Пригоди бравого вояка Швейка

Страница 199 из 214

Ярослав Гашек

— Насмілюсь доповісти, пане майоре, арештований тут один і нічого не трапилось.

Майор раптом забув, для чого, власне, він сюди прийшов, і сказав:

— Ruht! Де в тебе той арештований?

— Це, насмілюсь доповісти, я сам, — гордо відповів Швейк.

Майор, проте, не звертав уваги на цю відповідь, бо генеральське вино і лікери викликали в його мозку останню алкогольну реакцію. Він так позіхнув, що кожний цивільний звихнув би собі щелепи при цьому. У майора це позіхання спрямовувало його думки по тих мозкових звивинах, де людина приховує дар співу. Він спокійно завалився на Швейків матрац і голосом недорізаного підсвинка заверещав:

О Tannenbaum, o Tannenbaum!

Wie schon sind deine Blatter! 1

1 Ялиночко, ялиночко! Гарненька твоя глиця! (Нім.)

Він повторив це кілька разів підряд, вплітаючи в мелодію незрозумілі вигуки.

Потім перекинувся, як мале ведмежа, на спину, скоцюрбився в клубок і захропів.

— Пане майоре, — будив його Швейк, — насмілюсь доповісти, ви наберетесь вошей.

Але це не допомагало, майор спав, як у воду впав.

Швейк ніжно поглянув на нього і сказав:

— То й спи, п'янюго, — і накрив його шинелею. Потім і сам уліз під неї. Так їх, притулених один до одного, вранці й знайшли.

Близько дев'ятої години, коли розшуки майора дійшли кульмінаційного пункту, Швейк зліз із нар і визнав за необхідне збудити майора. Він кілька разів дуже енергійно струсонув його, потім стяг з нього російську шинелю; нарешті майор сів на матраці й, тупо дивлячись на Швейка, чекав від нього розгадки, що, власне, з ним трапилося.

— Насмілюсь доповісти, пане майоре, — сказав Швейк, — сюди вже кілька разів навідувалися з вартівні, чи ви ще живий. Тому я й дозволив собі збудити вас, бо не знаю, як довго ви звикли спати, щоб ви часом не проспали. В броварні в Угржіневесі працював один бондар. Той завжди спав тільки до шостої години ранку, але як перетягне бодай хоч чверть на сьому, то вже потім спав до самого полудня, і це він практикував доти, аж поки його не вигнали з роботи. Тоді він зі злості образив церкву і одного з членів нашої царюючої династії.

— Ти дурнувата? — спитав майор не без деякого розпачу, бо голова в нього після вчорашнього була як розбитий горщик. Майор не розумів, чому, власне, він тут сидить, чому сюди заходили з вартівні й чому цей тип, що виструнчився перед ним, плете такі дурниці, що в ніякі ворота не лізуть. Все це йому здавалося страшенно дивним. Майор невиразно пригадував, що вже уночі був тут, але чому?

— Я вже тут вночі бути? — спитав він не дуже впевнено,

— Прошу пана майора, — відповів Швейк, — якщо я добре зрозумів пана майора, то, насмілюсь доповісти, пан майор прийшов мене допитати.

Враз у голові в майора прояснилося. Він глянув поперед себе, потім навколо себе, неначе чогось шукав.

— А ви не звольте турбуватися, пане майоре, — сказав Швейк, — ви прокинулися зовсім так, як прийшли. Ви прийшли сюди без шинелі й без шаблі, але в кашкеті.

Кашкет ось там, я мусив його взяти у вас з рук, бо ви хотіли покласти його під голову. Парадний офіцерський кашкет — це щось подібне до циліндра, спати на циліндрі вмів лише пан Кардераз в Лодениці. Той простягався на лавці в шинку і клав собі циліндр під голову. Він, щоб ви знали, співав на похоронах і на кожному похороні з'являвся в циліндрі. Покладе, бувало, циліндр під голову і наказує собі: не зім'яти його. Отак цілу ніч ніби висів над ним незначною частиною своєї ваги, так що це зовсім циліндрові не шкодило, ба навіть помагало, бо коли він перекидався з боку на бік, то своїм волоссям чистив його, як щіткою.

І так його поступово виглянсував, що циліндр аж вилискував.

Майор, який уже усвідомив собі, що й до чого, не переставав тупо дивитися на Швейка і тільки повторював:

— Ти розум загубити, правда? Я тут бути, я іти звідси. — Встав, підійшов до дверей, постукав. Поки прийшли відчинити, майор сказав Швейкові:

— Якщо телеграма не прийти, якщо ти — це ти, тоді ти висіти.

— Щиро дякую, — сказав Швейк. — Я знаю, пане майоре, ви дуже про мене турбуєтесь, але якщо ви, можливо, пане майоре, тут якусь підчепили на цьому матраці, то будьте певні, коли вона маленька і з червонуватою спинкою, — це самчик, а якщо він тільки один і ви не знайдете такої довгої сірої, з червоними смужками на животику, тоді ваше щастя, бо інакше це була б пара, а вони, ті потвори, дуже швидко плодяться, гірше ніж кролики.

— Lassen Sie das! 1 — пригнічено сказав майор Швейкові, коли відчинили двері.

1 Облиште! (Нім.)

У вартівні майор уже не робив ніяких сцен. Він дуже стримано наказав послати по візника і під деренчання коляски по паскудному перемишльському брукові весь час думав, що арештований — ідіот першого класу, але, очевидно, все ж таки невинна скотина, а щодо нього, майора, то йому не залишається нічого іншого, як застрелитися, тільки-но приїде додому, або послати до генерала по шинелю і шаблю, поїхати помитися до міської лазні, а потім зайти до винарні Фолльгрубера, як слід під'їсти і замовити по телефону на вечір квиток на спектакль у міському театрі.

Поки доїхав до своєї квартири, вирішив зробити останнє. На квартирі його чекала маленька несподіванка. Прийшов якраз вчасно...

У коридорі його помешкання стояв генерал Фінк. Він тримав за петельки майорового денщика і, смикаючи його на всі боки, верещав:

— Де ти подів свого майора, худобо? Кажи, тварюко!

Однак тварюка не відповідала, бо генерал стиснув її за горло, і вона лише мовчки синіла.

Майор, спостерігаючи цю сцену, помітив, що нещасний денщик міцно тримає під пахвою його шинелю і шаблю, які він, очевидно, приніс із генеральського передпокою.

Ця сцена розвеселила майора. Він зупинився в напіввідчинених дверях, милуючись муками свого вірного слуги, який уже давно остогид йому, бо весь час обкрадав свого пана.

Генерал на хвилинку відпустив посинілого денщика, щоб витягти з кишені телеграму, якою потім почав тріпати його по пиці і по губах, вигукуючи:

— Де ти подів свого майора, тварюко? Де твій майор-аудитор? Худобо, я можу вручити йому службову телеграму?

— Я тут, — з порога відізвався майор Дервота, якому комбінація слів "майор-аудитор" і "телеграма" знову нагадали про певні обов'язки.