— Атож, змалку на поромі. Тільки за німців не перевозив нікого, окрім партизанів. Хочеш, зараз же в акурат і завезу.
— Почекаю, діду, — з жалем сказав Марко.
— І сьогодні ж дочекаєшся міліції. А вона вже знає своє діло: ім'я — в протокол, а чоловіка — в каталажку. Нащо тобі мати цю комерцію?
— Заробив її, діду.
— Заробив, заробив! Безбородько не те ще заробив, а весь час вививається на праведника. Його б судити, що жінок у воду погнав, так вони ж ні в міліцію, ні до прокурора не побіжать.
— Треба, щоб побігли. Це допоможе Марку Трохимовичу, — обізвався Задніпровський.
— Поки це пособить, а час уже на боці Безбородька. Це теж треба розуміти! То, щоб якось і його, і наш час увійшли в однакову силу, Маркові треба їхати до мого
кума.
— Ай справді, час треба виграти. — Григорій Стратонович запитливо поглянув на Безсмертного.
— Постараємось без кума виграти його, — посміхнувся Марко, —бо що б довелося робити на білому світі, аби в діда Євмена не було такого доброго кума?
— Ет, розумний чоловік, а верзе чорти батька зна що! — розсердився старий. — Звісно, тебе не повісять за купання, та гіркої жовчі наковтаєшся, бо зараз, після всіх заяв Безбородька, твоє лежить знизу. Таки треба було втопити чортяку! Скоріше б його місце зайняв!
— Як із літ, так і з розуму, — безнадійно махнула рукою мати.
Григорій Стратонович підвівся з лави:
— Що ж, коли Безбородько розвинув таку бурхливу діяльність, я, Марку Трохимовичу, почалапаю сьогодні до секретаря райкому.
— Не варто.
— Чого там не варто, хай знає чоловік правду. — обізвався Гайшук.
— Хто секретарює тепер у нас?
— Іван Борисенко.
— Чорний, мов циган,— знову подав голос дід Євмен.— Коли вперше приїхав до нас і почав своїми очищами оглядати усю руйнацію і всі наші достатки, ми мало не всі .одразу й вирішили: "Оцей, окатий, буде дерти і з худоби, і з людей, і з землі. Нічого не пропустить, нікого не пожаліє, щоб без орденів не ходити". І що ти думаєш, Марку? Усі помилились. Ордени він і за війну мав, не треба було їх з планів вичавлювати. Чоловік він виявився крепко душевний, а не печіночник. Ну, а очі й досі має строгі, навіть коли сміється. Це вже природа!..
Надвечір до землянки на заболоченому коні під'їхав дільничний міліціонер. Поки він витирав коня і підв'язував йому забрьоханого хвоста, то встиг розсердитись і в землянку спускався виконувати службові обов'язки не в безхмарному настрої.
— Тут живе партизан Марко Безсмертний!?—вдарив закаблуками на порозі, віддав рукою честь, а очума погрозу.
— Тут живе солдат Марко Безсмертний,— підвівся назустріч дільничному.
Милиці трохи подіяли на гостя, він уже спокійніше . оглянув Марка, крутнув головою і знову приклав руку до картуза:
— Честь маю — дільничний міліціонер Дорошенко. Значить, тут живе солдат? А дії — партизанські?
— Залежно від часу, обставин і сил. Відповідь сподобалась дільничному, і в його грізнооччі тепліше блиснули скри кольору недостиглої порічки.
— Правильно, службо! Сам так діяв — залежно від часу, обставин і сил. То поговоримо душевно?
— А хіба ж вийде у нас душевно?
— Кусаєшся, службо?
— Де там куситися — тремчу перед його величністю протоколом.
— Так і треба,— схвально кивнув головою.— Перед ним і генерали тремтять.
— В їхньому нині перед протоколом страшніше.
— Ти, службо, оптиміст! — засміявся дільничний. Підпротокольний почав йому подобатись.—Давно воюєш?
— Це теж для протоколу?
— Ні, для знайомства.
— Тридцятого червня сорок першого року стукнувся з десантниками. З того часу й пішло життя з перемінним інтересом: то мене били, то я бив.
— Рани болять?
— Ні, ниють.
— Хороми для них не підходящі. Деревляччя своє швидко порубаєш на дрова? — подивився на костури.
— До весняного Миколи.
Дільничний здивувався:
— Чому така точність?
— Бо люблю сіяти гречку.
— Гречку, кажеш!.. Як вона тільки пахне! — задумався і посмутнів міліціонер. —Довелось мені в сорок першому оборонятися на розквітлому гречищі. Міномети б ють — спасу нема, осколки фуркають, мов чортова начинка, а гречка аж гуде від бджіл і так пахне, мов сама на меду виростає. І ще я тоді вперше помітив, що бджоли у війну і вночі працювали.
— Як і народ, — теж задумався Марко.
— Істинно, як народ! Добре сказав! — Вже з приязню поглянув на підпротокольного. — На тому медозборі и підкосило мене. Коли прийшов до пам'яті, стебла гречки здались великими-великими; на них знову-таки господарювали бджоли, збирали мед уже не здоровим, а пораненим.. Що ж у тебе, службо, з Безбородьком вийшло? Конфуз?
— Думаю, для Безбородька.
— Заперечуєте факти?
— Ні, стверджую. Виймай протокол.
— Поки що послухаю так, — міліціонер не квапиться розщебувати планшета, а сам придивляється до Марка. — Будемо говорити як солдати однієї судьби?
— Он як! Теж добре сказав. Так, будем говорити мов солдати однієї судьби. Слухай...
Коли Марко закінчив свою розьовідь, дільничний мовчки підвівся, вийшов із землянки к незабаром повернувся з пляшкою явно медицинської форми. Він сам знайшов дві глиняні кварточки, наповнив їх і виголосив єдиний тост:
— За правду, яка б вона не була!
— За правду! — з вдячністю подивився на нього Марко.
— А більше мені пити не положено. З цим бувай здоров, Марку Трохимовичу. Заїду на весняного Миколи:
разом підемо сіяти гречку! Згода?
— Спасибі.
В колгоспі дільничного заклопотано зупинив Безбородько, з почуттям потис йому руку:
— Як воно справи?
— Ви що маєте на увазі? — офіційним тоном запитав дільничний.
— Питаюсь, як мої справи!
— Як в "Інтернаціоналі", перекладеному на українську мову.
— Не розумію.
— З охотою поясню. Там є геніальні слова: "А паразитів жде біда!" Усе вже в "Інтернаціоналі" було передбачено.
— Вірно, голубчику, — по-своєму зрозумів Безбородько дільничного. Не що інше, а біда жде Безсмертного. А як же інакше?
XX
Коні, важко дихаючи спітнілими пахвами, під'їхали до скверика, за яким білів свіжотинькований будинок райкому, і самі зупинилися біля живоплоту.
— Знають діло! — напівобернувся до Марка Мирон Шавула, який правував кіньми. Заволохачена посмішка нерівне розповзлася по кустратому виду комірника, а в дрібнуватих зіницях спалахнула зловтіха. — Значить, приїхали! Отут, в партійному домі, і вмолотять, Марку, тебеї Беу церемонії вмолотять, мов сніп сухого гороху, щоб не був таким розумним! О! — люто крутнув над головою батогом.