— Знаєте, Швейку, — відповів надпоручник Лукаш, — що більше я вас слухаю, то більше переконуюсь, що ви взагалі не маєте ніякої пошани до своїх начальників.
Солдат іще й через багато років повинен про своїх начальників говорити тільки добре.
Було видно, що надпоручника Лукаша це починало бавити.
— Насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенанте, — наче виправдовуючись, перебив його Швейк, — таж той пан полковник Флідлер уже давно на тому світі, але якщо ви, пане обер-лейтенанте, бажаєте, то я буду його тільки хвалити. Він, пане обер-лейтенанте, був справжній ангел для вояків. Такий добрий, просто викапаний святий Мартін, що роздавав гусей бідним і голодним. Він ділився своїм офіцерським обідом з першим зустрічним вояком, а коли нам усім уже набридли кнедлі з повидлом, дав наказ приготувати на обід тушковану картоплю із свинячим м'ясом. А під час маневрів ставав такий добрий, немов сім баб над ним пошептало.
Коли ми прийшли до Нижніх Краловиць, він звелів нам випити все пиво в нижньокраловицькій броварні за його рахунок, а на свої іменини або день народження наказував для цілого полку готувати зайців у сметані й кнедлики з булок. Він був такий набожний, що одного разу, пане обер-лейтенанте...
Надпоручник Лукаш лагідно смикнув Швейка за вухо і сказав дружнім тоном:
— Ну-ну, йди вже, потворо, годі вже.
— Zum Befehl, Herr Oberleutnant! 1
1 Слухаю, пане обер-лейтенанте! (Нім.)
Швейк пішов до свого вагона. В той час біля одного з вагонів батальйонного ешелону, де були замкнені телефонні прилади й дроти, відбулася така сцена. Там, за наказом капітана Саґнера, стояв на посту солдат, бо все мало бути, як на фронті. Отже, зважаючи на цінність вантажу, обабіч вагонів розставили пости й дали їм "Feldruf" i "Losung" 1.
Цього дня пароль був "Kappe"2, а відзив — "Гатван". Вартовий, що стояв біля телефонної апаратури, був поляк з Коломиї, який не знати чому потрапив до дев'яносто першого полку.
Зрозуміло, він не мав ніякого уявлення, що таке "Kappe", але, маючи якісь здібності до мнемотехніки, все ж таки запам'ятав, що слово починається з літери
"k". Коли черговий по батальйону поручник Дуб, наближаючись до вагона, спитав у вартового пароль, той упевнено відповів: "Kaffee" 3. Це, звичайно, була дуже природна річ, бо поляк з Коломиї ще й досі згадував ранішню й вечірню каву в брукському таборі.
Вартовий ще кілька разів прокричав "Kaffee", а поручник Дуб мовчки йшов просто на нього. Тоді солдат, пам'ятаючи про свою присягу і про те, що він на посту, грізно вигукнув: "Halt!" А коли поручник Дуб ступив до нього ще два кроки й знову спитав пароль, поляк націлився на нього з ґвинтівки і, не знаючи німецької мови, загорлав мішаною польсько-німецькою мовою: "Бенжє шайсн, бенжє шайсн!" 4
Поручник Дуб зрозумів і почав задкувати, вигукуючи: "Wachkommandant, Wachkommandant!" 5
1 Пароль і відзив (нім.),
2 Шапка (нім.).
3 Кава (нім.).
4 "Буду стріляти!" (schiessen) — солдат сказав каліченою німецькою мовою.
5 Караульний командир! (Нім.)
З'явився взводний Єлінек, що ставив поляка на варту, і спитав пароль, потім те ж саме зробив поручник Дуб, але поляк з Коломиї на всі запитання розпачливо викрикував на весь вокзал: "Kaffee! Kaffee!" З усіх ешелонів почали вистрибувати з казанками солдати. Зчинилася тривога, яка скінчилася тим, що обеззброєного чесного солдата відвели до арештантського вагона.
