Був же один народ слов'янський: слов'яни, що сиділи по Дунаю і яких захопили угри, і морави, і чехи, і ляхи, і поляни, яких нині звуть русь. Сим же моравам найперше було створено письмена, які й дістали назву — азбука слов'янська; ця азбука є в Русі і в Болгарах дунайських.
Бо коли слов'яни [вже] жили охрещеними, то князі їхні — Ростислав, і Святополк, і Коцел — послали [послів] до цесаря Михайла3, кажучи: "Земля наша охрещена, а нема в нас учителя, який би нас учив, і повчав, і витолкував святії книги. Не розумієм бо ми ні грецької мови, ні латинської. Ті ж нас учать так, а інші — інак, тому-то не розуміємо ми написання букв, ані значення їх. Пришліть-но нам учителів, які можуть нам розказати [про] книжні слова і їх суть".
Це почувши, Михайло-цесар скликав філософів усіх і переказав їм усі речі слов'янських князів. І мовили філософи: "Єсть муж у Солуні, на ім'я Лев, і є в нього сини, що розуміють мову слов'янську, — і вчені два сини в нього, і філософи". Це почувши, цесар послав [посланця] по них у Солунь до Льва, кажучи: "Пошли до нас негайно обох синів своїх, Мефодія і Костянтина".
Це почувши, Лев негайно послав їх. І прийшли вони оба до цесаря, і сказав їм цесар: "Осе прислала до мене Слов'янська земля, просячи учителя собі, який би міг витолкувати їм святії книги. Бо сього вони хочуть". І умовлені вони були цесарем, і послали їх у Слов'янську землю до Ростислава, і Святополка, і Коцела.
Коли ж ці оба прийшли, | [то] почали вони створювати письмена азбуковні слов'янські і переклали Апостол і Євангеліє. І раді були слов'яни, що почули [слова] про велич божу своєю мовою. А після цього переклали вони Псалтир, і Октаїх4, і інші книги.
Деякі тоді почали хулити слов'янські письмена, кажучи: "Не належить бо нікотрому народові мати свою азбуку, окрім євреїв, і греків, і латин, — згідно з Пілатовим написом, що його він на хресті господньому написав"5.
Коли ж почув це папа римський [Адріан], він осудив тих, що ропчуть на слов'янські письмена, кажучи: "Нехай сповниться слово Писання, що "восхвалять бога всі народи"6, і друге: "Возглаголять усі мовами різними [про] велич божу, оскільки бо дав їм святий дух говорити"7. А якщо хто хулить слов'янську грамоту — хай будуть вони відлучені од церкви, допоки виправляться. Бо вони — вовки, а не вівці, так що треба за ділами впізнати їх і берегтися їх. Ви ж, чада, божого послухайте учення і не відкиньте повчання церковного, як ото поучив вас Мефодій, учитель ваш".
Костянтин тим часом вернувся назад і пішов навчати болгарський народ, а Мефодій зостався в Моравії. Після цього ж князі Коцел поставив Мефодія за єпископа в Паннонії, на місці святого апостола Андроника, одного з сімдесяти учеників святого апостол; Павла. А Мефодій посадив двох попів, гарних скорописців, і повністю переклав усі книги [Святого письма] з грецької мови слов'янською за шість місяців, почавши з березня місяця [і] до двадцяті і шостого дня жовтня місяця. Закінчивши ж, воздав він достоин; хвалу і славу богові, який дав таку благодать єпископові Мефодію наступнику Андрониковому, тому що учителем слов'янського на роду є Андроник-апостол.
До Моравії ж доходив і апостол Павло й учив тут. Тут бо є Іл лірія, до якої доходив апостол Павло, і тут спершу були слов'яні Тому-то вчителем слов'янського народу є Павло. Від того ж народ і ми єсмо, русь; тим-то й нам, русі, учителем є Павло апостол, оскільки учив він народ слов'янський і поставив по собі слов'янське му народові за єпископа і намісника Андроника.
А слов'янський народ і руський — один; од варягів бо прозве лися вони руссю, а спершу були слов'янами; хоча вони й полянам звалися, але мова [в них] слов'янська була. Полянами ж вони пре звалися тому, що в полі сиділи, а мова в них була одна — слов'янська.
У РІК 6407[8991.
У РІК 6408[900].
У РІК 6409[901].
У РІК 6410[902]. Леон, цесар [грецький], найняв угрів прот болгар, і угри, напавши, всю землю Болгарську розоряли. Симео же, [князь болгарський], довідавшись [про це], повернув на угрії Угри насупроти пішли і перемогли болгар, так що Симеон ледве в [город] Дерестер утік1.
У РІК 6411 [903]. Коли Ігор виріс, він ходив [у походи] вслі за Олегом, і [кожен] слухався його. І привели йому жону із Псков на ім'я Ольгу.
У РІК 6412[904].
У РІК 6413[905].
У РІК 6414[906].
У РІК 6415 [907]. Пішов Олег на Греків, Ігоря зоставивш в Києві. Узяв же він множество варягів, і словен, і чуді, і кривичі і мері, і полян, і сіверян, і деревлян, і радимичів, і хорватів, і дулібі і тиверців, котрі є пособниками. Ці всі називалися "Велика Скіфія". І з цими усіма вирушив Олег на конях і в кораблях, і було корабл числом дві тисячі1.
І прибув він до Цесарограда, | а греки замкнули Суд 2 і город заперли. І вийшов Олег на берег, і повелів воям виволокти кораблі на берег. І попустошив він довкола города, і вчинив убивство багатьох греків. І палат багато вони розбили, і церкви попалили. А котрих же брали як полоняників, [то] одних вони посікали, а других мучили, інших же розстрілювали, а [ще] інших у море кидали. І багато іншого зла творили руси грекам, як ото [звичайно] вороги творять.
І повелів Олег воям своїм колеса зробити і поставити кораблі на колеса. А коли настав попутний вітер, напнули вони паруси, [рушили] з поля, і пішов [Олег] до города.
Побачивши ж [це], греки убоялися і сказали, виславши [послів] до Олега: "Не погубляй город. Ми згоджуємось на данину, як ти ото хочеш". І зупинив Олег воїв, і винесли йому [греки] їжі і вина, і не взяв він його, бо було воно приготоване з отрутою. І убоялися греки, і сказали: "Не Олег се, а святий Дмитрій, посланий на нас богом".
І зажадав Олег, щоб вони данину дали на дві тисячі кораблів:по дванадцять гривень на чоловіка, а в кораблі [було] по сорок мужів. І згодилися греки на це, і стали греки миру просити, щоби не пустошив він Грецької землі.
Олег тоді, трохи відступивши од города, почав мир ладнати з обома цесарями грецькими, з Леоном і з Олександром. Він послав до них обох у город Карла, Фарлофа, Вермуда, Рулава і Стемида, кажучи: "Згоджуйтесь мені на данину". І сказали греки: "Чого хочете — [того] ми й дамо тобі". І зажадав Олег дати воям на дві тисячі кораблів по дванадцять гривень на кочет, а потім давати углади 3 на руські городи — спершу на Київ, а тоді й на Чернігів, і на Переяславль, і на Полоцьк, і на Ростов, і на Любеч, і на інші городи, — бо по тих городах сиділи князі, під Олегом сущі.