Приборкання норовливої

ДІЯ П'ЯТА
СЦЕНА 1
Входять Бйонделло, Люченцо і Б'янка. Гремйо вийшов на сцену
поперед них.
Бйонделло Тихенько, але хутенько, пане, бо священик уже
напоготові.
Люченцо Лечу, Бйонделло. А ти, може, будеш потрібен
дома, то йди.
Б'янка й Люченцо виходять.
Бйонделло Ні, я таки спершу припильную, щоб церква була
в них уже позаду, а тоді побіжу скільки духу до свого хазяїна.
(Виходить)
Гремйо Чого це Камбйо все нема й нема?
Входять Петруччо, Катеріна, Вінченцо, Грумйо і слуги.
Петруччо Ось, пане, двері — це Люченцо дім.
Мій тесть живе отам, до ринку ближче;
Туди я кваплюсь, тож покину вас.
Вінченцо Ні, перше в нас ми вип'ємо по чарці.
Я ж, мабуть, можу в сина вас прийняти,
А тут, видать, лаштується бенкет.
(Стукає в двері)
Гремйо Вони там чимсь зайняті. Стукайте дужче.
Вінченцо стукає знову.
Учитель, що зображує собою Вінченцо, виглядає з вікна.
Учитель Хто там так гатить, ніби двері хоче вивалити?
Вінченцо Добродію, синьйор Люченцо вдома?
Учитель Удома, але зараз він не має часу для вас.
Вінченцо А що, коли я приніс йому сотню чи дві фунтів
на потіху?
Учитель Зоставте свою сотню фунтів собі. Поки я живу
на світі, вона йому не потрібна.
Петруччо От бачте, я ж вам казав, як полюбили в Падуї
вашого сина. Слухайте-но, добродію! Жарти жартами, але пере-
кажіть, будьте ласкаві, синьйорові Люченцо, що приїхав з Пізи
його батько і стоїть тут біля дверей, хоче з ним поговорити.
Учитель Брешеш. Його батько приїхав з Мантуї й ди-
виться на вас із вікна.
Вінченцо То це ти його батько?
Учитель Атож, добродію. Принаймні так його мати каже,
коли можна їй вірити.
Петруччо
(до Вінченцо)
Що ж це ви, синьйоре! Куди таке годиться —
чуже ім'я привласнювати!
Учитель Держіть цього плутягу! Він, мабуть, надумав
когось тут у місті обшахрати, прикрившись моїм ім'ям!
Входить Бйонделло.
Бйонделло
(вбік)
Я бачив їх обох уже в церкві. Дай їм, боже,
щасливого плавання! Та хто це тут стоїть? Мій старий хазяїн,
пан Вінченцо! Ну, вклепались ми, пропало все!
Вінченцо
(побачивши Бйонделло)
А підійди-но сюди, шибенику!
Бйонделло Схочу — підійду, не схочу — не підійду, синьйоре,
Вінченцо Іди сюди, лобуряко! Ти що, вже забув мене?
Бйонделло Я забув вас, синьйоре? Як я міг вас забути,
коли я вас оце вперше бачу?
Вінченцо Ах ти ж мерзотнику! Ти вперше бачиш батька
твого пана, Вінченцо?
Бйонделло Мого вельмишановного старого хазяїна? Та його
я й зараз бачу: онде він з вікна дивиться.
Вінченцо Та невже?
(Б'є його)
Бйонделло Рятуйте! Тут якийсь божевільний хоче мене за-
мордувати!
(Втікає)
Учитель Сюди, сину! Сюди, синьйоре Баптісто! Поможіть!
(Зникає у вікні)
Петруччо Кет, люба, станьмо осторонь та подивімося, чим
воно скінчиться.
Відходять убік.
Входять учитель, Баптіста, Траньйо та слуги.
Траньйо Хто ви такий, пане, що здіймаєте руку на мого
слугу?
Вінченцо Хто я такий? Ні, це ти скажи, хто ти такий!
