Раптом він спіймав себе на думці, що якби сильно смикнути замок на шиї й потягти... Він заплющив очі й тряхнув головою, ніби собака, що тільки-но вилізла з води. Огидна думка! Він засоромився. О чиста й непорочна скромність!..
У повітрі почулося дзижчання. Знову муха хоче вкрасти безсмертне благословення. Оса? Він приглянувся, але нічого не побачив. Дзижчання робилося голоснішим і голоснішим. Ясно, що воно за віконницями. Літак! У паніці Джон схопився на ноги, вибіг до сусідньої кімнати, виплигнув через розбите вікно і, перебігши стежиною поміж агавами, якраз устиг побачити Бернарда Маркса, що вилазив із гелікоптера.
РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ
На всіх чотирьох тисячах електричних годинників у чотирьох тисячах кімнат Блумсберійського Центру показувало двадцять хвилин по другій. У вуликові індустрії, як полюбляв говорити Директор, чулося робоче гудіння. Кожний при ділі, все у впорядкованому русі. Під мікроскопами, люто помахуючи довгими хвостами, сперматозоїди заривали свої голови в яйця і запліднювали їх, яйця розбухали, ділилися або бокановськифікувалися, брунькувалися й розчленовувалися на цілі популяції окремих ембріонів. Із Відділу суспільного кондиціювання ескалатори з гуркотом ішли вниз до підвалу і там, у червонуватій темряві, задушливому теплі, на подушках зі свинячої почеревини, наповнені гормонами й кровозамінником, зародки росли й розвивалися або, затруєні й хиріючі, перетворювались у немічних епсилонів. З легким шумом і стукотом стелажі непомітно повзли тижнями через біологічні ери до Відділу випорожнення, де нововипущені немовлята видавали свій перший крик жаху й здивування.
У нижньому підвалі мурчали електрогенератори, вгору і вниз поспішали ліфти. На всіх одинадцяти поверхах, у яких розмістилися дитячі ясла, був час приймання їжі. Тисяча вісімсот обережно поярликованих немовлят одночасно ссали з тисяча восьмисот пляшок свою півлітру пастеризованого молочного продукту.
Над ними, на десяти наступних поверхах загальних спалень, хлопчики й дівчатка, яким належав пообідній сон, трудилися не менше за інших, хоча й не знали про це, засвоюючи гіпнопедичні лекції з гігієни й товариськості, класової свідомості й початків еротично-сексуального життя. А над спальнями були ще приміщення для гри, де в дощову погоду дев'ятсот старших дітей розважалися моделюванням із цегли й глини, забавою "лови черевика" й еротичною грою.
Гу-у-у! — працьовито й життєрадісно гудів вулик. Над пробірками весело наспівували дівчата, посвистували Визначальники. А які славні жарти можна було почути над опорожненими ампулами! Але обличчя Директора, коли він зайшов до Відділу запліднення з Генрі Фостером, було серйозним і одерев'яніло суворим.
— Це має бути наукою для всього загалу, — говорив він. — У цьому відділі робітників вищої касти більше, ніж у будь-якому іншому відділі Центру. Тому я й велів йому о пів на третю з'явитися сюди.
— Він дуже хороший робітник, — з удаваною безсторонністю вставив Генрі.
— Знаю. Але саме це й зумовлює суворість покарання. Його інтелектуальна вищість передбачає й відповідні моральні обов'язки. Чим людина талановитіша, тим ширші у неї можливості збивати людей з пуття. Хай краще потерпить один, ніж дозволити йому псувати багатьох. Зважмо справу об'єктивно, містере Фостер, і переконаємося, що немає огиднішого злочину, ніж порушення загальноприйнятих норм поведінки. Вбивство припиняє життя одному індивідові. А що, зрештою, для нас індивід? — Широким жестом він указав на ряд мікроскопів і інкубаторів. — Ми без жодних утруднень, легко можемо наробити скільки завгодно нових. Порушення ж прийнятих норм ставить під загрозу більше, ніж життя простого індивіда, воно б'є по самому суспільству. Так, по самому суспільству, — повторив він. — А ось і сам лиходій.
Бернард наближався до них між рядами запліднювальників. Вигляд веселої самовпевненості погано приховував його знервованість і тривогу.
— Доброго ранку, містере Директор! — недоладно голосно привітався він, але в ту ж мить зрозумівши це, перейшов на сміховинно тонкий шепіт, майже писк. — Ви просили мене прийти поговорити з вами.
— Так, містере Маркс, — поважно сказав Директор. — Я призначив вам зустріч саме тут. Ви, здається, повернулися з відпустки вчора увечері.
— Так, — відповів Бернард.
— Так-с, — повторив Директор, розтягуючи гадюче "с-с-с". Раптом підвищив голос. — Леді й джентльмени, — засурмив він, — леді й джентльмени!
Вмить стихло наспівування лаборанток над пробірками, як і заклопотаний свист мікроскопістів. Наступила повна тиша, всі їли очима Директора.
— Леді й джентльмени, — ще раз повторив Директор, — вибачте, що перериваю вашу працю. Болісний обов'язок примушує мене до того. Безпека й стабільність суспільства під загрозою. Так, під загрозою, леді й джентльмени. Цей чоловік, — він звинувачувально вказав на Бернарда, — цей чоловік, що стоїть перед вами, цей альфа-плюс, якому так багато було дано й від якого не менше очікувалося, цей ваш колега, або чи не краще відразу сказати, екс-колега, грубо знехтував нашим довір'ям. Своїми єретичними поглядами на спорт і сому, скандальними порушеннями норм свого статевого життя, своєю відмовою коритися вченню Нашого Форда й поводитись у позаробочі години, як дитина в ампулі, — Директор осінив себе знаком Т, — він викрив себе як ворог Суспільства, руйнівник, леді й джентльмени, Порядку й Стабільності, зловмисник щодо самої Цивілізації. З цієї причини я пропоную звільнити його, звільнити з ганьбою з посади, яку він обіймав до цього в Центрі; я пропоную негайно просити перевести його на підцентр найнижчого рангу, у найвіддаленіший від великих населених пунктів, щоб його кара служила якнайкраще інтересам суспільства. В Ісландії в нього буде менше нагод збивати з пуття інших своїм фордохульним прикладом. — Директор зробив паузу, потім схрестив руки на грудях, величаво повернувся до Бернарда. — Марксе, — сказав він, — чи є в тебе якесь переконливе виправдання, щоб ми могли переглянути винесений тобі присуд?
— Є! — не сказав, а буквально закричав Бернард.
— Тоді наведи його, — трохи сторопівши, а все ж величаво прорік Директор.