Цей план мав певну стрункість і не суперечив першому. Я вирішив діяти в обох напрямках.
Ранком почався дощ, і це сприяло виконаною першого плану. Коли Леночка пішла до дитячого садка, а дорослі розійшлись на роботу, я дістав великий аркуш паперу, олівець і сів під столом писати. Я, звичайно, міг сісти й на столі, але це було б нескромно — не такий вже я письменний, щоб лізти на стіл.
Я писав дуже старанно, виводив літери акуратно і до обіду встиг написати лише "Розк..." Щоб не наражатися на всякі неприємні несподіванки, я вирішив папір і олівець сховати.
Але куди ж?
На буфет? Це було б непогано, але стрибати з аркушем паперу а зубах — незручно. Під диван? Костева дружини була така чепуруха, що моя праця могла опинитися на смітнику... Куди ж сховати?
Раптом я згадав, що шкільна прибиральниця, у якої я жив замолоду, ховала від свого сина цукерки у валянок. Я завжди сміявся, коли цей хлопчисько обстежував буквально кожний квадратний сантиметр кімнати, кожну річ в кімнаті, але не догадувався зазирнути у валянок.
Зараз кінчався квітень, валянків ніхто не взуватиме, і я, обережно зібгавши аркуш, засунув його у валянок.
Дощ, на моє щастя, перестав, і я вирішив піти до Сіренького, щоб приступити до виконання плану номер два, або, як я його охрестив, операції "Мотузок". Цей шифр мав подвійне походження. Перше — риба була на мотузку, і друге — вдале здійснення плану затягне мотузок на шиї Пуголовиці. Я з задоволенням подумав, що назва сподобається Сіренькому.
Одночасно я вигадав назву і для плану номер один. Я назвав його — операція "Вибух", адже моє викриття буде для всіх, як вибух бомби.
Сіренький сидів на порозі контори. Він мав вельми загадковий вигляд. "Чи не перейшов він на читання перекладної пригодницької літератури?" — подумав я, бо Сіренький нагадував детектива саме з твору цього жанру.
— Пропоную твоїй увазі операцію "Мотузок",— звернувся я до Сіренького і помітив, як у нього враз блиснули очі.
— Доктор Лапченко,— він інколи називав мене доктором після моєї доповіді "Образ кота в художній літературі".— Доктор Лапченко, я згоден взяти участь в операції "Мотузок", але просив би вас називати мене не Сіреньким, а Греєм. Я взяв собі цей псевдонім не тому, що плазую перед Заходом, а виключно з міркувань конспірації.
Він почервонів, бо не звик брехати, але я вдав, що не помітив цього.
— О’кей! — відповів я.— Будь ласка! — І почав розповідати план номер два.
Очі Грея враз згасли.
— Вам не подобається операція "Мотузок"? — здивувався я.
— Ні, не це.
Я навмисне мовчав, чекаючи, щоб він пояснив, у чому річ. Але він теж мовчав.
— Знаєте,— не витерпів я,— ви все ж таки кіт, а не лорд Грей, і ви розмовляєте не з Ничипором, а з котом професора, і не забувайте, що вам немає ще й року, а мені вже пішов третій рік! Ви зрозуміли мене, шановний Грей?
— Пробачте,— промовив він винувато.— Я не хотів нас образити, але операція "Мотузок" не може бути виконана. Кілька днів тому ця схованка була викрита: одна рибина здохла, спливла, на неї налетіли ґави, зчинився крик, збіглися люди, всю рибу витягли. Можливо, Пуголовиця ховає рибу в іншому місці, тільки навряд. Після "розмови" з Веремієнком він мусить бути обережніший.
У мене страшенно боліла лапка після олівця, і я надіявся, що план "два" звільнить мене від важкої роботи. Тепер надія безповоротно луснула. Шкода, та нічого не поробиш...
Зітхнувши, я пішов до лабораторії подивитись метеозведення, що вивішувалися там на стіні.
Температура води в ставках піднялась уже до 14 градусів.
Ще тиждень-два, вода нагріється до 18 градусів і почнеться нерест коропів, підгодовування риби. В нагульних ставках уже приладжують столики для розкладання кормів рибі. Я відчув нервовий дрож — мені здалось, що я не встигну написати свого листа, і Пуголовиця з Ракшею, обікравши наші ставки, втечуть.
Нервово облизуючись, я сів у кутку і спостерігав лаборантку. Вона заглядала в мікроскоп, потім виписувала щось на папірці, знову заглядала, знову записувала. Далі вона вийняла скельце з-під об’єктива, взяла друге, капнула на нього якоїсь густої рідини, поставила скельце на місце і знову почала заглядати і записувати.
Зайшов професор і спитав:
— Ну як?
— Розвиток планктону високий. Ось розрахунок.
Професор глянув у мікроскоп, потім у папірець.
— Добре,— сказав він.— Давайте це в контору, там підрахують, скільки добавляти корму в ставок.
Коли лаборантка з професором вийшли, я скочив на стіл і глянув у мікроскоп.
— Вай! — скрикнув я з несподіванки, побачивши якісь дивовижні істоти, схожі на чудернацьких жуків.— Як вони могли вміститися на такому маленькому скельці? О, як же я забув, що мікроскоп збільшує їх!
Уважніше придивившись, я догадався, що чудернацькі істоти — циклопи та різні інші рачки, а також дафнії, тільки зовсім молоденькі, а тому такі дрібні, що їх можна побачити лише під мікроскопом. Я навмисно кілька разів подивився просто на скельце, а потім через мікроскоп: тільки під мікроскопом можна було побачити цих тваринок, якими живляться молоденькі коропенята.
Тут же, на столі, стояли банки з червами, з мотилями, з різними іншими личинками різних комах, що живуть у мулі на дні ставків. Це корм для дорослих коропів. Особливо багато було червоних мотилів — личинок хіропомід, бо це основна їжа коропів. Я так захопився розгляданням водяного царства, що ненароком зачепив якусь банку, і вона з брязкотом упала на підлогу.
Не встиг я сховатися, як лаборантка вбігла до кімнати і побачила мій хвіст.
— Оці прокляті кішки зіпсують мені всю нервову систему! — пробубоніла вона.
— Пробачте,— сказав я.— По-перше, я не кішка, а кіт і, по-друге, зробив шкоду ненароком.
Але вона схопила віник і, поки я встиг вибігти з лабораторії, аж двічі вдарила мене по спині.
Всяка несправедливість мене глибоко обурює, а несправедливість, заподіяна мені особисто,— обурює ще більше. За віщо бити? Адже я звалив банку ненавмисно?! Скривджений, відчуваючи біль у спині і ще більший у душі, я прямував додому, і весь світ здавався мені таким жорстоким, недобрим, недостойним того, щоб його любити.
Раптом щось заворушилось у бур’яні, і я враз приготувався до боротьби. Та тривога була фальшивою — з лободи визирнуло, злякано поглядаючи на мене, кошеня-стиляга.