О безсмертні боги! Ти ба, як вичепурився, негідник! Шовковий
камзол, оксамитові штани, кармазиновий плащ, шпичастий капе-
люх! О, зруйнували мене, геть обдерли! Я вдома ощаджую, як
можу, а мій син та його слуга цвиндрять усе в університеті!
Траньйо Та що таке, у чому річ?
Баптіста Сказився він, чи що?
Траньйо Синьйоре, як по одежі, то ви наче такий статеч-
ний літній чоловік, а послухати вас, то — божевільний. Яке вам,
пане, діло, хоч би я навіть начіпляв на себе перлин та золотих
оздоб? Я маю доброго батька, і він дає мені таку змогу.
Вінченцо Твій батько? Шахраюго, та він шиє вітрила в
Бергамо.
Баптіста Ви помиляєтесь, синьйоре, помиляєтесь. Ану
скажіть, будь ласка, як його звати.
Вінченцо Як його звати? Ще б пак я не знав! Він із
трьох років ріс при моїм домі, і звати його Траньйо.
Учитель Іди геть, дурню навіжений! Його звати Люченцо,
і він мій єдиний син, спадкоємець усіх моїх, синьйора Вінченцо,
грунтів.
Вінченцо Люченцо? О, він замордував свого пана! Дер-
жіть його, я вам наказую ім'ям герцога! О сину мій, сину! Скажи
мені, негіднику, де мій син Люченцо?
Траньйо Покличте варту.
Входить дозорчий.
Відведіть оцього божевільного до в'язниці. Пане Баптісто, батьку
мій, подбайте, щоб його забрали.
Вінченцо Мене до в'язниці?
Гремйо Стривай, дозорчий. Не веди його до в'язниці.
Баптіста Замовкніть, синьйоре Гремйо. Я сказав, щоб
його відвели до в'язниці.
Гремйо Глядіть, синьйоре Баптісто, щоб вас не втягли
в якесь непевне діло. Я ладен заприсягтися, що справжній Він-
ченцо — оце.
Учитель Ану ж заприсягнися, коли насмієш.
Гремйо Ні, присягатися не насмію.
Траньйо Ви ще, чого доброго, скажете, що я не Люченцо?
Гремйо Ні, я знаю вас як синьйора Люченцо.
Баптіста Забирайте цього старого блазня! До в'язниці
його!
Вінченцо Отак кривдити та ображати чужинця! Потворо!
Негіднику!
Входять Бйонделло з Люченцо і Б'янкою.
Бйонделло Ох, усе луснуло: він тут! Не признавайтеся до
нього, відмовляйтеся, а то ми всі пропали.
Люченцо
(стає навколішки)
Пробачте, тату.
Вінченцо Синку, ти живий?
Бйонделло, Траиьйо і вчитель миттю вибігають.
Б'янка Пробачте, любий тату.
Баптіста А за що?
І де Люченцо?
Люченцо Ось він, ваш Люченцо,
Справдешній син справдешнього Вінченцо.
А поки ви усі тут сперечались,
Ми з Б'янкою гарненько повінчались.
Гремйо А, змовились і в шори всіх убрали!
Вінченцо А де ж подівся той поганець Траньйо,
Що так нахабно говорив зі мною?
Баптіста То що ж виходить? Це не вчитель Камбйо?
Б'янка Перемінився Камбйо на Люченцо.
Люченцо Кохання всі ці чудеса творило,
Бо я заради Б'янки помінявся
Ролями з Траньйо, зі своїм слугою:
Він жив у місті під моїм ім'ям,
А я тим часом прямував щасливо
В жадану гавань мрій своїх солодких.
Усе це він робив з мого наказу,
І ви простіть йому, мій любий тату.
Вінченцо Він хотів мене до в'язниці вкинути! Я йому носа
розквашу!
Баптіста
(до Люченцо)
Слухайте, добродію! То ви одружилися з моєю
дочкою, не спитавши моєї згоди?
