Китайський мур був закінчений у найпівнічнішій його частині. Будування йшло з південного сходу й південного заходу і тут кінці сполучалися. Цієї системи будування частинами трималися й малі загони двох великих робітничих армій, східної й західної. Сталося це так, що творилися групи приблизно по двадцять робітників, які мали зводити частини муру довжиною коло п'яти сот метрів, сусідня група будувала такої самої довжини їм назустріч. Але коли потім сполучення вивершувалось, будування не продовжувалося далі від кінця цих тисячі метрів, а, навпаки, робітничі групи знову розсилалися на будову муру в зовсім різні місцевості. Природно, що цим способом витворювалося багато великих прогалин, які лише пізніше заповнювалися, деякі навіть аж тоді, як будівництво муру оголошено закінченим. Ба навіть мусіли бути прогалини, які взагалі не були забудовані; правда, це твердження належало, можливо, лише до багатьох легенд, що постали навколо будови і що їх, бодай окремій людині, несила власними очима й власними масштабами перевірити з уваги на розміри будови.
Можна було б просто подумати, що було б у всіх відношеннях доцільніше будувати суцільно або, щонайменше, суцільно у двох головних частинах. Стіна, як загально було оголошено й відомо, задумана була як захист від північних народів. Але як може боронити стіна, що збудована не суцільно? Та така стіна не лише не може боронити, а й сама будова зазнає сталої небезпеки. Ці залишені в пустельній місцевості частини муру легко могли зруйнувати кочовики, тим більше, що вони тоді, перелякані будуванням муру, з незбагненною швидкістю, як сарана, міняли свої місця осідку і тому, може, мали кращу уяву про поступ будови, ніж ми самі, будівники.
Не зважаючи на це, будову не можна було виконати інакше, ніж це робилося; щоб зрозуміти це, треба зміркувати таке: стіна мала бути охороною на століття; тому найпильніше будування, використання будівельної мудрости всіх відомих часів і народів, тривале почуття особистої відповідальности були неминучою передумовою праці. Правда, до простої праці можна було використати недосвідчених поденщиків з народу, чоловіків, жінок і дітей, що готові були працювати за добрі гроші, але для керівництва вже тільки над чотирма поденщиками потрібна була розумніша, в будівельному фахові освічена людина, людина, яка була спроможна до глибини серця відчути, про що тут ішлося. А чим вища праця, тим більші вимоги. І такі люди справді були до послуг, якщо й не в такій масі, в якій будівництво могло б їх поглинути, то все ж у великому числі.
До початку будови підійшли не легковажно. За п'ятдесят років перед початком будівництва в усьому Китаї, що мав бути обведений муром, будівельне мистецтво, особливо мулярство, було оголошене за найважливішу науку, а все інше визнавалося лише настільки, наскільки воно мало до неї відношення. Я ще добре собі пригадую, як ми малими дітьми, ледве зіп'явшись на ноги, стояли в садку нашого вчителя і мусили будувати з камінчиків своєрідний мур, як учитель, підіткнувши сурдут, поспішав до муру, звичайно, все розкидав геть і з приводу слабости нашої будови робив нам такі закиди, що ми, виючи, розбігалися врозтіч до своїх батьків. Дрібний випадок, але характерний для духу часу.
Я мав щастя, що коли в двадцять років склав найвищий іспит найнижчої школи, тоді саме почалося будівництво муру. Я кажу щастя тому, що багато тих, які досягли вершка приступної їм освіти, роками не знали, що робити зі своїми знаннями, волочилися скрізь із блискучими будівельними планами в голові й масово переводилися на ніщо. Але ті, що нарешті прийшли на будову, як будівельні майстри, хоч і найнижчої ранги, були дійсно гідні того. Це були мулярі, що багато передумали про будову й не переставали про неї думати, що з першим каменем, який вони поклали в ґрунт, почували, що вони зрослися з будовою. А такого муляра, поряд з природною жадобою працювати найґрунтовніше, підганяла ще й нетерплячка побачити будову в її остаточному досконалому вивершенні. Поденщик не знає цієї нетерплячки, його підгонить лише платня; вищі, а навіть середні керівники вже досить бачать всебічний ріст будови, щоб від того триматися міцно духом. Але за нижчих, що духовно стоять значно вище над своїм зовні малим завданням, треба було піклуватися інакше. Їх не можна, наприклад, змусити в безлюдній гірській місцевості, за сотні миль від батьківщини, місяцями й роками мурувати камінь до каменя. Безнадійність такої пильної, але навіть за довге людське життя не доведеної до мети праці кинула б їх у розпач і зробила б їх безвартісними передусім для самої праці. Тому й обрано систему частинної будови. П'ятсот метрів можна збудувати приблизно за п'ять років, після цього, як правило, керівники вичерпані, вони втратили довір'я до себе, до будови, до світу. Тому ще під час того, як вони перебували під впливом святочного збудження з нагоди з'єднання тисячометрового муру, їх відсилали далеко, далеко; в дорозі вони бачили там і там, як височать готові частини муру, проходили через постої вищих керівників, які обдаровували їх знаками пошани, чули бурхливу радість нових армій робітників, що потоками ринули з глибин країни, бачили звалені ліси, призначені для риштування муру, бачили гори, розбиті на будівельний камінь, чули по святих місцях моління побожних за вивершення будови. Усе це гамувало їхню нетерплячку. Спокійне життя батьківщини, в якій вони перебували якийсь час, зміцнювало їх, повага, якою оточували всіх будівельників, побожна покора, з якою вислухувались їхні повідомлення, довір'я, з яким кожен простий, скромний громадянин чекав майбутнього вивершення муру — все це натягувало струни душі. Як діти, що вічно сподіваються, прощалися вони з батьківщиною, бажання знову працювати на народній будові було нерушиме. Вони від'їжджали з дому раніше, ніж було потрібно, половина села проводжала їх у далеку дорогу.
На всіх шляхах гурти людей, вимпели, прапори; ніколи вони не бачили, яка велика, і багата, і гарна, і варта любови була їхня країна. Кожен земляк був братом, для якого будувався охоронний мур і який усім тим, що мав і чим був, усе життя дякував за це. Єдність! Єдність! Груди до грудей, єдиний танок народу, кров, звільнена нарешті з пут жалюгідної циркуляції тіла, вона солодко пливе й знову повертається через увесь Китай. Цим, отже, й пояснюється система будування частинами, але були ще й інші причини. Тож і не дивно, що я так довго затримуюся на цьому питанні, це центральне питання всього будівництва муру, хоч на перший погляд воно й здається неістотним. І хоч як я хочу віддати й пояснити думки й переживання того часу, я не можу достатньо заглибитися в це питання.