А назавтра, в сімнадцятий день, кияни вчинили раду [і] послали [послів] до Володимира [Всеволодовича в Переяславль], говорячи: "Піди, княже, на стіл отчий і дідній". Це почувши, Володимир вельми тужив, але не пішов, горюючи за братом. Кияни тим часом розграбували двір Путяти [Вишатича], тисяцького, і пішли на жидів, і розграбували їх.
І послали знову кияни [послів] до Володимира, говорячи: "Піди, княже, до Києва. Бо якщо ти не підеш, то знай, що багато зла підніметься, і тоді [будуть] не Путятин двір, ні соцьких, але й жидів грабувати, а далі й підуть на ятрівку твою 5, і на бояр, і на монастирі. І будеш ти одвіт мати, княже, якщо ото монастирі розграбують".
Отож, це почувши, Володимир пішов у Київ.
Початок княжіння Володимира, сина Всеволодового
Володимир Мономах сів у Києві в неділю. Зустріли ж його митрополит Никифор з єпископами [Лазарем, Феоктистом та Амфілохієм] і з усіма киянами з честю великою. [І] сів він на столі отця свойого і предків своїх, і всі люди раді були, а заколот улігся.
Половці ж, почувши про смерть Святополкову і зібравшись, прийшли до [города] Вира. Володимир тоді, зібравши синів своїх і синівців, пішов до [річки?] Виру і з'єднався з Олегом [Святославичем]. А половці втекли.
Того ж року посадив [Володимир] сина свого Святослава в 5 Переяславлі, а [другого сина], Вячеслава, в Смоленську6.
У сей же рік преставилася ігуменя Лазаревого монастиря, свята життям, місяця вересня в чотирнадцятий день, живши шістдесят літ у чернецтві, а од народження дев'яносто літ і два.
У сей же рік узяв Володимир за сина свого Романа Володарівну 7, місяця вересня в одинадцятий день.
У сей же рік Мстислав [Володимирович] заклав кам'яну церкву святого Миколи [Мирлікійського] на княжім дворі коло торговища в Новгороді.
Того ж року посадив [Володимир] сина свого Ярополка в Переяславлі 8.
[У] тім же році поставили Даниїла єпископом [у город] Юр'єв, а в Білгород — Микиту 9.)
7 У РІК 6622 [1114]. Проставився Святослав, син Володимирів, місяця березня в шістнадцятий ' день, і покладений був у Переяславлі, в церкві святого Михайла; тут бо отець дав йому стіл, вивівши його із Смоленська.
У сей же рік Мстислав заклав Новгород, більший од попереднього.
У сей же рік, при князі Мстиславі, закладена була Ладога із каменю на насипу Павлом-посадником.
Коли я прибув у Ладогу, [то] мені розповіли ладожани: "Якщо тут буває коли великий дощ, то знаходять діти наші очка скляні, і малі [і] великі, провірчені, а інші коло Волхова підбирають, тому що їх виполіскує вода" 2. Із них ото я взяв більше ста, і є вони різні. Коли ж я сьому дивувався, вони сказали мені: "Се не дивно. І досі в нас є ще старі мужі, що ходили за Угру і за Самоїдь, котрі самі бачили в опівнічних краях: спаде великий дощ, і в тім дощі спаде маленька вивірка, ніби щойно народжена, а вирісши, вони розходяться по землі. А іще буває інший дощ, і спадають у ньому оленятка маленькі, і виростають вони, і розходяться по землі". Сьому ж мені є свідком Павло ладозький і всі ладожани.
Якщо ж хто сьому віри не йме, хай прочитає "Хронограф" 3. У цесарювання Проба 4, [володаря римського], коли [якось] був дощ і гроза велика, випала пшениця, з водою многою змішана, і, її зібравши, [люди] насипали великі засіки. Так само і при Авреліані, [цесареві римському], крихти срібні випали, а в Африці упали три камені превеликі5.
"А після того, як був потоп і розділено народи, став царствувати спершу Местром із роду Хамового, по ньому — Гермес, після нього — Гефест, — бо так Сварога назвали єгиптяни. Коли сей Гефест царствував у Єгипті, [то] в час царювання його упали кліщі з неба. [І] стали [єгиптяни] кувати оружжя, бо раніше від того вони палицями і камінням билися. Той же Гефест закон установив жінкам: виходити заміж за одного чоловіка і поводитись стримано. А якщо [котра] перелюбство чинить — він повелівав скарати [її], за що прозвали його богом Сварогом. Бо раніш від сього жінки чинили блуд, з ким ото [яка] хотіла, і займалися вони блудом, як скотина. овКоли вона народжувала дитя, [то] оддавала [його] тому, котрий був їй люб: "Се твоє дитя". А він справляв празник і приймав [його]. Гефест же цей закон одмінив і встановив одному мужеві одну жону мати, а жінці за одного чоловіка виходити заміж. Якщо ж хто [це] переступить, нехай вкинуть його в піч огненну. Через це прозвали його Сварогом, і восхваляли його єгиптяни" 6.
"А після цього царствував син його, на ймення Сонце, — що його зовуть Дажбогом, — сім тисяч і чотириста і сімдесят днів, — себто буде двадцять з половиною літ. Єгиптяни бо не знали іншого числення: ті по місяцю числили, а другі [...] 7 днями вели лік рокам; число ж дванадцять місяців вони узнали потім, відтоді, як стали люди данину давати царям. Цар Сонце, син Сварогів 8, себто Дажбог, був же мужем сильним. Почувши від когось [про] одну жону з єгиптян, що була багатою і сановитою, і про одного, який, захотівши блудити з нею, шукав її, намагаючись узяти її, він, [цар Сонце], не бажаючи порушити закону отця свого Сварога, узяв із собою кількох мужів своїх [і], узнавши час, коли вона перелюбствує, вночі напав на неї. Він не застав [того] мужа з нею, а її знайшов, коли вона лежала з іншим, з яким ото хотіла. Отож, схопивши її, він, [цар Сонце], і мучив [її], і послав водити її по землі з ганьбою, а тому перелюбникові одсік [голову]. І настало непорочне життя по всій землі Єгипетській, і стали його прославляти" 9.
Та ми не будемо наводити [цю] розповідь, а скажімо з Давидам: "Усе, що схотів, те сотворив господь на небі і на землі, в морі і в усіх безоднях, здіймаючи хмари од краю землі" '°. Бо це й був кінець землі, що про нього ми сказали раніш ''.
У РІК 6623 [1115], індикта . Зібралися брати, руськії князі, Володимир, званий Мономахом, син Всеволодів, і Давид Святославич, і Олег, брат його, і надумали вони перенести мощі Бориса і Гліба; бо вони спорудили були їм обом [у Вишгороді] церкву кам'яну на похвалу і почесть мощам їхнім і щоб положити [їх тут]. Спершу ж освятили | церкву кам'яну, [місяця] травня вперший день, у суботу, а назавтра, у другий день, перенесли святих.