— Якщо не помиляюся, ви гер Герцлайн.
X
— Як ви мене знайшли?
Вони вже були в купе другого класу і прямували до Парижа, коли Пуаро у властивій манері давав докладну відповідь на його запитання. Так він розпочав:
— У Женеві я познайомився із джентельменом на ім'я Лацман. Це був батько хлопця, чия куля мусила б вас убити, і знавіснілий натовп роздер на шматки молодого Лацмана. Однак його батько був твердо переконаний, що його син ніколи б не вистрелив у свого кумира. Отже, це мало бути так, ніби в гера Герцлайна вистрелив один із двох чоловіків, які стояли обабіч Лацмана, і пістолет силою вклали в його руку, і ті двоє кинулись на нього з криками, що він — убивця. Проте було ще дещо. Лацман запевнив мене, що в цих масових зборищах передні ряди завжди складаються з палких прихильників, себто там стоять люди, яким можна довіряти. Тепер Центральна імперія дуже організована. Організація є настільки бездоганною, що здалося неймовірним, як могло трапитися таке лихо. До того ж були ще дві маленькі, але важливі деталі. Герцлайн у критичну мить вийшов зі своєї куленепробивної кабіни, і того вечора його голос звучав інакше. Зовнішній вигляд — це дрібниці. Для когось було б нескладно, виступаючи на публіці, видавати себе за іншого. Але майстерно скопіювати інтонацію — це складніше. Того вечора голосу Герцлайна бракувало закличного тону. Це було ледь помітно, адже в нього вистрелили лише за кілька хвилин після початку промови. Припустімо тоді, що виступав не гер Герцлайн, а отже й вистрелили не в гера Герцлайна. Чи могла бути гіпотеза, яка пояснила б усі ті надзвичайні події? Я вирішив, що цілком можливо. Серед усіх різноманітних чуток, які циркулювали в ті напружені часи, мали би бути якісь підстави хоча б для однієї
І
з них. Припустімо, що чутка про навернення Герцлайна завзятим проповідником, отцем Людвігом, виявилася правдою. Пуаро поволі продовжував далі:
—Я вважав, що, можливо, ви — чоловік, сповнений своїх ідеалів, раптово усвідомили, що людству відкрилася нова перспектива, перспектива миру і братерства, і що ви є саме тією людиною, яка вкаже відповідний шлях.
Герцлайн нестямно кивнув, промовивши хрипким і вібруючим голосом:
— Маєте рацію. Я прозрів. Призначенням отця Людвіга було показати мені мою істинну долю. Мир! Мир — це те, чого прагне Світ! Ми повинні скерувати молодь жити у злагоді. Молодь світу повинна зібратися разом і спланувати величезну кампанію, кампанію миру. І я мушу очолити її! Я — обраний Господом дати світові мир!
Натхненний голос стих. Еркюль Пуаро кивнув самому собі і, з неабиякою цікавістю відчувши хвилю власних емоцій, сухо продовжив:
— На жаль, ваша світлосте, цей ваш грандіозний проект не потішив певних людей із виконавчої влади Центральної імперії. Навпаки, вони перелякалися.
— Бо вони розуміли, що хай куди б я повів людей, вони слухняно підуть за мною.
— Саме так. Тож без зайвої метушні вони вас викрали. Але тоді перед ними постала дилема. Якби вони оголосили, що ви — померли, могли б виникнути незручні запитання. Таємницю знало б надто багато людей. На додачу, войовничі настрої, що ви їх збурили, померли б разом з вами. Натомість вони влаштували ефектне видовище вашої кончини. Якогось чоловіка переконали зображати вас на величезному зібранні.
— Можливо, Шворца. Він часом заміняв мене у публічних процесіях.
— Імовірно. Сам він не мав жодного уявлення про спланований для нього кінець. Він гадав, що має виступити з промовою, бо ви захворіли. Його повідомили про тс, що у певну мить він вийде із куленепробивної кабіни аби продемонструвати свою безмежну довіру до людей. Він ніколи не підозрював небезпеки. Та двоє штурмовиків отримали наказ. Один із них вистрелив, а двоє інших напали на молодика, який стояв між ними, із криками, що, мовляв, вистрелив пістолет, який той тримав у руці. Вони знали психологію свого натовпу. Результат виявився очікуваний — божевілля національного патріотизму та непохитна незламна вірність гаслові "сила належить зброї!".
— Але ви й досі не розповіли, як вам пощастило знайти мене? — сказав Герцлайн.
Еркюль Пуаро посміхнувся:
— З моєю розумовою потугою це було нескладно! Зважаючи ще й на те, що вони не вбили вас (і я не думаю, що вони могли вас убити.
Одного дня ви згодилися б їм живим, особливо якби тим людям вдалося переконати вас повернутися до старих поглядів). Куди вони могли вас подіти? За межі Центральної імперії, але не надто далеко. Існувало лише одне місце, де вас можна було б безпечно сховати — божевільня — місце, де людина може невтомно день і ніч називатися гером Герц-лайном і де така поведінка сприймалася б як цілком природна. Параноїки завжди переконані в тому, що вони — великі люди. У кожній божевільні є свої наполеони, герцлайни, цезарі — часом трапляється і сам le bon Dieu!7
Я вирішив, що найімовірніше ви сховані в невеличкому закладі Ельзаса або ж Лотарінгії, де природно перебували б німецькомовні пацієнти. І, вочевидь, утаємниченою була б лише одна особа — медичний директор закладу. Для того, аби дізнатися де ви, я спорядив п'ятьох чи шістьох сумлінних медичних працівників. Ці чоловіки отримали рекомендаційні листи від видатного психіатра в Берліні. За дивним збігом обставин, у кожному закладі, в якому вони побували, директори за годину до їх прибуття отримали термінові телеграми. Один із моїх довірених осіб, інтелігентний молодий американський лікар потрапив на віллу "Юджіні", де, відвідуючи пацієнтів-параноїків, побачив вас і без особливих зусиль встановив справжню особу. Про все інше ви знаєте".
З хвилину Герцлайн мовчав, а потім почав говорити, і в його голосі знову почулися ті нотки, які приваблювали до нього тисячі й тисячі слухачів:
— Ви навіть не уявляєте, яку велику річ ви зробили. Це — початок миру — миру в усій Європі — миру в усьому світі! Моя доля — скерувати людство до Миру та Братерства.
— Амінь, — м'яко промовив Еркюль Пуаро.
XI
Пуаро сидів на терасі женевського готелю. Біля нього лежала купа газет із великими чорними заголовками. Дивовижні новини з неймовірною швидкістю поширювалися на весь світ. ГЕРЦЛАЙН — НЕ ПОМЕР. Там були чутки, заяви, контр-заяви — категоричні заперечення можновладців Центральної імперії.