Але потім, скажу я вам, фатальна моя винахідливість зле наді мною посміялася. Я сидів перед Пайкрафтовим каміном, попиваючи його віскі, а він у своєму улюбленому кутку під карнизом прибивав до стелі килимок, коли мені сяйнула ще одна ідея.
— Пайкрафт! — вигукнув я. — А ви знаєте, нічого цього зовсім не треба! — І, не подумавши до кінця, які наслідки може дати моя ідея, випалив: — Свинцева спідня білизна!
Лихо було скоєне.
Пайкрафт ухопився за мою ідею, ледве стримуючи сльози.
— І я знов житиму, ходитиму, як усі!.. — белькотів він.
Я виказав йому весь секрет, не зміркувавши, до чого це призведе.
— Купіть лист свинцю, — пояснював я, — наштампуйте з нього кружалець і понашивайте їх на білизну — стільки, скільки вам треба. Замовте чоботи на свинцевій підошві, заведіть собі важкеньку свинцеву валізу — і все буде гаразд! Замість сидіти арештантом отут під стелею, Пайкрафт, ви зможете вирушити за кордон, зможете подорожувати...
І раптом мені прийшла до голови думка ще щасливіша.
— Вам не страшна тепер ніяка корабельна катастрофа, Пайкрафт! Досить лише скинути з себе бодай трохи одежі, взяти в руку необхідний багаж — і ви зніметесь у повітря!
Пайкрафт так розхвилювався, що випустив молоток, і той мало не поцілив мені в голову.
— Яке щастя! — вигукнув Пайкрафт. — І я знов прийду до клубу!
Мене мовби холодною водою обдало.
— Яке щастя! — промимрив я. — Атож... Звичайно, прийдете...
Він таки й прийшов. І тепер приходить щодня. Он він сидить позад мене й наминає вже третю — їй-богу, не брешу! — булку з маслом. І ніхто на цілому світі — ніхто, крім його економки й мене, — не знає, що Пайкрафт, по суті, не має ваги, що він усього-на-всього надокучлива гора матерії, яка поглинає їжу, така собі хмара в людській одежі, піепїе, пегаз, найнікчемніший із людей. Сидить і чекає, поки я допишу. А тоді спробує, якщо це йому пощастить, підстерегти мене. Підійде, погойдуючись, до мого столика...
І знов торочитиме мені те саме — про те, що відчуває і чого не відчуває, і що йому часом здається, ніби в нього це починає минати... І знов, десь посеред своєї безглуздої і безугавної балаканини, вставить: "То як, таємниця під замком, га? Бо якщо хтось про це довідається... Мені буде така ганьба... Ви ж розумієте, людина опиняється в такому дурному становищі — повзає по стелі й таке інше..."
Пайкрафт зайняв прекрасну стратегічну позицію між дверима і мною. Як би це тепер від нього втекти?..
© УЕЛЛС Герберт. У безодні: Оповідання. — К.: Веселка, 1988. — 312 с. ("Пригоди. Фантастика").
© ЛОГВИНЕНКО О. П., переклад з англійської, 1988.