Празький цвинтар

Страница 119 из 124

Умберто Эко

72

Згідно з переказами Марко Поло, під час подорожі у Персію він бачив на горі замок "Старигана з гори", в якому знаходився центр персидського відгалуження ісламістів — асасинів. За тими ж переказами, "Стариган з гори", що стояв на чолі ордену, створив у замку "земний рай", де було все, чого можна бажати, так, як описував рай пророк Мухаммед. Мешкати там могли лише обрані, але коли Старигану потрібен був убивця, він посилав "за межі раю" людей, які, знайшовши підходящого чоловіка, обпоювали його гашишем чи опіумом, приводили у "рай", де той, прокинувшись, проживав якийсь час. Згодом, знову обпоївши наркотиками, його відводили назад, і коли чоловік, прокинувшись "у звичайному світі", бачив різницю, то радо погоджувався на пропозицію Старигана, убивши декого, повернутися до "раю".

73

Жозеф Феш (1763–1839) — французький кардинал, зведений брат матері Наполеона Бонапарта.

74

Йдеться про Симона Трентійського, дворічного хлопчика, у викраденні якого звинувачували єврейську общину міста, яка буцімто випустила з дитини кров, щоб скропити мацу для своїх релігійних ритуалів. Наразі католицька церква викреслила його з реєстру мучеників, бо вважається, що поклоніння йому було засноване на злісній містифікації.

75

"Monsieur", вимовлене на п'ємонтський манер.

76

Наче труп (лат.). Вираз походить із статуту єзуїтського ордену, де він став синонімом беззаперечної покори.

77

Соус із цілих або крупно порізаних фруктів, маринованих у гірчиці та сиропі.

78

Фейлетон (фр.).

79

Король обох Сицилій з роду Бурбонів. Хоч і обіцяв реформи, насправді укріплював абсолютизм. Згадане повстання в Неаполі поклало початок революції в Італії 1848 року.

80

Сардинське королівство (часто називається також, за його центральною областю, П'ємонт-Сардинія або Сардинія-П'ємонт) — держава, що існувала в Італії з 1720 по 1861 рік; наприкінці його існування до складу королівства з раніше самостійних держав Італії входили, крім острова Сардинія, князівство П'ємонт, герцогства Аоста і Монферрат, графство Ніцца, герцогства Савойя і Генуя. Столиця — Турин.

81

Прекрасний рік на жахливий рік (лат.).

82

Редемптористи— католицька конгрегація, заснована в 1732 році святим Альфонсом де Ліґуорі задля проповіді Благої Вісті найбіднішим верствам.

83

Рибна юшка (фр.).

84

Обшивка стін (фр.).

85

Гра, подібна до "Камінь, ножиці, папір".

86

Усипальня савойських королів.

87

Масний, непристойний (фр.).

88

Орнаментальний штамп (фр.).

89

3 гербами (фр.).

90

Ніколя Шарль Удіно (1767–1847) — французький генерал, голова експедиції, яку Наполеон III, ще до того, як став імператором, послав підкорювати Римську республіку, на чолі якої стояв Мацціні.

91

Луї Рене Едуард де Роґан-Ґемене (1735–1803) — з 1771 року князь-єпископ Страсбурґа, потім посланник у Відні, а з 1778-го — кардинал.

92

Знищимо підлість (фр.).

93

Йоганн Каспар Лафатер (1741–1801) — швейцарський письменник, богослов, поет та фізіономіст.

94

"Розтопчи лілії ногами" — цитата з "Джузеппе Бальзамо" Дюма.

95

Кохінхіна — у історичній географії — загальна назва південно-східної частини півострова Індокитай.

96

Ґабріеле Д'Аннунціо (1863–1938) — італійський драматург, поет, політичний діяч націоналістичного й профашистського напрямку. Був героєм війни, отримав прізвисько Vate — "пророк".

97

У психології — негативний душевний стан, зумовлений неможливістю задоволення своїх потреб, що виявляється у переживанні розчарування, тривоги, дратівливості і, врешті, відчаю.

98

Массімо Д'Адзельо (1798–1866) — італійський політичний діяч і письменник, один з ідеологів і лідерів правого крила італійського національно-визвольного й об'єднавчого руху. Брав участь у боях проти австрійців (1848); у 1849–1852 роках був прем'єр-міністром і міністром закордонних справ П'ємонту. Відстоював ідею об'єднання Італії "зверху" під владою Савойської династії.

99

Камілло Бенсо ді Кавур (1810–1861) — італійський державний діяч, прем'єр-міністр Сардинського королівства, який зіграв винятково важливу роль в об'єднанні Італії під керівництвом сардинського монарха. Перший прем'єр-міністр Італії (1861 p.).

100

Закони, прийняті 1850 року, які відміняли пільги католицького духівництва, а також зобов'язували узгоджувати законодавство П'ємонту з законодавством інших європейських країн.

101

Ордени старцювальників — релігійні ордени, які цілком залежать від милостині людей. Вони не мають майна й дають обітницю бідності, аби займатися релігійною діяльністю. Християнські ордени проповідують Євангеліє.

102

Одна з гілок ордену августинців.

103

Один із титулів Великого султана в Османській імперії.

104

Помічник нотаріуса, який, не перебуваючи на державній службі, складав юридичні акти та судові документи на замовлення за окрему винагороду.

105

Карло Пізакане (1818–1857) — італійський революціонер. 25 червня 1857 року Пізакане, як командувач повстанців, відплив з Генуї. Пароплав нібито використовувався для торговельної операції, а насправді перевозив зброю, яку мали роздати повстанцям, що приєднаються на місці. 27-го числа вони захопили в'язницю у Понці й того ж вечора всі разом узяли Сапрі. Але обіцяної підтримки місцевих мешканців не було, й невдовзі, зіткнувшись із двома батальйонами бурбонських військ, до яких приєдналися місцеві, повстанці зазнали поразки.

106

Документ, надрукований у XIX столітті, найімовірніше, вищою ложею італійських карбонаріїв. У документі докладно розповідається про план масонів проникнути усередину католицької церкви. Оскільки карбонарії були дуже подібні до масонів, папа Пій IX просив, щоб документ було надруковано. Вперше його опублікував Жак Жолі у своїй книзі "L'Eglise romaine en face de la Révolution" y 1859 p.

107

Верцингеторикс (Верцингеториг) (82 до н. е. — 46 до н. е.) — вождь кельтського племені арвернів у Галлії. Організував повстання проти Цезаря, одним із перших використавши тактику "випаленої землі".

108

Ігнатій Лойола (1491–1556) — християнський святий, шляхтич, засновник католицького ордену освітян і місіонерів Товариства Ісуса, члени якого відомі як єзуїти.

109

Столиця Французької Гвіани, заморського департаменту Франції. У XVIII–XX століттях була місцем заслання політв'язнів, звідки, як вважалося, через посушливий клімат неможливо втекти.