислої шерсті й не ворушився. Вивчав.
— Хто це, Електрошо?
— Це Рессі, — спокійно сказав друг.
І хоч Сироїжкін з першого погляду зрозумів, що кудлатий тер'єр сильніший за дога, боксера, вівчарки, сильніший і хитріший навіть за дикого собаку динго, було ще щось таємниче в маленькому, напрочуд спокійному Рессі…
— Він твій — Рессі?
— Моя конструкція.
Сироїжкін просяяв: та хіба його Електроник витрачав би сили на якого-небудь простого собаку!.. Рессі — це вам не Рекс і не Рем…
— Привіт, Рессі! — гукнув пса Сергій.
Рессі мовчав.
— Ти, Сергію, мій друг, — скрипуче промовив Електроник, — і тому з цієї миті Рессі слухатиметься тебе, як і мене.
— Я — це ти… — нагадав Сергій. — Отже, і для Рессі теж?..
— Чуєш, Рессі? — запитав Електроник, і пес слухняно махнув хвостом. — Мій друг Сергій — твій хазяїн, як і я. Його слово — закон!
Рессі уважно дивився то на Електроника, то на Сироїжкіна і мовчав. Сергій відчув усю серйозність наказу. Але не уявляв, наскільки це важлива в його житті хвилина.
Сергій не знав ще, що перед ним незвичайна машина, якій не треба повторяти накази двічі; не знав, що машина назавжди запам'ятає перше знайомство, що слово "друг" для неї тепер значніше за всю решту слів — це особливий його, Сироїжкіна, пароль — і що взагалі Рессі — це Рессі.
— Привіт, Рессі! — весело повторив повий хазяїн. — Привіт, кудлатенціє!
Пес, заглянувши в очі Сироїжкіиу, коротко дзявкнув і несподівано простягнув лапу.
— Ха-ха, кудлатенція! — проскрипів Електроник, спостерігаючи церемонію.
— Оце так Рессі! — розреготався Сергійко, трясучи волохату лапу.
І якраз тут, під столом учителя, сидячи на підлозі в оточенні друзів, Сироїжкін остаточно повірив, що все те, що сталося навесні цього року, було насправді. Він згадав: висока круча над річкою, яскраве сонце й прямо на нього вилазить з кущів хтось дуже знайомий, в такій же синій куртці, — Електроник, що втік від професора. А за ним тягнеться по траві шнур з вилкою для вмикання в мережу. А потім цей двійник тисне йому руку так само міцно, як і сьогодні, й називає його другом. Вони відразу ж повірили в міцну дружбу, повірили в те, що на них чекають незвичайні пригоди.
І зараз, бачачи, як сміється його друг, Сироїжкін подумав, що вони знайомі ніби тисячу років.
А коли з тобою поряд такий друг, як Електроник, значить, попереду ще немало всіляких історій.
— Ану, кудлатенція, покажи, що ти вмієш! — наказав Електроник.
Вони вилізли з-під столу. Рессі підстрибнув до стелі, двічі перевернувся в повітрі й приземлився на всі чотири лапи.
— Дресирований собака!.. — захоплено промовив Сироїжкін. — Знаєш, я вмить зрозумів, що Рессі найспритніший у світі пес. Тер'єри — вони легко піддаються дресируванню.
— Собака — це ще не все, — загадково сказав дресирувальник.
— А що ж?
Електроник підвів приятеля до дошки. Серед довгих, незрозумілих формул Сергійко прочитав:
"Технічний паспорт. Ім'я: Рессі — Рідкісний Електронний Собака, Страус і так далі".
— Страус? — Сироїжкін витріщив очі.
— Найкращий у світі стайєр, — пояснив Електроник. — Стометрівка — за три й дві десятих секунди. Будь ласка — ось формули.
— Ото! Так не бігаєш навіть ти! — похвалив конструктора Сироїжкін і знову став читати.
"Клас: Модель сучасна. Тип: Незнищенна".