Володимир же, вернувшись у табір, послав по табору бирича, говорячи: "Чи нема такого мужа, який би взявся з печеніжином боротися?" І не знайшовся такий аніде.
А назавтра приїхали печеніги і свого мужа привели, а [мужа] наших не було. І став тужити Володимир, посилаючи [биричів] по всьому війську своєму. І прийшов один старий муж до нього, і сказав йому: "Княже, єсть у мене один син удома, менший. Бо з чотирма я вийшов, а він удома. Від самого дитинства його ніхто не вдарив ним. Одного ж разу, коли я сварив [його], а він м'яв. шкуру, він розгнівався на мене [і] роздер шкуру руками".
Князь же, це почувши і зрадівши, послав по нього [гінця] зараз же. І привели його до князя, і князь розповів йому все. Цей тоді сказав: "Княжеі Я не знаю, чи переможу його. Спробуйте-но мене. Чи немає бика 2, великого й сильного?" І знайшли бика сильного, і сказав він роздражнити бика, і поклали на нього залізо гаряче, і пустили бика. І побіг бик мимо нього, і схватив він бика рукою за бік, і вирвав шкуру з м'ясом, скільки йому рука захопила. І сказав йому Володимир: "Можеш із ним боротись".
А назавтра прибули печеніги | і стали гукати: "Чи нема [вашого] мужа? Наш ось готов!" Володимир же повелів тої ночі надіти оружжя. і приступили тут вони одні до одних 3, і випустили печеніги мужа свого, і був він превеликий вельми і страшний. Виступив також муж Володимирів, і, побачивши його, печеніжин посміявся, бо був він середній тілом. І, розмірявши [відстань] між обома військами, пустили їх одного до одного. І взялися вони оба, і стали кріпко держати [один одного], і удавив він печеніжина в руках своїх до смерті, і вдарив ним об землю. І вигукнули руси, а печеніги побігли, а руси погнали вслід за ними, рубаючи їх, і прогнали їх.
Володимир же, рад бувши, заклав город на броду тому і назвав його Переяславлем, бо [тут] перейняв славу отрок той 4. Володимир при цім великим мужем зробив його і отця його. А Володимир вернувся у Київ з побідою і славою великою.
У..РІК 6502 [994].
У РІК 6503 [995].
У РІК 6504 [9961. Коли ж Володимир побачив, що церкву завершено, він, увійшовши до неї, помолився богу, говорячи: "Господи боже! Поглянь із небес, і побач, ; одвідай сад свій, і зроби, [щоб те], що насадила десниця твоя, люди сії новії, серце яких ти навернув єси до істини, [могли] пізнати тебе, істинного бога. І поглянь ти на церкву осю, що її спорудив я, недостойний раб твій, на честь матері, яка породила тебе, і приснодіви Марії богородиці. І якщо помолиться хто в церкві сій, то почуй ти молитву його і одпусти всі гріхи його благання ради пречистої богородиці". А коли він помолився, то сказав так: "Осе даю церкві сій, святій Богородиці, од маєтності своєї і од моїх городів десяту частину". І, написавши, положив він присягу в церкві сій, [і] сказав: "Якщо се одмінить хто, — хай буде проклят". І дав він десятину Анастасові-корсунянину, і справив тоді празник великий у той день боярам, і старцям городським, і вбогим роздав ' багато добра.
Після цього ж прийшли печеніги до Василева, і Володимир з невеликою дружиною вийшов супроти них. А коли зступилися вони, не зміг Володимир усто|яти проти [натиску їх]. Підбігши, став він під мостом і ледве укрився од противників. І тоді обіцявся Володимир поставити у Василеві церкву святого Преображення, бо був празник Преображення господнього в той день, коли сталась ця січа.
Оскільки Володимир уник [небезпеки] сеї, він поставив церкву і справляв празник, зваривши триста перевар 2 меду. І скликав він бояр своїх, і посадників, і старійшин по всіх городах, і людей многих, і роздав триста гривень убогим. І празникував князь Володимир тут вісім днів, і вертався до Києва на Успіння святої богородиці. І тут знову він празник світлий справляв, скликаючи незчисленне множество народу. Він бачив же, [що] люди є християнами, [і] радувався душею і тілом. І так в усі літа він чинив.
Він бо любив книжнії слова і одного разу почув читане в Євангелії: "Блаженні милостивії, бо вони помилувані будуть" 3. І ще: "Продайте маєтності ваші і дайте убогим" 4. І ще: "Не ховайте собі скарбів на землі, де ото міль жере і злодії підкопують, а збирайте собі скарби на небі, де ані міль [не] жере, ні злодії [не] крадуть" 5. І Давида [він слухав], який говорить: "Добрий чоловік милує і дає" 6. і Соломона він слухав, який говорить: "Той, хто бідним дає, богу в позику дає" 7.
Це почувши, повелів він усякому старцеві і вбогому приходити на двір на княжий і брати всяку потребу — питво і їжу, і з скарбниць кунами. Урядив він також і це. Сказавши: "Немічні й недужі не можуть дійти до двору мойого", — він повелів спорядити вози і накладав [на них] хлібів, м'яса, риби, і овочів різних, і мед у бочках, а в других квас. [І стали це] возити по городу 8, запитуючи: "Де недужі чи старці, що не можуть ходити?" І тим роздавали [все] на потребу.
І, це саме роблячи людям своїм щонеділі, установив він повсякдень на дворі своїм, у гридниці 9, пир справляти, і [звелів] приходити [сюди] боярам, і гридям, і соцьким, і десятникам, і знатним мужам — і при князі, і без князя. І бувало на обіді тому | багато м'яса, і яловичини, і звірини, і було ж подостатком усього. А коли підпивалися вони, то починали нарікати на князя, говорячи: "Зле єсть нашим головам! Дав він нам їсти дерев'яними ложками, а не срібними!"
І коли це почув Володимир, звелів він викувати срібні ложки, їсти дружині, сказавши так: "Сріблом і злотом не знайти мені дружини, а дружиною знайду я срібло і злото, як ото дід мій і отець мій добули дружиною злота і срібла". Володимир бо любив дружину і з ними радився про устрій землі [своєї], і про порядки землі, і про війни. І жив він із князями навколишніми у мирі — з Болеславом лядським, і з Стефаном угорським, і з Ондроником '° чеським, і був мир межи ними і дружба.
І жив Володимир у страху божому. І умножилися розбої, і казали єпископи ' ' Володимирові: "Осе умножилися розбійники. Чому ти не караєш?" І він мовив: "Боюся гріха". Вони ж сказали йому:
"Ти поставлений єси богом на кару всім злим і на милість добрим. Належить тобі карати розбійника, але з дізнанням". Володимир тоді, одкинувши віри '2, став карати розбійників. І сказали єпископи і старці: "Воєн багато. А коли б [була] віра, то хай вона на коней і на оружжя буде". І мовив Володимир: "То нехай так буде". І жив Володимир за порядками діда і отця.