Вінченцо Та не бійтеся, Баптісто, ми з вами домовимось,
заспокойтеся. Але я хочу поквитатись за таку підлоту!
(Виходить)
Баптіста А я хочу розкопати до дна всю цю плутню.
(Виходить)
Люченцо Б'янко, чого ти так поблідла? Батько не гнівати-
меться.
Люченцо з Б'янкою виходять.
Гремйо Не спікся мій пиріг, та звідси не піду;
Хоч на весіллі я зап'ю свою біду.
(Виходить)
Катеріна Ходімо, чоловіченьку, подивимося, чим воно все
скінчиться.
Петруччо Спершу поцілуй мене, Кет, а тоді й підемо.
Катеріна Як? Просто посеред вулиці?
Петруччо А що? Чи ти мене соромишся?
Катеріна Ні, боронь боже. Я соромлюсь цілуватися.
Петруччо Ну що ж, поїхали додому.
(До Грумйо)
Збирайся. Поїхали.
Катеріна Ні, ні, стривай, я поцілую.
(Цілує його)
А тепер зоставаймось! Прошу тебе, милий.
Петруччо Ну, от і славно, Кет. Гайда ж до столу,
Бо справді: краще пізно, ніж ніколи.
Виходять.
СЦЕНА 2
Входять Баптіста й Вінченцо, Гремйо і вчитель, Люченцо
і Б'янкаі Петруччо й Катеріна, Гортензіо і вдова; Т р а —
ньйо, Бйонделло і Грумйо; слугн вносять частування.
Люченцо Нарешті грають наші струни влад,
Війна скінчилась, і тепер нам можна
Із небезпек минулих посміятись.
Ти, Б'янко, батька привітай мого,
А я твого уклінно нривітаю.
Петруччо-брате, Катеріно-сестро,
І ти, Гортензьйо, з любою вдовою,-
Я дуже радий вас пошанувать.
Смачних наїдків зараз подадуть —
Ще закусити нам. Сідайте, прошу.
Тепер і їсти можна, й розмовляти.
Сідають.
Петруччо Сиди та їж, одно сиди та їжі
Баптіста Така гостинність в Падуї, мій сину.
Петруччо Все з Падуї для мене наймиліше.
Гортензіо Дай боже, щоб обом нам так було.
Петруччо О! Жінка вже Гортензіо страхає.
Вдова Що? Я його страхаюся? Овва!
Петруччо Хоч ви й розумна, а не зрозуміли:
Він вас боїться, хочу я сказати.
Вдова Як голова йде обертом у кого,
Йому здається — крутиться весь світ.
Петруччо Ну, викрутилась!
Катеріна Як вас розуміти?
Вдова Так я вловила...
Петруччо Що? Мене вловила?
Гортензіо, й тобі це до вподоби?
Гортензіо Вона вловила зміст твоєї мови.
Петруччо Поправив добре! Славна удовице,
його за це поцілувати слід.
Катеріна "Як голова йде обертом у кого,
йому здається — крутиться весь світ".
То як же розуміти ці слова?
Вдова Натерпівшись від норову твого,
Твій чоловік остеріга мого.
Так розуміть слова мої годиться.
Катеріна Це думка ница.
Вдова Бо така ти птиця.
Катеріна Та я супроти тебе голубиця.
Петруччо Ну, всип їй, Кет!
Гортензіо Ну, всип їй удовице!
Петруччо Ось закладімось: Кет її вкладе.
Гортензіо Це роль моя.
Петруччо й обов'язок. Ну, будьмо!
(П'є до Гортензіо)
Баптіста Дотепна молодь, правда, пане Гремйо?
Гремйо Та звісно, буцаються непогано.
Б'янка Так, буцаються, бо сверблять лоби,
Мов чують, де на них ростимуть роги.
Вінченцо О, вже збудилась наша молода?
Б'янка Та не злякалась: зараз знов засну.
Петруччо Е ні, пустила язиком стрілу —
То жди, що хтось устрелить і тебе.
