І що виразнішою пунктацією виступає тенденція приватного капіталізму, то гострі ще повинні ставати ці питання в кожного соціяліста.
В силу тих чи инчих обставин у данний момент існує той факт, що на теріторії всього СРСР є тільки одна організована сила, що взяла на саму себе провадження боротьби з капіталістичною сістемою господарства і трудне завдання досягання спільної всім соціялістам мети, — це комуністична партія, представлена в державно-політичному відношенню радянською владою. Це є реальний факт, з яким не можна не рахуватись. Отже сітуація така: капітал міцніщає й щораз більше захоплює позіції. Правильні чи неправильні методи компартії, але вона їх не хоче чи не може змінити.
Виникають такі питання: чи доцільно в такій сітуації робити якийбудь сильний політичний струс? Чи не скористується цією боротьбою соціялістичних течій хтось "третій", себто спільний їхній ворог — капіталізм і реакція?
Далі: чи доцільно навіть домагатися в даний момент радикальної зміни політичної сістеми в СРСР?
Так, три роки тому назад, у тодішній загальній сітуації зміна політичної сістеми, ослаблення диктатури центрів, вільні вибори в ради могли дати позітивні наслідки, могли збільшити творчу ініціятиву мас, внести корективи в методи центрів, допомогти злиттю центрів з масами і т. д. Знесиленність, прибитість бурйуазно-капіталістичних елементів була тоді настільки велика, що не було майже ніякої можливости для них заняти якубудь кермівничу ролю в русі мас.
Инча річ тепер. Згадані вище труднощі в економичному відбудованні СРСР, ослаблення революційного патосу і звязані з цим розслабляючі настрої невикорінених старих буржуазних навичок, все це створює таку псіхологичну обстановку, в якій при вільних виборах в ради, при волі агітації й пропаганди, економично й фінансово-сильні елементи, себто нова буржуазія (за допомогою старої й закордонної) постаралась би всякими способами заняти в радах пануюче становище. Звідси вже недалеко до заняття домінуючих позіцій і в усьому житті, а там і до реставрації всіх капіталістичних форм господарства та до політичної диктатури буржуазії. Тому еміграційні буржуазно-демократичні течії всіх націй бувшої Росії нічого не мають проти лозунгу вільних виборів у ради. (Між инчим цікавий приклад мінливости в тактиці й тактичних лозунгах: люди, що до революції саме слово "революція" ненавиділі, оті всі недобитки монархичної бюрократії, поміщицтва й буржуазії, тепер на еміграції називають себе революціонерами в боротьбі проти радянської влади, а свої методи революційними.) Вони знають, що в цій сітуації можна змінити свою тактику й навіть радянську сістему на певний момент приняти, щоб краще підсунути себе до своєї мети, реставрації влади приватного капіталу.
Коли деякі соціялісти ріжних націй бувшої Росії в оправдання своїх позіцій висловлюють тверження, що насильне скинення з влади компартії в теперішній сітуації перенесе відразу всю колишню Росію в царство свободи й демократії, розгорне широкі переспективи економичного і навіть поступово-соціялістичного розвитку, то мені ці тверження представляються або наївностю або лицемірством. Цим людям або згадується сітуація 1917 року, чи навіть 1923, або вони зовсім не рахуються ні з якою сітуацією, казенно твердячи лозунги своєї організації.
Наївно думати, що скинення влади такої партії як комуністична, зразу дасть і ту…"європейську демократію", і ті свободи, і ті переспективи. Необхідно й неминуче переможець стане диктатором, хто б він ні був: партія чи особа. Хотітиме він чи не хотітиме, він буде змушений ввести диктатуру. Реакція соціяльна і політична запанує на певний час із неутримною силою та жорстокістю. І тільки згодом, повільно, ослабляючи її крок за кроком, удасться довести їі до того рівня схованої диктатури буржуазних кляс, що тепер зветься "європейською демократіею".
Так от і виникає питання: чи є ж сенс для соціяліста міняти диктатуру партії, що провадиться в інтересах працюючих клясів, на диктатуру партії банкирів, промисловців, поміщиків, або одної особи, що захищатиме не гірше їхні інтереси, на зразок Мусоліні, Прімо де Рівера та инчих їхніх зразкобравців? Невже в цьому є справжня тактика соціалістів?
Я знаю, деякі з українських соціялістів, надто з неофитів, привернених до соціялізму вже підчас революції, будуть казати мені, що комуністична партія не є партія соціялістична, не є навіть партія, а кліка, каста, нова пануюча, експлуатуюча маси кляса.
Дійсно, умови монопольного державного керовництва та диктатури центра вносять багато відмінних з инчими партіями рис у структуру цієї організації. Правда, надужиття своїм становищем окремих членів є досить поширене явище. Хабарництво, крадіж громадських грошей, розтрати, "чинопочитание", буржуазні нахили до експлоатації й насили та багато инчих якостів гніздиться в окремих членах партії. Але будемо об'єктивні: спробуймо знайти таку партію в Європі, що маючи диктаторську владу, не мала б у собі усіх цих рис? Та навіть без диктатури, при формальній парламентській демократії, при коаліційній демократичній владі чи багато є в Європі держав, де б урядовці, адміністратори, депутату навіть міністри не мали б у тій чи инчій мірі отих якостів? Так, при справжній, при соціялістичній демократії таких явищ не може бути. Не тому, що люди стануть янголами, а тому, що контроль адміністрації відповідними виборними органами, відповідальність влади перед колективом буде поставлена так, як за теперішніх умов не може бути поставлена.
Але не в цьому суть питання. Хай, припустімо, навіть це не партія, хай кліка, хай складається з кого-хоч, хай дійсну владу має невеличка купка людей, Політбюро, а весь апарат партії сліпа по чиновницькому слухається його, то навіть і так питання не зникає: кого вибірати: те Політбюро, що силою всього державного апарату, диктатурою і примусом силкується направити корабель народнього господарства на соціалістичний напрям, до майбутнього знищення клясового, економичного, державного, адміністративного і всякого инчого панування людей над людьми, до дійсної свободи людини? Чи те якесь инче Політбюро, що неминуче заступить його, що так само диктатурою буде направляти корабель у бік соціяльної, економичної, політичної, культурної нерівности, насили, визиску, гніту й неволі?