§ 1. На фронті скасовується соборування.
§ 2. Тяжкохворим і пораненим забороняється переміщатися в тил заради соборування. Обов'язком військових священиків є негайно передати таких людей відповідним військовим установам для дальшого покарання.
§ 3. У військових тилових лазаретах можна проводити групове соборування згідно з висновками військових лікарів, якщо вищезгадане соборування не заважатиме роботі відповідних військових установ.
§ 4. У надзвичайних випадках командування військових тилових лазаретів може дозволити поодиноким особам соборування.
§ 5. Військові священики зобов'язані за викликом командування військових лазаретів соборувати тих, кому командування дозволить".
Потім фельдкурат перечитав ще раз розпорядження, в якому його повідомляли, що завтра він повинен піти на Карлову площу до військового лазарету соборувати тяжкопоранених.
— Слухайте, Швейку! — вигукнув фельдкурат. — Хіба це не свинство? Немовби на цілу Прагу я один-однісінький фельдкурат. Чому туди не пошлють отого побожного священика, що в нас недавно ночував? Іти зі святими дарами аж на Карлак! Я вже й забув, як це робиться.
— То давайте купимо собі катехізис, там усе буде, пане фельдкурате, — сказав Швейк. — Для духовних пастирів це щось таке, як путівник для іноземців. В Емаузькому монастирі працював один помічник садівника; коли він захотів зробитися послушником і дістати рясу, щоб не зношувати свого одягу, мусив купити собі катехізис і вивчити, як треба хреститись, і хто єдиний уникнув первородного гріха, і що значить мати чисте сумління, та інші такі дрібниці, а потім він потайки продав з монастирського саду половину огірків, і його з ганьбою вигнали зі святої обителі. Коли я з ним зустрівся, він мені й каже: "Ті огірки я міг продати й без катехізису".
Коли Швейк приніс куплений катехізис, фельдкурат, гортаючи сторінки, казав:
— Диви-но, соборування може здійснити лише священик, і то виключно єлеєм, що його освятив єпископ. Отже, Швейку, ви не маєте права самі до цього братися. Ану ж бо, прочитайте мені, як треба відправляти соборування.
Швейк почав читати:
— "Це робиться так: священик мастить хворому окремі органи чуттів і тим часом молиться: "Через святе помазання і завдяки всеблагому милосердю, хай простить тобі бог усі твої гріхи, заподіяні зором, слухом, нюхом, смаком, мовою, дотиком і ходою".
— Хотілося б мені, Швейку, знати, — обізвався фельдкурат, — що поганого людина може заподіяти дотиком. Ви можете це мені пояснити?
— О, багато чого, пане фельдкурате. Наприклад: залізти до чужої кишені або на танцях... Ви ж знаєте, які там кумедії бувають?
— А ходою, Швейку?
— Коли людина почне шкутильгати, щоб над нею змилосердилися.
— А нюхом?
— Коли хто від смороду носа відвертає.
— А смаком, Швейку?
— Коли хтось на когось облизується, як кіт на сало.
— А мовою?
— Це вже треба розглядати разом із слухом, пане фельдкурате. Коли один городить казна-що, а другий уже й вуха розвісив.
Після цих філософських міркувань фельдкурат на хвилину замислився і сказав:
— Отже, нам потрібний єлей, освячений єпископом. Ось вам десять крон, — купіть плящинку. На військовій базі такого єлею, звичайно, немає.
І Швейк помандрував по єлей, освячений єпископом. А розшукати його куди важче, ніж живлющу воду в казках Божени Нємцової.
Швейк заходив у кілька аптекарських магазинів, і досить було йому тільки вимовити: "Прошу пляшечку єлею, освяченого єпископом", — як усі вибухали реготом або з переляку ховалися за прилавок. А Швейк робив надзвичайно серйозну міну.
Нарешті він вирішив спробувати щастя в аптеках. У першій аптеці лаборантові наказали випровадити Швейка. В другій хотіли телефонувати в швидку допомогу, а в третій провізор сказав йому, що на Довгій вулиці фірма "Поляк" — торгівля оліями й лаками — напевне матиме на складі потрібний йому єлей.
Фірма "Поляк" на Довгій вулиці справді була фірмою дуже оперативною. Вона не випускала з рук жодного покупця, поки його не задовольнить. Якщо покупець просив копайського бальзаму, — йому наливали скипидару, і все було гаразд.
Коли Швейк прийшов туди і попросив на 10 крон єлею, освяченого єпископом, хазяїн сказав прикажчикові:
— Налийте йому, пане Тавхен, сто грамів конопляної олії номер три.
А прикажчик, загортаючи пляшечку в папір, по-діловому промовив до Швейка:
— Це перший ґатунок, а якщо потребуватимете пензлів, лаків, оліфи, — звертайтеся, будь ласка, до нас. Ми вас бездоганно обслужимо.
Тим часом фельдкурат повторював з катехізису те, що колись у семінарії йому не вдалося затямити. Йому дуже сподобалися деякі надзвичайно глибокі своїм змістом речення, з яких він сміявся, аж за боки хапався: "Назва "останнє помазання" бере початок з того, що це помазання звичайно буває останнім з усіх помазань, які церква дає людині". Або: "Останнє помазання може прийняти кожний католицький християнин, який небезпечно захворів і вже дійшов розуму". "Хворий, якщо це можливо, повинен приймати останнє помазання, перебуваючи в повній свідомості".
Потім прийшов ординарець і приніс пакет з повідомленням, що завтра при соборуванні в лазареті буде присутнє Товариство шляхтянок для релігійного виховання солдатів.
Це Товариство складалося з істеричок, які роздавали солдатам по лазаретах образки святих та книжечки з оповіданням про католицького солдата, який умирає за найяснішого монарха. На обкладинках був кольоровий малюночок із зображенням бойовища: всюди валяються трупи людей і коней, розбиті вози з амуніцією і гармати лафетами догори. На обрії палає село, рветься шрапнель, а на передньому плані лежить, умираючи, солдат з відірваною ногою. Над ним схиляється ангел, що приніс йому вінок з написом на стрічці: "Ще сьогодні ти будеш зі мною в раю". І солдат щасливо всміхається, немовби йому принесли морозива.
Отто Кац перечитав зміст пакета, сплюнув і подумав:
"Ну й день же буде знову завтра".
Фельдкурат знав цю "банду", як він називав товариство, ще з храму святого Ігнатія, де кілька років тому проповідував для військових. Тоді ще він багато душі вкладав у свої красномовні виступи, товариство шляхтянок звичайно розсідалося за полковником. Дві високі, худющі жінки в чорних сукнях, з чотками якось після проповіді підступили до нього і цілих дві години торочили про релігійне виховання солдатів, поки він не посатанів і не сказав: "Пробачте, ласкаві пані, але на мене чекає пан капітан на партію в "залізку".