Але поручник Дуб мав певну підозру щодо Швейка. Він бачив, як той з казанком перший вилазив з вагона, і Дуб міг присягнутись усіма святими, що чув, як Швейк вигукнув: "Вилазь із казанками! Вилазь із казанками!"
Десь опівночі поїзд рушив на Ладовці — Требішов, де вранці його привітав союз ветеранів, переплутавши цей маршовий батальйон з маршбатальйоном чотирнадцятого гонведського угорського полку, який проїхав станцію ще вночі. Ветерани, видно, добре набрались і своїм ревом: "Istem ald meg a kiralyt!" 1 — розбудили весь ешелон. Кілька свідоміших солдатів висунулися з вагонів і відповіли їм:
"Поцілуйте нас у зад! Eljen!" 2 Тоді ветерани ревнули так, аж у вокзальному будинку задзвеніли шибки: "Eljen! Eljen a tizenegyedik regiment!" 3.
1 Боже, храни короля! (Угор.)
2 Слава! (Угор.)
3 Слава! Хай живе чотирнадцятий полк! (Угор.)
За п'ять хвилин поїзд рушив далі на Гуменне. Тепер виразно було видно сліди боїв, які йшли під час наступу росіян на долину Тиси. Обабіч тяглися примітивні окопи, де-не-де було видно спалені хутори і біля них нашвидку збудовані хижки, а це означало, що господарі знову повернулися додому.
Опівдні прибули на станцію Гуменне. На вокзалі, де теж було видно сліди боїв,
почали готуватися до обіду, а солдати тим часом мали змогу на власні очі переконатися, як власті після відступу росіян поводилися з місцевим населенням, близьким мовою і релігією до росіян.
На пероні стояла група арештованих русинів, оточена угорськими жандармами. Там було кілька православних, учителів і селян з різних околиць. Руки їм скрутили мотузками і позв'язували парами. У багатьох були розбиті носи, а голови в ґулях.
Це їх так розмалювали жандарми під час арешту.
Трохи далі бавився угорський жандарм. Він прив'язав священикові до лівої руки шнур і, тримаючи другий кінець у руці, примушував нещасного танцювати чардаш, загрожуючи прикладом; причому так шарпав за той шнур, що священик заривався носом у землю. Він не міг підвестися, бо мав зв'язані за спиною руки, і робив розпачливі спроби перевернутися на спину, щоб якось підвестися з землі. Жандарм з цього так щиро сміявся, аж сльози в нього текли з очей. Коли священик нарешті підводився, він шарпав за мотуз, і бідолаха знову орав носом землю. Цю розвагу припинив жандармський офіцер, який наказав, поки прибуде поїзд, відвести арештованих за вокзал до порожнього сарая, щоб ніхто не бачив, як їх б'ють.
Цей епізод обговорювали в штабному вагоні, і треба сказати, що більшість засуджувала таку жорстокість. Прапорщик Краус висловив думку, що коли вони справді зрадники, то їх треба повісити, а не знущатися з них. Поручник Дуб, навпаки, цілком схвалював такі сцени. Він зараз же пов'язав це з сараєвським замахом і пояснював, нібито угорські жандарми на станції Гуменне мстять за смерть ерцгерцоґа Франца-Фердінанда і його дружини. Щоб якось обґрунтувати свої слова, він послався на журнал "Чотирилисник", який видавав Шімачек. Мовляв, ще перед війною, в липневому номері журналу писалося, що цей замах, цей безпрецедентний сараєвський злочин надовго залишить у людських серцях незагоєну рану, тим болючішу, що цим злочином позбавлено життя не лише представника виконавчої державної влади, але й його вірної і коханої дружини. Вбивством цих двох людей було зруйновано щасливе і гідне наслідування родинне життя, а їх усіма обожнювані діти залишилися сиротами.