— Розписку? Навіщо мені розписка?
— Це наказ маршала...
— Але ж, полковнику...
— Забирайся геть! — І вікно зачинилося.
Старий Орню захитався, мов п'яний.
— Розписка, розписка,— машинально повторював він.
Нарешті він знову рушив, затямивши тільки одне: прапор в Арсеналі, і треба його видобути за всяку ціну.
V
Брама Арсеналу була розчинена навстіж, щоб пропустити прусський обоз, який чекав на подвір'ї. Коли Орню увійшов, його пройняв дрож. Усі інші прапороносці, п'ятдесят чи шістдесят офіцерів, уже були тут, скорботні, мовчазні; і похмурі фургони під дощем, і простоволосі люди, які скупчилися за ними,— все нагадувало похорон.
У кутку подвір'я на грязькій бруківці купою були звалені прапори армії Базена. Важко собі уявити більш сумне видовище, ніж ці клапті яскравого шовку, обривки золотої бахроми; уламки різьбленого дерева — всі ці атрибути слави, кинуті на землю, заляпані дощем і багном. Якийсь військовий чиновник брав їх одне за одним, і кожен прапороносець, коли називали його полк, підходив за розпискою. Двоє бундючних незворушних офіцерів-пруссаків наглядали за вантаженням.
Отож, ти залишало свій край, священне лахміття слави; світячи дірками, прапори сумно волочилися бруківкою, ніби птахи з підбитими крилами. Вони залишали свій край, викликаючи почуття сорому, як усе прекрасне, коли його паплюжать,— і кожен з клаптів та уламків забирав із собою часточку Франції. Сонце далеких походів лишило свій слід поміж вицвілих складок. А сліди від куль — то пам'ять про невідомих загиблих, яким довелося умерти під стягом, що в нього цілилися вороги...
— Орню, твоя черга... Тебе кличуть... Та йди ж ти по розписку!
До чого тут розписка!
Прапор був перед ним. Так, це був його прапор, найпрекрасніший, найбільш скалічений з усіх. Побачивши його, старий солдат ніби знову опинився на вершечку того залізничного насипу. Він знову почув дзижчання куль, звук розтрощених казанків і голос полковника: "Прапор, хлоп'ята!.." Двадцять два його товариша лежать на землі убиті, а він сам, двадцять третій, кидається, щоб і собі підхопити, підтримати злощасний прапор, який хитається без опори. Так, того дня він поклявся захищати і зберігати його до самої смерті. А тепер...
На саму згадку про це вся кров прихлинула Орню до голови. Ніби п'яний, ніби несамовитий, він кинувся на прусського офіцера, вихопив свій улюблений стяг, стиснув його обома руками, потім спробував знову підняти його якомога вище, якомога рівніше і вигукнув: "Прапор, хло...", але голос йому перехопило. Він відчув, що древко хитається, вислизає з рук. У задушливій атмосфері, в атмосфері смерті, що так тяжко гнітила віддані ворогові міста, прапори неспроможні були маяти, ніщо благородне неспроможне було жити... І старий Орню впав мертвий.
[1] Борні, Гравелот — селища поблизу Меца, де в серпні 1870 р. відбувалися бої між французькими й прусськими військами.
[2] Мобілі — особливі частини збройних сил Франції у другій половині XIX ст. їх комплектували з безробітних і декласованих елементів для боротьби проти революційних виступів народних мас.