Охоронці вискочили на дах лише тоді, коли гелікоптер був за півкілометра від космодрому Академії…
Шлях був лише єдиний! Треба втекти на зорельоті, щоб Гершер не міг здійснити свій план. Через кілька хвилин гелікоптер приземлився біля естакади, де поблискувало гігантське тіло зорельота.
Вікторія вискочила з сидіння, хутко побігла по східцях до люка. Охоронці корабля, знаючи Вікторію як одного з конструкторів і пілота, мовчки дивилися на неї. Але через кілька секунд в ворота космодрому ввірвав-ся автомобіль. В ньому сидів Гершер і, потрясаючи закривавленою рукою, кричав:
— Затримайте, затримайте злочинницю!
Пролунали постріли. Вікторія похитнулася, зойкнула. Та отвір був рядом. Останнім зусиллям вона впала в нього…
Двері автоматично закрилися…
Гершер підскочив до охоронців:
— Негайно включіть високочастотний випромінювач! Треба вивести з ладу електрообладнання кораб-ля…
Два охоронці побігли до управління космодрому.
Та було пізно! Загриміли дюзи корабля, гарячий смерч ударив у лиця присутніх. Спалахнуло сліпуче по-лум’я, осліпило на хвилину Гершера, а коли він відкрив очі, то зорельот уже зник у глибині неба.
Вхопивши себе за волосся, Гершер впав на землю і завив якось по-собачому від безсилої злоби…
....................
…Тим часом всі радіостанції світу невпинно ловили радіопередачу з космольота Тригуба. Люди Землі з тривогою і надією прислухалися до слів інженера, які передавалися в ефір потужними станціями.
Валерій через кожні десять хвилин повідомляв Землю про політ.
— Алло! Земля! Проходжу через орбіту Марса! Корегую шлях корабля відповідно до даних, які одержані з допомогою обсерваторних радіотелескопів! Радіотелескоп зорельота ще не в силі знайти планети… Буду шу-кати, коли наближусь до орбіти Плутона!..
— Алло! Земля! Швидкість зорельота — п’ятсот кілометрів на секунду! Наближаюся до поясу астерої-дів… Радіолокатор сигналізує, що попереду — кілька метеоритів. Треба маневрувати!..
Потім голос став тривожним:
— Алло! Земля!.. Я відчув удар ззовні! Очевидно, маленький метеорит вдарився в космольот!..
— Алло! Вийшов зі строю радіолокатор! Справи погані!.. Алло! Земля!.. Якщо мій корабель загине — не чекайте, а негайно посилайте корабель з атомним зарядом! Не допускайте планету близько — бо тоді небезпеку не можна буде відвернути!..
Мільйони радіослухачів на Землі зблідли… Через кілька хвилин Тригуб знову заговорив:
— Проходжу через метеорний рій! Відчуваю, що допустив помилку! Треба було обійти пояс астероїдів поза площиною орбіти!..
Раптом люди на Землі почули якийсь вибух, потім протяжний свист і, нарешті, слабий голос Тригуба:
— Алло! Нещастя! Алло!..
І все! Більше нічого на Землі не чули!..
…Хвиля страшного відчаю прокотилася в грудях мільйонів людей. Та в наступну годину Всесвітня Ака-демія Наук звернулася з закликом до народів світу:
— Зберігайте спокій, люди Землі! Академія зробить все, щоб врятувати людство! Ще не все втрачено! Залишилася невиконаною друга половина плану, про який говорив російський інженер Тригуб!..
— Спокій і ще раз спокій, люди Землі!..
…А в холодній Гренландії в захмарене небо линули клуби диму від атомних вибухів, заражуючи атмос-феру радіоактивним пилом. То повним ходом йшла підготовка страшного проекту Гершера…
Відчай і неясна надія рвали мільйони сердець!..
Кілька тижнів мали вирішити — жити людству чи вмерти безглуздою смертю…
ЗУСТРІЧ У КОСМОСІ
Вікторія опам’яталася лише тоді, коли зорельот вирвався за межі земної атмосфери. Швидкість безпере-рвно збільшувалася. В голові темніло. З руки Вікторії текла кров темним струмочком, але вона не могла пово-рухнути навіть пальцем…
Напружуючи волю, Вікторія дивилася в перископ, на якому телемеханізм проектував зображення Землі. Ось все меншою стає куля рідної планети, тане в фіолетовій безодні Космосу. Ще кілька хвилин — і переван-таження закінчилося. Ніби гора звалилася з плечей дівчини. Вона включила регулятор для рівномірного прискорення зорельота, потім з трудом підвелася і почала перев’язувати руку…
Рана була неглибокою. Куля не зачепила кістки…
Згадавши останні події, Вікторія похитала головою. Вона ніколи раніше б не повірила, що зможе так рі-шуче діяти, та ще й підстрелити свого шефа!.. Дівчина від задоволення засміялася!.. Тепер плану Валі ніщо не загрожує!..
Вікторія відразу визначила напрямок польоту корабля і почала корегувати його згідно тих даних, які бу-ли одержані в обсерваторіях. Потім вона згадала, що Тригуб посилає радіосигнали на Землю, і спіймала ці сиг-нали, покрутивши ручки настройки. Пройшло кілька хвилин, і очі Вікторії радісно блиснули. В динаміку зазву-чав спокійний милий голос:
— Алло! Алло! Земля! Проходжу орбіту Марса!..
Тепер Вікторія абсолютно точно виправила шлях корабля по радіопеленгу — і, коли закінчила цю робо-ту, нарешті, полегшено зітхнула. Тепер вона напевне дожене Валерія!..
Вікторія перевела регулятор прискорення на кілька сантиметрів вперед. Десь далеко заревли дюзи, кора-бель дрібно-дрібно задрижав, а потім всі звуки злилися в протяжне виття. Тепер космольот летів з прискорен-ням 35 метрів на секунду! Це було в кілька разів більше проти нормального! Хай! Що буде!
Страшна сила втиснула її в подушки крісла, знову скувала руки і ноги! Нічого! Вона витерпить! Зате скоро її космольот наздожене корабель Тригуба…
Дівчина байдуже глянула на барвистий візерунок зірок в ілюмінаторі і втомлено закрила повіки. Вона лише тепер відчула, що дуже втомилася… Захотілося їсти!.. Вікторія дотягнулася рукою до трубки, яка була з’єднана з термосом, і зробила кілька ковтків. Рідкий шоколад повернув їй сили, яснішими стали думки.
Дівчина встала, розім’ялась… Але стояти було важко від неймовірного перевантаження!.. Ноги дрижали, підгиналися… Вікторія сіла і знову включила радіо. Без кінця вона слухала дорогий голос. Дуже хотілося пого-ворити з Тригубом, адже можна було б настроїтись на чого хвилю і включити передавач, та вона тепер не зро-бить цього! Вона не хоче, щоб про її політ поки що знали на Землі!..
Нарешті в ілюмінаторі попереду заблищала малесенька зірочка. Це у просторі мчав, освітлений Сонцем, корабель Тригуба…