Громов навів простий приклад: серед експонатів немає такої штучної системи, яка обіграла 6 чемпіона світу з шахів. Отже, сказав він, треба шукати узагальнення, способи компактного вираження інформації, найкоротші шляхи до істини. Так було завжди в історії науки. Зумів же, наприклад, Ньютон передати величезну інформацію у простих і вишуканих формулах своїх законів, які вміщаються на аркуші паперу і якими користується нині кожний школяр. Безперечно, що незабаром будуть знайдені нові методи роботи комп'ютерів у безмежному океані інформації.
Гості аплодували. Комп'ютери мерехтіли різнокольоровими вічками, засвоюючи нову задачу, на всіх екранах з'явилися написи: "Чудово сформульовано", "Точно сказано", "Надважливо".
Числа на емблемі крутилися в електричній лихоманці.
— По-моєму, Громов говорить про формулу геніальності, яку ти шукаєш! — шепнув Сироїжкін Електроникові.
— Я постійно думаю про це, — відповів Електроник, — вчуся працювати за новою системою. Ти вказуй на мої помилки, коли помітиш.
— Я — готовий! підтвердив Сергій.
— Тільки не знаю, — сказав Електроник, — чи зможу я мислити, як людина.
— Ти спробуй!
— Чи зможу? — повторив Електроник, і в слозах його прозвучав дивний смуток.
Найповажнішим учасником виставки був старовинний поштмейстер "Марк-121". Він вів, свій рід від першого знаменитого комп'ютера "Марка-1", який важив чотири з половиною тонни й перемножував двадцятизначні числа за шість секунд. Дивовижно повільна швидкість порівняно з десятками мільйонів операцій за секунду! "Марк-121", звичайно, лічив у тисячу разів швидше за свого дідуся, але й він, з облупленою на боках фарбою, прямолінійною формою своїх громіздких блоків, мав вигляд музейного експонату.
Все своє довге життя "Марк-121" сортував і відправляв листи в різні кінці світу. Він вивчив усі тонкощі свого ремесла, і якщо кореспонденти вказували на конверті Париж, Лондон чи Москву без зазначення країни, він знаходив їхній телефон за зворотною адресою, дзвонив, уточняв, куди надсилати листи — в столиці великих країн чи в маленькі американські міста. Поштмейстер знав напам'ять міста й сільця в різних країнах, куди найчастіше писали його кореспонденти; він пам'ятав навіть далекосхідну станцію Єрофей Павлович.
Розмовляв він повільно, глухим, деренчливим голосом, пропонував відвідувачам надіслати пам'ятні листівки в будь-який кінець світу.
Восьмий "Б" залюбки скористався з пропозиції: кожний заповнив листівку й опустив її в залізне віконечко. "Марк-121" ставив пам'ятний штемпель і відразу ж на табло повторяв адресу. Запитань у нього не було — всі листівки були заповнені грамотно.
— Пробачте, — ввічливо звернувся Електроник до старійшини, — ви чудово знаєте земну кулю, а яке місце подобається вам найбільше?
— Чікаго, центральна пошта, — пролунав після короткої паузи бляшаний звук. — Я пропрацював там усе життя.
— Значить, це перша ваша подорож? — питав далі Електроник. — Яке у вас враження?
Поштмейстер брязнув залізними стінками.
— Дорогою я нічого не робив. Вирішив, що мене відправили на звалище. Дякую вам, містере, за те, що ви випробували мене. Я можу ще придатися!
— Я такий самий учасник виставки, як і ви, — сказав
Електроник і, побажавши колезі успіхів, пробурмотів ледь чутно фразу, яку вловив лише Сироїжкін, що стояв поряд: "Таке майбутнє чекає на нас усіх…" Таратар попросив Електроника провести їх по виставці.
Насамперед Електроник показав їм зал з найсучаснішими системами — машинами Інтермашу. Вони відрізнялись одна від одної номерами й серіями, але кожна працювала по-своєму.
Машина-інженер варила сталь на далекому заводі: на кожному екрані була зображена гулка мартенівська піч. Машина-диспетчер, блимаючи сигнальними вогнями, регулювала рух на великій залізничній станції. Машина-конструктор планувала одночасно готель, океанський лайнер, космічний корабель і реактивний літак, видавала свої розрахунки й креслення фахівцям, приймала поправки, знову бралася обчислювати; на цю роботу колись ішли роки, а тепер — лічені тижні.
Людей коло цих машин було мало. Вони давали короткі пояснення, працювали біля пультів і збоку здавалися просто скромними помічниками всесильних агрегатів.
Комп'ютер Епікак працював без помічників, приймаючи відвідувачів в окремому кабінеті. Побачивши дітей на чолі із співробітником виставки й учителем, він привітав їх англійською мовою і зразу ж діловито поцікавився, чи не бажають пани реалізувати свої чеки або ж з його допомогою укласти вигідну угоду.
Епікак — потужна машина обтічної форми, що мінилася всіма відтінками золотистих кольорів, — повільно рухалася вздовж довгого полірованого столу з м'якими кріслами. Інших предметів у кімнаті не було. Очевидно, Епікак був солідним банківським службовцем, напханим доларами, марками та іншою валютою західних країн.
— Вибачте, ми чеками не користуємося, — відповів по-англійському Електроник.
— Даруйте, — приємним голосом промовив Епікак, — певно, чековою книжкою у вашій школі розпоряджається директор?
— У нас інша система, — уточнив Таратар, — за школу платить держава.
Епікак блиснув своїми боками, пустивши у вічі співрозмовникові снопи іскор.
— Розумію вас… Якщо ми не займатимемося діловими операціями, я з великим задоволенням розповім вам про нашу фірму.
За словами чудового Епікака виходило, що він та його електронні колеги новітньої системи, які працюють у банках, заміняють тридцять мільйонів клерків — майже все доросле жіноче населення країни, якби воно, звичайно, погодилося працювати саме в банках. А така потреба в робочій силі могла існувати, коли б, звичайно, не було Епікака та інших електронних клерків. День і ніч вони приймали чеки, видавали гроші, знімали цю суму з поточного рахунку власників, звіряючи їхні підписи з наявними зразками. Іноді серед клієнтів траплялись шахраї, що підробляли чужий підпис або подавали чеки, не забезпечені вкладом. Тоді той чи інший Епікак піднімав тривогу, передаючи поліції точні прикмети правопорушника. Всі такі пригоди, включаючи напад грабіжників, були передбачені конструкторами машин, і ті діяли за інструкцією.
— А на вас коли-небудь нападали? — ввічливо запитав Електроник.