Б'янка Чи я вам качка? Ось перепурхну,
А ви влучайте, натягнувши луки. .
Ні пуху ж ні пера!
(Виходить. За нею — Катеріна і вдова)
Петруччо Втекла з-під пострілу. Так, пане Траньйо,
В цю пташку ти ціляв, та не попав,
Тож випиймо за всіх стрільців невлучних.
Траньйо Пустив мене Люченцо, мов хорта,
Що спіймане мисливцеві приносить.
Петруччо Цілке порівняння, хоч і собаче.
Траньйо От ви для себе полювали, пане,
Та ваша лань не підпускає вас.
Баптіста О, о Петруччо! Добре вцілив Траньйо!
Люченцо Ну, Траньйо, дякую: ти добре тнеш.
Гортензіо Признайся, друже, влучив він у ціль?
Петруччо Так, признаюся, трохи зачепив,
Але стріла, відскочивши від мене,
Навиліт пронизала вас обох.
Баптіста Ну, сину мій, нема де правди діти:
Тобі найноровливіша дісталась.
Петруччо Е, ні. А щоб упевнилися ви —
Пошлімо кожен по свою дружину,
І той, чия появить більший послух
І зразу прийде, тільки-но покличуть,-
Той весь заклад в кишеню покладе.
Гортензіо Гаразд. На скільки ж ми закладемося?
Люченцо На двадцять крон.
Петруччо Та й тільки? Я б поставив
Таке на сокола чи гончака,
Але моя дружина варта більше.
Люченцо Ну, сто.
Гортензіо Гаразд, хай сто.
Петруччо Ну, що ж, заклались.
Гортензіо Хто починає?
г Люченцо Я. Іди, Бйонделло,
Скажи, хай пані вийде знов до нас.
Бйонделло Іду.
(Виходить)
Баптіста За Б'янку ставлю половину.
Люченцо Ні, ставлю сам. Ніяких половин.
Входить Бйонделло.
Ну, що?
Бйонделло Переказала пані вам:
їй ніколи, вона не може вийти.
Петруччо Що? Ніколи? Вона не може вийти?
Ну й відповідь!
Гремйо Та ще й яка ласкава!
Дай боже вам ще гіршу не почути.
Петруччо На кращу сподіваюсь.
Гортензіо Іди, Бйонделло, попроси мою
Негайно вийти.
Бйонделло виходить.
Петруччо О, вже "попроси"!
Ну, коли так, то вийде.
Гортензіо Я боюся,
Що ваша не послухає й прохання.
Входить Бйонделло.
Ну, де ж моя дружина?
Бйонделло Сказала — ви жартуєте. Тому
Вона не хоче, йдіть самі до неї.
Петруччо Що раз, то гірше. Чуєте? Не хоче.
Негідниця! Ну як таке терпіти?
Гей, Грумйо, йди мерщій до господині,
Скажи, що я велю прийти сюди.
Грумйо виходить.
Гортензіо Я знаю відповідь.
Петруччо Яка ж?
Гортензіо "Не вийду".
Петруччо Тим гірш для мене, і на тім кінець.
Входить К а т є р і н а.
Баптіста О, їй же богу, Катеріна йде.
Катеріна Ви кликали мене, мій пане? Ось я.
Петруччо Де ж Б'янка і Гортензіо дружина?
Катеріна Сидять при коминку і гомонять.
Петруччо Йди приведи їх. А коли не йтимуть,
То дай їм чосу й прижени сюди.
Іди, кажу, і приведи їх швидше.
Катеріна виходить.
Люченцо Це чудо, як бувають чудеса.
Гортензіо Так, чудо. Тільки що воно віщує?
Петруччо Воно віщує мир, любов і спокій,
Шанобу, в домі лад, розумний послух,
Коротше — все, що любе нам і миле.
Баптіста Так будь щасливий, славний мій Петруччо!
Заклад ти виграв, я ж додам від себе
До посагу ще двадцять тисяч крон.
