— І той килим любовно обіймає струмочок, — докинув Швейк, — а наш пан капрал сидить на якомусь пеньку, слинить олівець і пише віршик до "Маленького читача".
Капрал сидів зовсім апатично, а однорічник почав запевняти, буцімто він бачив вирізьблену голову капрала на якійсь художній виставці.
— Пробачте, пане капрале, чи ви не були натурником у скульптора Штурса?
Капрал глянув на однорічника й сумно сказав:
— Ні, не був.
Однорічник замовк і простягся на лавці.
Конвоїри грали з Швейком у карти, капрал з розпуки асистував і дозволив собі навіть зауважити, що Швейк зробив помилку, пішовши тузом, а йому не треба було козирити, мав би на останній хід сімку.
— Бувало, колись, — сказав Швейк, — у шинках робили гарні написи проти порадників. Пам'ятаю і досі один: "Пораднику, не радь сусіду, бо в морду я тобі заїду".
Військовий поїзд під'їжджав до станції, де інспекція обходила вагони. Поїзд зупинився.
— Так воно й є! — сказав невблаганний однорічник, багатозначно глянувши на капрала. — Інспекція вже тут...
До вагона ввійшла інспекція.
Комендантом військового поїзда штаб призначив офіцера запасу доктора Мраза.
На такі дурні пости завжди пхали офіцерів запасу. Доктор Мраз від цієї посади зовсім очманів. Ніяк не міг дорахуватись одного вагона, хоча в цивільному житті був учителем математики в реальній гімназії. Крім цього, кількість людей у кожному вагоні не збігалася з підсумком, підбитим після посадки на будейовицькому вокзалі. Коли Мраз переглянув папери, йому здалося, що не знати звідки з'явилося на дві польові кухні більше.
— А це що за бісова мати? — Аж мурашки поза шкірою забігали: невідомим способом розмножилися коні.
У списку офіцерів не міг дошукатися двох кадетів, і їх бракувало до загального рахунку. В передньому вагоні, в канцелярії полку, весь час шукали одну друкарську машинку. Від цього хаосу в нього розболілася голова. Він уже проковтнув три порошки аспірину і тепер з хворобливим виразом обличчя обшукував поїзд.
Увійшовши зі своїм провідником до арештантського купе і переглянувши папери, він прийняв рапорт від нещасного капрала, що той везе двох арештантів і має стільки-то і стільки солдатів, ще раз порівняв сказане з написаним і оглянувся навколо.
— А це кого везете з собою? — суворо спитав комендант поїзда, показуючи на старшого фельдкурата, який спав на животі, виставивши з викликом задню частину просто на інспекторів.
— Насмілюсь доповісти, пане лейтенанте, — заникувався капрал, — ми, той, як його...
— Що це за "той, як його", — невдоволено забуркотів доктор Мраз. — Говоріть прямо.
— Насмілюсь доповісти, пане лейтенанте, — відізвався замість капрала Швейк, — цей пан, що спить на животі, — якийсь п'яний обер-фельдкурат. Він пристав до нас і вліз сюди, а це ж таки начальство, то ми й не могли його викинути з вагона, аби не порушувати субординації. Він, мабуть, переплутав штабний вагон з арештантським.
Доктор Мраз зітхнув і глянув у свої папери. Про жодного старшого фельдкурата, який повинен був би їхати поїздом до Брука, в списку не було згадки. У нього нервово сіпнулася повіка. На останній станції в поїзді раптом збільшилося число коней, а тепер, як грім з ясного неба, в арештантському купе невідомо як опинився старший фельдкурат.
Комендант не спромігся ні на що інше, як наказати капралові перевернути на спину фельдкурата, що лежав на животі, бо ж у цій позиції важко було встановити, хто він такий.
Після довгих зусиль капрал нарешті поклав старшого фельдкурата навзнак, той прокинувся і, побачивши перед собою офіцера, сказав:
— Eh, serwus, Fredy, was gibt's neues? Abendessen schon fertig? l
1 Вітаю, Фреді, що нового? Вечеря вже готова? (Нім.)
Потім знову зажмурив очі й повернувся до стіни.
Доктор Мраз одразу ж упізнав у ньому вчорашнього ненажеру з офіцерського казино, славнозвісного обжирача всіх офіцерських їдалень, і тихо зітхнув.
— За це, — сказав він капралові, — підете на рапорт. Мраз уже виходив, коли його несподівано затримав Швейк.
— Насмілюсь доповісти, пане лейтенанте, я тут не повинен бути. Я мав арешт лише
до одинадцятої години, і саме зараз скінчився мій строк. Мене було заарештовано на три дні, і тепер я вже повинен сидіти з іншими, в телячому вагоні. Оскільки одинадцята вже давно минула, прошу вас, пане лейтенанте, висадити мене, або перевести до телячого вагона, в якому я тепер повинен їхати, або відправити до пана обер-лейтенанта Лукаша.
— Прізвище? — спитав доктор Мраз, заглядаючи знову в свої папери.
— Швейк Йозеф, насмілюсь доповісти, пане лейтенанте.
— Гм, так оце ви і є той уславлений Швейк, — сказав доктор Мраз. — Ви справді повинні були вийти об одинадцятій годині. Але пан надпоручник Лукаш просив мене не випускати вас, аж поки не приїдемо до Брука, це, мовляв, безпечніше, бо принаймні дорогою нічого не встругнете.
Після відходу інспекції капрал не міг стриматися від злостивого зауваження:
— Так бачите, Швейку, лайна вам допомогло звертання до вищої інстанції. Коли б я хотів, міг би вам обом добре хвоста накрутити.
— Пане капрале, — озвався однорічник, — кидатися лайном — це більш-менш переконлива арґументація. Але інтеліґентна людина не повинна вживати таких слів, навіть коли вона й схвильована або хоче на когось напастися. А щодо тих смішних ваших погроз, начебто ви спроможні нам хвости накрутити, то якої бісової мами ви цього не зробили? Ви ж, кажете, мали нагоду? Мабуть, тут дала себе взнаки ваша духовна зрілість і надзвичайна делікатність.
— Годі, досить! — аж підскочив капрал. — Я вам обом можу вторувати шлях до криміналу. Бачили ми таких!
— А за що, голубе? — невинно спитав однорічник.
— Це моя справа, — гороїжився капрал.
— Ваша справа? — сказав, посміхнувшись, однорічник. — Вона така ж ваша, як і наша. Це як у картах: моє — твоє. Я скоріше б сказав, що на вас вплинув натяк про те, що ви підете на рапорт, тому й починаєте гримати на нас, хоч це в приписах навряд чи дозволяється.
— Хами, ось ви хто! — вигукнув капрал, збираючи останні сили, щоб нагнати на присутніх страху.
— Я вам щось скажу, пане капрале, — зауважив Швейк. — Я вже стріляний горобець, служив ще перед війною і знаю: лаятися — це тільки й зиску, що писку. Коли я свого часу відбував військову службу, пам'ятаю, був у нас у роті один надстроковий фельдфебель Шрейтер, юшкоїд. Міг уже давно ще капралом піти додому, але в нього, як то кажуть, бракувало клепки. Цей тип чіплявся до нас, мов той чорт до сухої верби, приставав до кожного, як лайно до сорочки: то це йому не так, то знову щось-таки знаходив проти форшрифтів 1. Доткав нам, як тільки міг, і завжди лаявся: "Ви не солдати, а нічні сторожі". Мене це нарешті дійняло до живого, і я пішов на ротний рапорт. "Чого тобі треба?" — питає капітан.