Кадет Біґлер промив під умивальником у вбиральні почервонілі очі й вийшов у коридор, твердо вирішивши бути сильним, диявольськи сильним. Ще зранку в нього боліли голова й живіт.
Він пройшов повз заднє купе, де батальйонний ординарець Матушич грав із Батцером, денщиком командира батальйону, у віденську гру "шнопс" (шістдесят шість).
Дивлячись у відчинені двері купе, він кашлянув. Вони озирнулися і грали далі.
— Ви не знаєте, що треба зробити? — спитав кадет Біґлер.
— Я не міг, — mi' is' d'Trump ausganga 1, — відповів денщик капітана Саґнера Батцер жахливою німецькою мовою жителів Кашперських гір. — Мені треба було грати, пане кадете, бубнами, — провадив він, — старшими бубнами, а після цього зараз же вийти піковим королем... Ось що я повинен був зробити...
Кадет Біґлер, не сказавши більше ні слова, запхався у свій куток. Коли пізніше до нього підійшов підпрапорщик Плешнер, щоб почастувати коньяком з пляшки, яку він виграв у карти, він здивувався, побачивши, що кадет Біґлер зосереджено читає книгу професора Удо Крафта "Самовиховання для смерті за імператора".
Поки приїхали до Пешта, кадет Біґлер так сп'янів, що вихилився з вікна вагона і безугавно вигукував у безлюдний степ:
— Frisch drauf! Im Gottes Namen frisch drauf! 2.
1 У мене вийшли козирі (нім. діал.).
2 Бадьоро вперед! В ім'я бога — бадьоро вперед! (Нім.)
Потім за наказом капітана Саґнера батальйонний ординарець Матушич втяг Біґлера до купе і з допомогою капітанового денщика Батцера поклав його на лавку.
Кадетові Біґлеру приснився такий сон:
СОН КАДЕТА БІҐЛЕРА ПЕРЕД БУДАПЕШТОМ
Він — майор, має вже signum laudis і залізний хрест. Він їде оглянути ділянку підлеглої йому бригади, але ніяк не може збагнути, чому й досі залишається майором, хоч уже командує цілою бригадою. Він підозрює, що йому мали дати чин генерал-майора, але "генерал" десь загубився в купах депеш на польовій пошті.
В душі він сміявся з того, що колись у поїзді, який їхав на фронт, капітан Саґнер погрожував послати його, Біґлера, перерізувати дротяні загородження.
Зрештою, капітана Саґнера вже давно за його рапортом дивізійне начальство перевело разом з надпоручником Лукашем до іншого полку, до іншої дивізії й до
іншого армійського корпусу.
Хтось йому розповідав, що обидва, тікаючи, ганебно загинули десь у драговині.
Коли він їхав автомобілем на фронт інспектувати ділянку своєї бригади, йому було все ясно. Його якраз послав генеральний штаб армії.
Обабіч марширували солдати й співали пісню, яку він вичитав у збірнику австрійських військових пісень "Es gilt": 1
Halt euch brav, ihr tapfren Bruder,
werft den Feind nur herzhaft nieder,
Iass des Kaisers Fahne weh'n...2
Місцевість нагадує малюнки з "Wiener Illustrierte Zeitung" 3.
1 "Так і буде" (нім.).
2 Твердо й міцно, браття, стійте, / Ворога ущент розбийте, / Хай цісарський має стяг... (Нім.)
3 "Віденської ілюстрованої газети" (нім.).
Праворуч від стодоли було видно артилерію, вона стріляла по ворожих траншеях біля шосе, по якому він їхав автомобілем. Ліворуч стоїть будинок, з якого стріляють, в той час як ворог прикладами ґвинтівок намагається висадити двері.
Біля шосе горить ворожий літак. На обрії видніється кавалерія і палає село.
Потім з'явилися траншеї маршового батальйону на невеличкій височині, з якої по ворогах строчать кулемети. А далі вздовж дороги тягнуться ворожі окопи. Шофер везе його тим шляхом у бік ворога.
Він горлає в трубку до шофера:
— Ти що, не бачиш, куди ми їдемо? Там же ворог! Але шофер спокійно відповідає:
— Пане генерале, це єдина порядна дорога. І в доброму стані. На інших дорогах гума не витримала б.
Чим ближче до ворожих позицій, тим дужчий вогонь. З обох боків снаряди виривають з корінням дерева сливової алеї й кидають їх угору, понад придорожні рови.
Але шофер спокійно відповідає в трубку:
— Це прекрасне шосе, пане генерале. По ньому їхати, як по маслу. Якщо ми звернемо в поле, у нас лусне шина. Погляньте, пане генерале, — знову кричить шофер. — Це шосе так міцно збудоване, що навіть двадцятидюймові мортири нам нічого не зроблять. Шлях, як тік. А на тих каменистих польових дорогах гума б у нас не витримала. Так чи інакше, пане генерале, повернутися ми не можемо.
"Бз-з-з-дзум!" — чує Біґлер, і автомобіль робить величезний стрибок.
— А чи ж я вам не казав, пане генерале, — кричить шофер у трубку, — що це шосе в біса добре збудоване. Перед самим носом у нас зараз вибухнула одна тридцятивосьмисантиметрівка, і не залишилося жодної вибоїни. Шлях, як тік. Але тільки-но з'їдемо на поле, — гумі кінець. Тепер по нас стріляють з відстані чотирьох кілометрів.
— Та куди ж ми їдемо?
— Побачимо, — відповідає шофер. — Поки буде такий шлях, я можу ручитися, що нічого не станеться. Ривок, страшенний політ, і автомобіль зупиняється.
— Пане генерале, — кричить шофер, — у вас є штабна карта?
Генерал Біґлер засвічує електричний ліхтарик. Бачить, що штабна карта в нього на колінах. Та водночас це морська карта Гельголандського узбережжя 1864 р., з часів австрійсько-прусської війни проти Данії за Шлезвіг.
— Тут роздоріжжя, — каже шофер, — обидві дороги ведуть до ворожих позицій. Але мені йдеться про добре шосе, щоб наша гума, пане генерале, не постраждала... Я відповідаю за штабний автомобіль...
Раптом вибух. Оглушливий вибух, і зорі стають великі, як колеса. Молочний Шлях густий, наче сметана.
Він, Біґлер, летить у всесвіт на сидінні біля шофера. Увесь автомобіль, аж по саме сидіння, відтятий, як ножицями. З автомобіля залишився лише бойовий, готовий до атаки, передок.
— Це щастя, — каже шофер, — що ви мені через плече показували карту, ви перелетіли до мене, а решту одірвало. Це була сорокадвохсантиметрівка... Я зараз же здогадався, тільки ми доїхали до перехрестя, що далі дорога чортзна-яка.
Після тридцятивосьмисантиметрівки це могла бути тільки сорокадвохсантиметрівка.
Адже нічого іншого досі не виробляють, пане генерале.
— Куди керуєте?
— Летимо на небо, пане генерале, і мусимо обминати комети. Вони гірші, ніж сорокадвохсантиметрівки.
— Тепер під нами Марс, — сказав шофер після довгої паузи.
Біґлер уже заспокоївся.