Я знаю одного хлопчика, у нього був хворий брат. Дивовижна була хвороба. Навіть батькам здавалося, що він просто неслухняний, невихованиіі, свавільний. Ходив, їв, спав — як усі, тільки ані хвилини не міг всидіти на місці і все чіпав, хапав, псував. Якщо він щось хотів, а йому не давали, він кидався на підлогу, гамселив по підлозі ногами, нлювався, кусався і кричав так голосно, що раз навіть поліцейський прийшов: думав, хлопчину б'ють, а над дітьми знущатися заборонено.
Лише тоді батьки викликали лікарів.
— Бешкетник, примхливий — це правда. Але він хворий, нервовий, не розуміє.
— Що робити?
— Треба віддати в спеціальний заклад, для домашніх він надто важкий. Ви з ним не дасте ради. Треба знати, як з ним поводитись. Будете поступатись — стане гірше. Цього не досить — не можна дратувати.
Батькам шкода було віддавати хворого хлопчика.
Я сказав:
— Ви повинні думати про здорового. Товариство хворого брата для нього шкідливе. '
І тоді цей маленький хлопчик закричав: і — Я не хочу, щоб його через мене забирали. Нехай лн-
шається, я віддам йому всі іграшки. Там, я знаю, його битимуть.
Я написав про це зовсім не тому, що всі зобов'язані так чинити. Можна вимагати доброти, але не самопожертви.
Брати й сестри можуть жити дружно, але не треба дивуватися, що час від часу виникають сварки.
Через що? Через м'яч, через місце за столом, через чорнило, через те, кому першому митися, хто повинен підняти папірець. Один хоче співати, а другий — щоб було тихо. Один хоче гратись, а другий — читати.
Бувають суперечки, коли зразу видно, хто винен, а хто ні, і такі, коли не все ясно. Тоді один мусить поступитись — добровільно або за наказом. Буває, діти й поб'ються, і поплачуть.
А найгірше — це коли маленький заважає старшому вчити уроки. Штовхає, набридає, лізе на стіл, чіпає чорнильницю. Старшому хочеться якнайшвидше скінчити, бо ж не кожен може довго сидіти і весь час думати. Він пише, малюк підштовхує, а в школі перепадає, що писав неста-ранно.
Не завжди у дорослих є час і терпіння точно дізнатись, як було діло. І вони кажуть:
— Поступись малюкові!
Або:
— Поступись дівчинці.
Або:
— Старшому треба поступатись.
Я пересвідчився, що найгірше як удома, так і в школі,— це видушені_вчинки._Вони діють лише на короткий час. Потім будёГщё"'гірше. Несправ єдл ивість дратує. Лишається відчуття досади. Лишається образа. Я пересвідчився, що краще зовсім не втручатися, ніж судити, не розібравшись у причині чвар. Дорослим іноді здається, що сварка вийшла через сущу дрібницю. Через нісенітницю... Ні. Брати й сестри часто добровільно поступаються і пробачають. Нерідко дорослі скаржаться, що:
— Цілий день вони сваряться.
— Вічно вони сваряться.
— Не перестають сваритись.
— Ані хвилини без сварки.
Перебільшення.
Якщо підрахувати, то в недружних братів і сестер випадає дві, три, чотири сварки на день. Припустимо, кожна св,арка триває п'ятнадцять хвилин,— виходить, усі разом годину. Година це багато, але ж не цілий день. І може
бути, краще одна година війни, ніж постійна злість і тиха неприязнь, яка дедалі наростає.
Я пересвідчився, що зневажливе ставлення старших братів і сестер до молодших ображає і сердить.
І навпаки, сердить і ображає, коли молодші вимагають для себе прав, якими користуються старші.
— Я теж хочу,— каже малюк.
— Коли так, ні той, ні другий!
І з фальшивого принципу рівності чи для прикладу старшому чогось не дають або не дозволяють.
І якщо згодом виникає сварка, річ тут не в дрібницях, а у взаємній неприязні.
Бувають дні гірші й кращі. Вже було набагато краще, зовсім добре, і раптом знову починають сваритись.
Чому?
Перш ніж щось розпочати, треба вивчити, дізнатися, розпитати, бо ж як можна, не знаючи, радити і повчати? Я пересвідчився, що не слід поспішати на допомогу. Краще почекати, поки діти заспокояться.
Я пересвідчився, що добра більше, в десять разів більше, ніж зла, і тому можна спокійно перечекати, коли злість мине. Не тільки людина, кожна жива істота віддає перевагу миру перед війною, і, отже, не слід звинувачувати дітей у пристрасті до сварок.
Якщо в сім'ї є бабуся й дідусь, може бути, це для дітей краще. Якщо мама сьогодні гнівається, може бути, бабуся втішить; мама відмовиться, може бути, бабуся допоможе. У бабусі більше часу — отже, вислухає уважніше. Цікаво розповідають старі люди. І взагалі як це дивно: бабуся пам'ятає маму маленькою дівчинкою, а тата юнаком. А ще раніше бабуся сама була дитиною.
Пам'ятає давні часи. Іншими тоді були й будинки, іншими лампи й годинники, навіть люди були іншими. Не було багатьох винаходів, і книжок, і іграшок, розваг.
І з людей — одні вже померли, інших ще не було на світі...
І приходять у голову "важкі" думки, вже не тільки про те, що зараз є, а й про те, що було і що буде.
Дивовижно...
ДІМ —КВАРТИРА
Люди живуть у великих містах, маленьких містечках і в селах.
Рідною домівкою може бути хата, маєток, кімната в дерев'яному будинку, кімната чи кілька кімнат у високій кам'яній будівлі і палац.
Дім може бути власністю батьків або найматись у домовласника, якому щомісяця платять за квартиру. Хто не може платити, мусить вибратись.
Маленькі діти нічого цього не знають, їхні "легкі" думки такі:
"Тут мої мама й тато, тут моє ліжечко й іграшки, тут я сплю, і їм, і поспішаю сюди, коли холодно і йде дощик".
Як птах до свого гнізда.
І лише згодом дитина знайомиться з іншими квартирами — дивиться і трохи бентежиться, трохи боїться. Бачить інших мам, інші столи, ліжка й шафи. Дивується, думає, порівнює і нарешті твердо щось знає.
Вже чималий хлопчик з невеликого містечка сказав:
— Я думав, у Варшаві великі гори, і море, і кораблі, і навколо самі пам'ятники, як на кладовищі. Сам не знаю, що я думав.
Часто правда переплітається зі сном і казкою.
Одна чимала дівчинка сказала:
— Я не можу собі уявити, як це люди живуть узимку в селі. Довкола сніг, холодно, а вони сидять там!
Лише коли людина добре ознайомиться із своїм житлом, вона починає цікавитися тим, що далеко й інакше. Немовби мандрує подумки незнаними країнами.
Дитині добряче доводиться потрудитись, щоб узнати свою домівку. Хто старший, той навіть уже й не пам'ятає, як він розглядав кімнату, підлогу, стелю і стіни, скільки бачив незрозумілих речей, скільки його підстерігало несподіваних сюрпризів і таємниць. Дивовижна лампа, неоднакова вдень, увечері і вночі.