— Але ж це крайній нігілізм! Це ж скепсис, доведений до заперечення навіть самого себе! Що ж, по-вашому, такі почуття, як патріотизм, класові симпатії або, краще, інстинкти, любов,— то все брехня, покришка для шахраїв?
Запитання Чаленкові вдарилися в темну тишу й нечутно бриніли в кімнаті. Поручник не відповідав, а Чаленкові здавалося, що ця незнайома людина провокує його на одвертість для якихось своїх ганебних цілей. Хто він такий? Чого він хоче од нього, звичайного скромного подорожнього? І разом з цими запитаннями в нього виникла думка, що військовий може непокоїтись такими само запитаннями... Стало смішно й моторошно. Дві людини розмовляють, сплять одна з одною і не знають навіть справжнього ім'я співбесідника... А надворі вітер, мряка й дощ, і ніч зазирає у кімнату тьмяними очима вікон, і стукотять у чорні більма шибок сльози предковічного хаосу...
"Скепсис? Просто інтелігент, з'їдений самоаналізом,-^ думав Чаленко про свого сусіда,— інтелігент безвольний і разом з тим анархічний: він у думках руйнує світи, а насправді працює за непомітного діловода в установі..."
За вікном щось ухнуло й загуло. Вітер засвистів десь на горищі, і ці звуки ніби розбуркали поручника.
— Я багато думав і дійшов такого висновку, що в житті немає нічого справжнього і саме життя схоже до тих позолочених речей, що спритні шахраї продають наївним людям за золоті. Купить простодушна людина, приміроМ> золотого годинника і втішається, аж поки їй хто не скаже" що її обдурено...
Поручник щось, видимо, поправив у головах і, вмостившись зручніше, викладав далі свої важкі думки:
От візьмімо релігію, на яку всі ми, освічені люди, дивимось скептично... і правильно дивимося. А колись же люди, перші, наприклад, християни, вважали Христове вчення за щось справжнє. Ми тепер віру в бога не вважало за щось справжнє,— ми збагатилися досвідом і наукою, нам тепер ясно, що в християнстві ми мали позолоченого годинника...
Він на мить замовк, прислухаючись до монотонного гуду надворі, і казав далі так само монотонно:
— Я на власному житті пересвідчився на цьому. Хіба не була віра в національну незалежність, од якої нібито випливають усі вигоди для нації й культури? Була, і не тільки для мене; а виявилося, що та державність не що інше, як шахрайство... А хіба ми всі не горіли бажанням бачити революцію? А хіба ми не прагли повалити самодержавство? Ще б пак! Ми ж розуміли, що то олив'яна річ, яку нам видають за золото, позолочене оливо, а не щось більше... Ми шукали щирого золота і прагли революції... Ну, і що ж? Знайшли ми золото? Спочатку думали, що знайшли: Україна — незалежна держава! Ми гордовито, як людина, що придбала позолоченого годинника, замість щирозолотого,— вважали себе за багатіїв, і раптом хтось перед нашими очима поскріб по тому золоту ножиком скепсису — і виявилося, що він з щирісінької міді.
Поручник глухо, ніби собі всередину, засміявся:
— От зараз і більшовики тішаться своєю пролетарською державою. А хтось та поскребе те оливо ножиком — і виявить його справжню незолоту природу...
Чаленко }мовчки слухав і щодалі більше переконувався, що має справу з людиною, яка у своєму нігілізмі дійшла краю. В голові йому промайнула парадоксальна думка, що з таких от саме поручників виходять прекрасні шахраї, політики й поети...
— Знаєте, Спенсер в одному місці сказав: немає такої Політичної алхімії, що б могла оливо людської натури обернути на золото... Я добре пам'ятав ці слова, але довго 1* не розумів. Тепер я тільки збагнув їхню мудрість...
Поручник замовк.
— Немає нічого дивного в тому, що людство, йдучи уперед, бачить свої помилки,— сказав по довгій мовчанці Чаленко.— Це природний стан речей. Ви кажете, що все *иття наше не що інше, як позолочене оливо, ви вбачаєте оливо в найкращих проявах людини, але одкиньмо абсолютні оцінки,— бо це ще лише абстракція,— і почнемо вимірю, вати поглядну вартість речей... Так, поглядну вартість, бо лише така вартість є, а ваші оцінки — міраж, фікція, вигад, ка мрійника, ізольованого від життя...
Чаленко махнув рукою на конспірацію. Село спало оточене промоклими осінніми полями, у нього в руках наган, і плювати йому на поручника, хто б він не був.
— Християнство, яке ви взяли за приклад, було не що інше, як позолочене оливо,— зараз ми це знаємо, але скажіть, будь ласка, хіба християнство так-таки й не відіграло поступової ролі в житті людства? А справа в тому, що ви підходите до питання, як найчистіший ідеаліст, шукаючи в речах абсолютного, ну, скажімо, золота, чи що. Звичайно, абсолютного в природі нічого немає, а тому грунт для скепсису, схожого з вашим,— добрий... Для мене справа не в тому, з чого річ зроблена, а яку вона роль може відіграти в житті... Ви викриваєте олив'яну природу держави національної, і для вас боротьба за неї є нуль. Коли мислити абсолютами, до іншого й не дійдеш. Ви забуваєте про поглядну вартість, а коли б ви про неї не забували, то вам було б ясно, що навіть невдала спроба будувати державу є плюс у балансі ідеї національної держави. Коли б ви про це пам'ятали, то й позолочений годинник мав би якусь ціну, бо він все-таки годинник — і може стати в пригоді людині... Ви кажете, що не тільки ми, а й більшовики замість золота мають позолочене оливо, але подумали ви про те, що в стремліннях робітничого класу навіть більшовицьке оливо є плюс у балансі... Нехай Паризьку комуну знищено, але, скажіть, ця справа хіба не записана, як якийсь там плюс в історії певних ідей? Безперечно, це так; і коли б більшовиків скинули і владу перебрав би хтось інший,— то нікому не сила Жовтневого перевороту викреслити з балансу комунізму... Як бачите, ми з вами маємо протилежні погляди. Ви шукаєте абсолюту, а я на той абсолют чхати хотів,— не він мені важить, а поглядна вага речей.
— Діалектика, значить?
— Так, коли хочете, діалектика.
— Діалектика в моєму розумінні то є найпохабніша система обкручування людей. Вона мені гидка, ваша Д*а" лектика...
— А мені смішні ваші абсолюти... Це щось подібне до квадратури кола й навіть гірше...
"Чого це я взявся доводити? — подумав Чаленко, і почуття непоправної помилки занепокоїло його.— Хіба ж не ясно, що цей тип домагається його, Чаленкової, одвер-тості, бо інакше до чого тоді вся оця балачка із грою в щирість?"