Святополк, отож, і Володимир, і Ростислав, приготувавшись до бою, рушили. На правій стороні ішов Святополк, а на лівій — Володимир, а посередині — Ростислав, і, минувши Треполь, пройшли вони вал. А тут половці ішли насупроти, і стрільці [їх ішли] насупроти перед ними. Наші тоді стали межи двома валами, і поставили стяги свої, і вийшли стрільці із-за валу. А половці, прийшовши до валу, поставили стяги свої, налягли спершу на Святополка і проламали полк його. Святополк же стояв кріпко, та побігли люди, не видержуючи натиску ворогів, а опісля побіг [і] Святополк.
І налягли вони на Володимира, і була битва люта, і побіг і Володимир з Ростиславом, і вої його. І прибігли вони до ріки Стугни, і коли вбрів Володимир з Ростиславом, то став утопати Ростислав перед очима Володимировими, і хотів він підхватити брата свого, і мало не втонув сам. І так утопився Ростислав, син Всеволодів.
Володимир же, перебрівши ріку з невеликою дружиною, — бо многі упали із полку його і бояри його тута ж полягли, — і прийшовши на ту сторону Дніпра, плакав за братом своїм і за дружиною своєю. [І] пішов він до Чернігова печален вельми. Святополк же вбіг у Треполь, і заперся тут, і був до вечора, і в ту ніч прийшов до Києва. |
Половці ж, побачивши, що вони одоліли, пустилися по землі, розоряючи, а другі вернулися до Торчського.
Се ж лихо приключилося в день святого Вознесіння господа нашого Ісуса Христа, місяця травня [у] двадцять і шостий [день].
А Ростислава, шукавши, знайшли в ріці. І, взявши його, принесли його до Києва. І плакала за ним мати його [княгиня Анна], і всі люди плакали за ним сильно, юності його заради. І зібралися єпископи, і попи, і чорноризці, і, співи належні співавши, положили його в церкві святої Софії коло отця його '°.
Половці тим часом облягали Торчський, а торки чинили спротив, і завзято боролися з городських стін, [і] вбивали багатьох із ворогів. Половці тоді стали налягати і однімати воду. і знемагати почали люди в городі од спраги на безвідді й голоду. І прислали торки [посланців] до Святополка, говорячи: "Якщо ти не пришлеш харчів, ми здамося". І Святополк послав їм, та не можна було прокрастися в город через множество ворогів.
І стояли [половці] навколо города [Торчського] дев'ять неділь, і розділилися надвоє: одні стали коло города, раттю борючись, а другі рушили до Києва і пустилися в напад межи Києвом і Вишгородом.
Святополк же вийшов на [річку] Желянь, і пішли обоє одні проти одних, і зступилися, і покріпшала битва. [І] побігли наші перед іноплемінниками, і падали поранені перед ворогами нашими, і многі погибли, і було мертвих більше, ніж коло Треполя. Святополк же прийшов до Києва з двома [мужами], а половці вернулися до Торчського.
І сталося ж се лихо місяця липня у двадцять і третій [день]. А назавтра, у двадцять і четвертий [день], у [день] святих мучеників Бориса і Гліба, був плач великий у городі [Києві] за гріхи наші великі, за умноження беззаконь наших.
Напустив же бог на нас поганих, не їх милуючи, а нас караючи, щоби удержались ми од злих діл. Тому карає він нас навалою погаіних, що се ж єсть | бич божий, щоб коли-небудь, смирившись, ми опам'яталися, [одійшли] од злої путі. Через це в празники бог насилає нам тужбу, як воно сталося в се літо: перше лихо — на Вознесіння коло Треполя, друге — на празник Бориса і Гліба, який є новим празником руським ".
Тому-то пророк [Амос] говорив [про слова господні]: "І оберну я празники ваші у плач, а пісні ваші — в ридання" 12. Учинився бо плач великий у землі нашій, і опустіли села наші і городи наші, і стали ми утікати перед ворогами нашими. Як ото і пророк [Мойсей] говорив: "Упадете ви перед ворогами вашими, і поженуть вас ті, що ненавидять вас, і побіжите ви тоді, коли ніхто не гониться за вами. І сокрушу я зухвалість гордині вашої, і буде даремною сила ваша, і уб'є вас приходящий меч, і буде земля ваша пустою, і двори ваші пустими будуть, бо ви лихі єсте і лукаві, і я піду на вас із гнівом лютим" 13, — так говорить господь бог святий Ізраїлів. І що лукаві сини Ізмаїлові 15 палили села й стодоли, і багато церков запалили вогнем, — хай ніхто ж не дивується цьому, бо "де ото багато гріхів, там бачимо ми всякі кари" 16. Через це весь світ був одданий [на покару] , через це гнів [божий] розпростерся, через це мучать народ: тих ведуть полоненими, а других рубають, інших оддають на помсту, і гірку вони приймають смерть, другі тремтять, дивлячись на тих, яких убивають, інших уморюють голодом і спрагою, — одна покута, одна кара, що багатоманітні несе нещастя, і різні печалі, і страшні муки. Тих в'яжуть, і ногами пхають, і на морозі держать, і знущаються, та се найгірше і найстрашніше, що в християнськім роді страх, і неспокій, і біда розпросторилася.
Справедливо і належно [це є]. Хай нас так покарають, і тоді ми віру в собі матимем, карані будучи, бо належить нам "в руки одданим бути народу чужому, і беззаконному, і найлукавішому з усіх на землі" . Скажімо велемовно: "Праведен ти єси, господи, >і справедливі суди твої" 18. Скажімо за тим розбійником: "Ми належне дістали за те, що вдіяли" 19. Скажімо з Іовом: "Як воно господові вгодно, так і сталося. Нехай буде ім'я господнє благословенне вовіки" 20. Хай, страждаючи од нашестя поганих, ми владику пізнаєм, що його ми прогнівили: прославлені бувши — не прославили [його], вшановані бувши — не вшанували [його], просвітившись — не зрозуміли, найняті бувши — не послужили, породившись — не постидились його яко отця. Ми согрішили — і карані єсмо; як ото накоїли, так і страждаємо: і городи всі, і села опустіли; а перейдімо поля, де ото паслися стада коней, г вівці, і воли, — усе це нині бачимо пустим; ниви, порісши, стоять, житвом для звірів стали.
Та все ж ми надіємось на милість божу, бо карає нас добре благий владика, і "не по беззаконню нашому учинив він нам, і не згідно з гріхами нашими він воздав нам" 21; так належить благому владиці карати не за множество гріхів. Так господь учинив нам: тих, що впали, підняв, Адамів гріх простив, купіль нетління дарував, свою кров за нас пролив. А як гг побачив він нас, що ми в неправді пробуваємо, приніс нам оцю війну і скорботу, щоб, хотячи й не хотячи, ми в будучім віці знайшли усяку милість. Душа бо, яку карають тут, у будучім віці знайде всяку милість і полегшу од муки, бо не мстить господь двічі за те [саме].