СУПЕРЕЧКА З МЕРІ
Мері залишилася у Святослава, так і не повернувшись до своїх бідних батьків, які жили десь на околиці міста.
Вона вкладала у почуття до Святослава всю свою пристрасну, гарячу душу.
Вона була пригнічена і незадоволена, коли взнала про підготовку до польоту в небо, але спочатку не ви-словлювала свого невдоволення, щоб не дратувати Святослава… Однак минав час, і становище змінилося…
…На протязі 3-х місяців був підготовлений проект космічного корабля за ідеєю Барвицького. На закри-тій нараді конструкторів і інженерів проект був повністю схвалений, і заводи Ро-гена одержали замовлення на виготовлення всіх необхідних частин корабля.
Світ нічого не знав ні про побудову корабля, ні про його конструкцію. А конструкція справді була незви-чайною.
При збудуванні перших космічних ракет користувались звичайним хімічним паливом. Але вже при по-дорожі на планети Марс чи Венеру не могло бути й мови про застосування такого палива. Його не вистачало для таких великих перельотів. Тому тепер ряд країн готували атомні ракети, де рушійною силою був потік ма-терії, розігрітої в атомному котлі. Але і ця конструкція не годилася для досягнення променевих швидкостей. Великі успіхи ядерної фізики дозволили Барвицькому піти зовсім іншим шляхом.
Його космічний корабель не мав нічого спільного з ракетою. Це був велетенський, довжиною в тридцять метрів, апарат, збудований з найтугоплавкіших і найлегших сплавів, обтічної форми, без повітряних стабіліза-торів. Посередині його був суцільний канал, що проходив наскрізь. В каналі монтувався велетенський соленоїд, а по краях каналу — величезні кулі — розрядники. Ці кулі сприймали на себе коротко-частотну енергію, кон-денсовану в атомних батареях, і імпульсами, посиленими в мільярди раз з допомогою суперпозиції хвиль, поді-бними до грозових розрядів, випромінювали через канал. Імпульси проходили від одної кулі до другої з будь-який бік. Соленоїд заряджався і, взаємодіючи з полем локалізованого в просторі згустка електромагнітної енер-гії, що проходив по каналу, давав рух апарату. Головне те, що апарат мусив рухатися безшумно, набирати будь-яку швидкість і навіть нерухомо висіти в просторі.
Запаси енергії в атомних батареях були надзвичайно великі і їх вистачило б на сотні років польоту по зе-мному часу…
Роген кинув на побудову апарата всі можливості своїх велетенських заводів, десятків інститутів, і через півроку в пустині Нью-Мексіко за неосяжною стіною в новозбудованому цеху почав монтуватися перший у світі корабель для досягнення швидкостей променя. В конструкцію було вкладено все краще, що могла дати наукова думка в області автоматики, теле, радіо і електротехніки, електроніки і т.д. За розрахунком Барвицько-го корабель мав бути закінченим в липні наступного року…
Перші дні Барвицький приходив додому веселий, радісний. Обнімаючи Мері, він жваво розповідав їй про те, як ішли роботи. З кожним днем все тривожніше ставало в неї на серці, однак вона стримувалась, бо не хотіла затьмарювати його радості. Але в свідомості настирливо билася думка — скоро розлука. Розлука назавжди, бо хто ж може ждати людину назад з неосяжних глибин Простору і Часу. І Часу… Бо якщо й вернеться він, то, може, тільки через сто років, коли вона вже помре!
Що він хоче знайти там, в холодних просторах Космосу? Невже вона — Мері — любляча і близька — не рідніша йому від космічних химер?
Одного разу, коли Святослав повернувся на гелікоптері з Нью-Мексіко пізнього вечора, Мері не витри-мала. Дивлячись повними сліз очима в лице чоловікові, вона сказала:
— Любий мій! Я завжди рада і щаслива, коли щасливий ти! Але в своїй радості ти зовсім забуваєш про мене.
— Що ти хочеш цим сказати, Мері? — стрепенувся Святослав. — Ах так, розумію! Розумію… — сумно сказав він. — Але що ж я можу зробити? Що я можу зробити, Мері?
— Хіба ти не людина Землі? Хіба не твого сина я ношу тепер під серцем?
— Це правда, Мері?
— Так!..
— Для чого, для чого? Кому потрібне на цьому світі ще одне створіння, ще один черв’як? Не треба цьо-го, Мері…
— Ні! Ні! — схвилювалася Мері. — Я не знищу твого сина… Я збережу хоч його, якщо не можу зберег-ти тебе!.. Куди веде тебе твоє марення, куди, скажи…
— Ах так — марення? Ти згодна з тим, як мене оцінила підла преса? І це ти, Мері, яка так раніше розумі-ла мене?
— Я хотіла показати тобі, що треба знайти мету і в нашому земному житті.
Святослав зневажливо махнув рукою:
— Перестань!.. "Мета"! Яка мета? Дати світові ще одного чи кількох нещасних? Ти ж прекрасно знаєш мої погляди на смисл життя, ти чула мої доповіді! Для чого ці смішні і нікчемні розмови… Я не можу, розумі-єш — я не можу не використати цієї можливості, щоб здійснити свою мрію! Пробач мені, Мері… Я знаю — тобі тяжко .. Але я повернуся! Я повернуся звідти!..
Мері гірко посміхнулась і не сказала нічого.
Холодок відчуження ліг між ними. Суворим і холодним відлітав щоранку Святослав, і знову до нього на-стирливо з’являлись галюцинації, і знову небесна неземна красуня звала його в пустелю неба, в інші світи. І такі ясні були ці видіння, що Святослав часто не знав, де ж реальна дійсність — другий чудесний світ, що ме-рещиться йому у видіннях, чи заплакана Мері, що цілими днями без руху сидить на дивані, втупившись в одну точку…
ЩО БУЛО ПЕРЕД ПОЛЬОТОМ
…Пройшло 10 місяців… Через місяць мав відбутися старт космольота. Роген в кількох нотаріальних ко-нторах оформляв всі необхідні документи для того, щоб ніхто не міг стати його спадкоємцем протягом ста ро-ків. Крім того, він, за вимогою Барвицького, повністю матеріально забезпечив Мері і її майбутніх нащадків…
В червні неждано до професора завітав гість: це був академік Копилов, який приїжджав на конгрес фізи-ків. Барвицький був розчулений — ніхто з учених до цього часу не провідав його, ніхто не згадав Копилов був першим-
— Колего, — сказав Копилов, після привітання, — я приїхав до вас не лише для того, щоб провідати вас. Я знаю про те, що вам відмовлено в роботі у всіх інститутах, і хочу запропонувати найактивнішу роботу в на-шій академії і якраз в галузі ваших досліджень… У нас в Росії почалися роботи по збудуванню космічного ко-рабля для польотів в інші системи. Я думаю, що ваш досвід, ваша ерудиція була б дуже корисною при цих до-слідженнях. Незважаючи на різницю в світоглядах, у нас з вами є багато спільного…