Для іншої дочки — інакший посаг.
Бо Катеріна геть перемінилась.
Петруччо Ні, виграш свій іще я закріплю,
Іще ясніш вам покажу чесноту
І послух, що зродилися у ній.
Входить Катеріна з Б'явкою і вдовою.
Ось ваших непокірливих веде,
Зборовши їхній норов і в полон
Узявши їх жіночим мудрим словом.
(До Катеріни)
Ця шапочка тобі не до лиця,
Скинь геть її і потопчи ногами.
Катеріна виконує наказ.
Вдова Бодай же вік такого не діждать —
Такі безглузді примхи вдовольняти.
Б'янка Дурний цей послух, хоч ви що кажіть.
Люченцо Якби ж твій послух був такий дурний!
А то замудрий твій непослух, Б'янко,
За нього я аж сотню крон віддав.
Б'янка Якби ти сам мудріший трохи1 був,
То не ручився б за мою покору.
Петруччо Кет, поясни свавільним цим жінкам,
Як треба слухатись чоловіків.
Вдова Жаіртусте! Не треба нам пояснень.
Петруччо А ну-бо, Кет? І з неї починай.
Вдова Вона не буде.
Петруччо Ні, буде, я кажу. І з вас почне.
Катеріна Фе, сором? Не насуплюй грізно брів,
Не кидай поглядів гризьких та гострих,
Що ранять мужа й владаря твого.
Цей гнів твою ж таки: вбгиває вроду
Так, як мороз зелені луки б'є,
Руйнує добру славу, так, як буря
Зриває иуп'янки. Кому ж він любий?
Сердита жінка — мутне джерело,
Для ока непривабливе, нечисте,
І з нього жоден спраглий— чоловік
Напитися нізащо не захоч-е.
Твій чоловік — твій пан, твоє життя,
Твій захисник, твій розум, твій король.
Про тебе дбає він, заради тебе
Працює тяжка на землі й на морі,
Він мерзне вдень, не спить ночами в бурю,
Тоді як ти в теплі й добрі сидиш,
І не жадає іншої віддяки,
Як щирий послух, ласка та любов:
Нещедра плата за такі дари.
Так, як своєму владарю підданець,
І жінка мужу має бути вірна.
Коли ж вона примхлива і квасна,
Уперта, зла, понура і свавільна,
А не покірна щирій волі мужа,
Тоді вона — зухвалий бунтівник,
Невдячний зрадник доброго владики.
Соромлюсь я за нерозумниць тих,
Що хтять війни, де слід благати миру,
Владарювати прагнуть, хоч повинні
Служити, і любити, і коритись.
Чому в нас тіло ніжне і слабке,
Нездатне зносить і труди, й знегоди,
Як не на те, щоб серце і душа
Були так само ніжні та ласкаві?
Свавільні й недолугі черв'яки!
І я колись була така пихата,
Незлагідна і розумом, і серцем,
Ніколи не лишалася в боргу
За слово зле чи за сердитий погляд,
Та вже я бачу, що списи у нас
Солом'яні і сила невелика.
А слабкість нашу ні з чим порівняти,
Ми здатні сильних тільки удавати.
Вгамуйте ж ви свій норов, покоріться,
До ніг чоловікам своїм схиліться.
Для прикладу, як мій того захоче,
Я перша поклонюсь йому охоче.
Петруччо От жінка! Поцілуй же, Кет, мене.
Гортензіо Тебе, мій друже, щастя не мине.
Вінченцо Як любо нам, коли дитина чемна!
Люченцо Зате дружина з норовом — нікчемна.
Петруччо Ну, Кет, чи не пора лягати?
Женились троє — двох у шори взято.
(До Люченцо)
Ви вцілили, та виграв я заклад
І вам добраніч побажати рад.
Петруччо з Катеріною виходять.
Гортензіо Щасливцю, ти приборкав норовливу!
Люченцо І це, повірте, превелике диво.
Виходять.