Справді, там подавали фруктові вина не тільки без спирту, але навіть без алкоголю. Спочатку вони замовили по півлітра аґрусового вина, потім півлітра порічкового, а коли випили ще півлітра безалкогольного аґрусового вина, ноги під ними після всіх тих вермутів та шеррі почали вгинатися. Тоді вони почали галасувати, щоб їм принесли офіційне підтвердження, що вино, яке їм тут подають, справді без спирту. Вони, мовляв, обидва абстиненти, і якщо їм зараз же не принесуть такого підтвердження, вони все потрощать разом із грамофоном. Довелося поліцаям тягти обох по тих сходах нагору на Бользанову вулицю, упхати їх до арештантської тарадайки й кинути в буцеґарню. Обидва, як абстиненти, були
засуджені за пияцтво.
— Якого біса ви мені це розповідаєте? — гримнув поручник Дуб, який від тієї розповіді зовсім витверезився.
— Насмілюсь доповісти, пане лейтенанте, що хоч, власне, воно одне з другим не в'яжеться, та коли ми вже так обидва розговорилися...
Поручникові Дубові в цю хвилину спало на думку, що Швейк його знову образив, і оскільки він майже витверезився, то гарикнув:
— Ти мене ще взнаєш! Як ти стоїш?
— Насмілюсь доповісти, погано стою, бо забув закаблуки вкупі тримати. Але я зараз це зроблю. — І Швейк знову взірцево виструнчився.
Поручник Дуб довго роздумував, що б ще таке додати, але врешті тільки сказав:
— Дивись, щоб це мені було востаннє! — І, ніби на додаток, повторив своє старе прислів'я, трохи змінивши його: — Ти мене ще не знаєш, але я тебе знаю.
Відходячи від Швейка, поручник Дуб з похмілля подумав: "Може б, на нього більше вплинуло, якби я був сказав: "Я тебе, хлопче, вже давно знаю з поганого боку".
Потім поручник Дуб покликав свого денщика Кунерта і наказав йому роздобути глечик води.
Треба віддати Кунертові справедливість, що він довго добував у цій Туровій-Вольській і глечик, і воду.
Дзбанок йому пощастило вкрасти в священика, а води він набрав з однієї криниці, забитої дошками. Для цього йому, звичайно, довелося вирвати кілька дощок.
Криницю було забито, бо підозрювали, що вода в ній тифозна.
Проте поручник Дуб випив цілий глечик без будь-яких наслідків, чим підтвердив прислів'я: "Добрій свині все на користь".
Всі дуже помилялися, коли сподівались, що ночуватимуть у Туровій-Вольській.
Надпоручник Лукаш викликав телефоніста Ходоунського, фельдфебеля-рахівника Ванека, ротного ординарця Швейка та Балоуна. Наказ був простий: усі залишають зброю в санітарній частині й негайно вирушають у дорогу на Малий Поланець, а потім понад потоком униз у південно-східному напрямку — на Лісковець.
Швейк, Ванек і Ходоунський — квартир'єри. Вони мають забезпечити нічліг для роти, яка за годину, найбільше за півтори, прийде за ними. Балоун тим часом на
квартирі, де ночуватиме він, тобто надпоручник Лукаш, мусить наказати засмажити гуску, а трьом іншим доручається пильнувати за Балоуном, щоб він не зжер половини. Крім цього, Ванек із Швейком повинні купити свиню для роти, вагою відповідно до кількості людей в роті. Вночі варитимуть гуляш. Нічліг для солдатів мусять бути пристойний, треба обминати завошивлені хати, щоб люди як слід і відпочили, бо рота вже о пів на сьому ранку виступає з Лісковця через Кросенку на Стару Сіль.
Батальйон тепер уже не був бідний. Бригадне інтендантство в Саноку виплатило йому авансом за майбутню різанину. В ротній касі було понад сто тисяч крон, і фельдфебель-рахівник Ванек дістав наказ, прибувши на місце (тобто вже в окопах), підрахувати й виплатити солдатам перед смертю за недоданий хліб та обід належну їм суму.
Поки всі четверо збиралися в дорогу, в роті з'явився місцевий священик і роздав солдатам листівки з "Лурдською піснею", залежно від національності, кожному його рідною мовою. В нього була ціла купа цих пісень. Йому їх залишила для роздавання військовим частинам якась особа високого військового церковного сану, що роз'їжджала з кількома дівками по спустошеній Галичині в машині.
Де в долині струмок, де гора понад ним,
Вістку ангельський дзвін сповіщає усім.
Аве, аве, аве, Марія! Аве, аве, аве, Марія!
Оповив святий дух і Бернарду малу,
На той берег спішить на квітчасту траву,
Аве!
А на скелі це що? — Дивне сяйво росте,
Ясна постать у нім і обличчя святе!
Аве!
Білий одяг, як сніг, із лілей, певне, він,
На сукенці ясній поясок із хмарин.
Аве!
Сп'яла руки, і в них білі чотки і хрест,
Таж це діва свята, це цариця небес!
Аве!
Ясний промінь святий на Бернарду упав,
Зчервоніла вона від небачених сяйв.
Аве!
На колінах благає вона гаряче,
Божа мати тоді до Бернарди рече:
Аве!
Без гріха тільки я народила колись, — Отож хочу усім помагати я скрізь!
Аве!
І до мене сюди лине вірний мій люд,
Помолися і ти! Спокій знайдеш отут!
Аве!
Всім народам скажи, чоловікам, жінкам,
Що це тут мій ковчег і величний мій храм!
Аве!
А струмок той живий, що дзюрчить і пливе,
Скаже вам, що для вас в мене серце живе,
Аве!
Слава, слава тобі, ти, долинко мала,
Мати божа отут собі місце знайшла!
Аве!
О Марія свята, тут печера твоя,
Ти нам рай принесла, що тобою сія!
Аве!
І від першого дня в щасті й горі-журбі
Юрби ходять сюди поклонятись тобі!
Аве!
А між тими, що йдуть, між твоїми людьми,
В дні важкі і сумні йдем до тебе і ми!
Аве!
Зглянься, мати, на нас, перед нами іди,
Там де божий престол, ти веди нас туди!
Аве!
О царице небес, поможи нам усім
Так, як мати свята рідним дітям своїм!
Аве!
У Туровій-Вольській було багато сортирів, і всюди в них валялися папірці з "Лурдською піснею".
Капрал Нахтігаль з-під Кашперських гір роздобув у переляканого єврея пляшку горілки, зібрав кількох товаришів, і вони почали співати німецький текст "Лурдської пісні" без рефрену "Аве" на мотив пісні "Принц Євгеній".
Дорога зробилась дуже поганою, і передовий загін, який повинен був забезпечити нічліг для одинадцятої роти, тільки поночі потрапив у лісочок біля річки. Цей лісочок мав привести їх до Лісковець.
Балоунові вперше в житті доводилося йти невідомо куди. Все: і темрява, і те, що їх послали вперед шукати квартири, — здавалося йому надзвичайно таємничим; раптом у нього з'явилась підозра, що це не випадково.
— Хлопці, — тихо зойкнув він, спотикаючись на стежці, що звивалась уздовж річки. — Вони нас принесли в жертву.